Контрольная работа: Релігія як предмет філософського дослідження. Основи теології

Бог таким чином є гарантом духовності, або, іншими словами, внутрішньої моральної переконливості.

Якщо б його не було, то і не було б моралі. Тому з існування моралі виходить й існування бога.

Моральний доказ буття бога визнають не тільки богослови чи віруючі. Його розділяв і такий мабуть один із найбільш войовничих атеїстів усіх часів і народів як Вольтер.

Психологічний доказ буття бога сходиться до Р. Декарта (1596-1650). Ідея бога, казав він, має загальне розповсюдження.

Бог уявляється людьми як істота більш досконала, ніж вони самі.

У свою чергу, люди усвідомлюють, що вони найдосконаліші істоти навколишнього світу.

Тому ідея про більш досконалу, ніж людина, істоту може бути втілена в людину самим богом, а, значить, він існує.

Відомий англійський єпископ Дж. Берклі (1685-1753), досліджуючи роль почуттів в нашому пізнані навколишнього світу, зробив висновок, що кожна річ без решти розкладується на свої властивості.

Так, сприймаючи форму, колір, вагу, смак, запах яблука, ми складаємо уявлення про реальне яблуко тощо.

Але те, що ми називаємо властивостями яблука або будь-якої іншої речі, залежить від наших почуттів.

Усім відомі просторові, вагові, температурні та інші ілюзії.

Дальтонік не розрізняє кольорів, при багатьох хворобах ми втрачаємо почуття смаку тощо.

Отож те, що ми називаємо річчю, є сукупність властивостей, кожна з яких залежить від наших почуттів.

Існування речі, таким чином, пов’язане з її сприйманням. Але здоровий глузд, продовжує Берклі свій доказ, підказує нам, що речі не перестають існувати навіть тоді, коли ми їх не сприймаємо.

Виходить, що речі і залежать від наших почуттів і не залежать від них.

Вирішення цього заперечення можливе лише на основі визнання більш досконалої, ніж людина, істоти, в сприйманні якої і породжується весь світ почуттєвих речей. Такою істотою і є бог.

Безумовно, наведенні доказі буття бога небездоганні. Але віруючим до цього нема ніякого діла. Їм важливий сам факт можливості раціонального доказу буття бога. І це зміцнює їх віру.

В основі будь-якої релігії лежить не тільки віра в бога або богів, але і віра в існування безсмертної людської душі особливого нематеріального начала, яке не залежить від тіла, оживляє його, дає людині можливість пізнавати, оцінювати, і завдяки цьому визначає її поведінку, її і вчинки.

У момент смерті людини душа покидає її тіло і продовжує жити у потойбічному світі (інколи, наприклад, в буддизмі, вірять у різні її перевтілення).

Оскільки саме душа визначає вчинки людини, то саме вона несе весь тягар відповідальності.

Душі праведників, тобто тих, хто дотримується всіх приписів релігії, попадають у рай (в буддизмі, індуїзмі їх перевтілення є наближенням до нірвани).

Душі грішників, тобто тих, хто порушував приписи релігії, потрапляють в пекло, місце, де вони піддаються мукам і карам за гріхи (в буддизмі, індуїзму їх перевтілення є віддаленням від нірвани).

Таким чином, турбота про майбутнє своєї душі складає сенс життя кожного віруючого, і саме це є могутнім стимулом належної його поведінки.

Логічний доказ існування і безсмертя душі, а також загробну відплату вперше сконструював Платон, і цей доказ зберігав свою актуальність до певного часу.

В діалозі "Федон" він наводить наступні чотири аргументи на користь безсмертя душі:

1) Життя і смерть, констатує Платон, є протилежностями. Але носієм життя є душа. Якби душа була смертною, то життя щезло б.

А оскільки життя вічне, то і безсмертна душа.

2) Ми, каже Платон, користуємося багатьма поняттями, які не придбаються в досвіді, джерелом якого є смертне тіло.

Наприклад, ми споглядаємо рівність або різність предметів, але не саме поняття рівності або різності.