Так було здійснено один з перших у Великій Вітчизняній війні танковий таран. Танкісти загинули.

Біля цього ж села Птича стояли на смерть радянські воїни під командуванням старшого сержанта П.Т. Попова, які, захопивши у ворога гармати вели з них вогонь по гітлерівцях. Усі герої загинули.

У боях за Рівне танкісти П. І. Абрамов та О.О. Голіков зі свого танка вогнем гармати та кулемета, а також гусеницями машини нищили гітлерівців, які вступали у місто. Тяжко поранені, вони загинули, але не здалися ворогу.

29 червня в районі села Ясениничі Рівненського району, прикриваючи відхід наших танкістів, батальйон В.Г. Богачова знищив 11 фашистських танків, 24 гармати, десятки кулеметів, понад 200 солдатів та офіцерів. Згодом комбату було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Полягли у цей час на Рівненщині старший політрук І. П. Гуров, командир полку М.Д. Болховітін, комбат капітан М. X. Мазаєв, генерал Т.А. Мішаній, полковник І. В. Васильєв, полковий комісар М.М. Немцев та сотні інших, у тому числі й невідомих героїв.

Радянським воїнам-учасникам битви на західній околиці Дубного споруджено монумент (1985; скульптор А. Скобликов, архітектори К. Сидоров, Г. Щербина).

Подвиги героїв – учасників танкової битви – найбільшої за кількістю в початковий період війни танків (2000) – увічнено в пам'ятниках, меморіальних дошках, назвах вулиць, шкіл.

Хоч радянські механізовані корпуси не змогли знищити 1-шу танкову групу, проте вони на цілий тиждень затримали її на цьому напрямку, завдали фашистам значних втрат і зірвали німецький план оточення головних сил Південно-Західного фронту.

На смертний бій

Уже в перший день війни в області розпочалася мобілізація в армію, запис добровольців. Одночасно створювались винищувальні батальйони, які знешкоджували ворожих диверсантів, їх пособників. Вони діяли в Рівному, Дубному, Сарнах, Висоцьку, Володимирці, Клесові, Костополі, Здолбунові, Радивилові та інших містах. Дружини санітарок надавали першу медичну допомогу пораненим, виносили їх із поля бою.

Протягом липня 1941 року фашисти окупували Рівненську область. Захоплену територію загарбники почали освоювати як воєнну здобич. Командування вермахту та чиновники гітлерівського рейху все тут проголосили власністю Німеччини.

З дальшим просуванням фашистських військ українські землі штучно розчленовувалися. Для управління ними на більшості території був утворений рейхскомісаріат «Україна». Центром його стало місто Рівне. Під страхом смерті заборонялось переходити створені гітлерівцями штучні кордони. У серпні 1941 року на окупованій території була введена фашистська цивільна адміністрація: міські, районні і сільські управи, поліцейські органи. Вони одержали надзвичайні повноваження щодо загарбаної території. Рейхскомісар «України» Еріх Кох з цинізмом садиста наставляв своїх підлеглих: «Я відомий як жорстокий собака. Тому і призначений рейхскомісаром «України». Наше завдання – висмоктати з України все, що тільки можна взяти, не беручи до уваги ні почуттів, ні власності українців. Я чекаю від вас крайньої жорстокості у ставленні до місцевого населення».

Окупована, проте нескорена, Рівненщина піднялася на смертний бій з фашистськими загарбниками. Окупанти зустрічали скрізь не тільки озброєний опір партизанів, а й саботаж населення. Таким чином паралізовувались всі заходи загарбників.

З перших днів окупації в області розгорнулась антифашистська боротьба. Вже в липні 1941 року почала діяти підпільна група В.О. Сосніна, яка вела розвідку, викриваючи зрадників українського народу, котрі пішли на службу до окупантів. У серпні 1941 року в Дубровиці виникла підпільна організація, якою керував О.О. Кринько. В Сарнах активно діяли підпільники, очолювані М.К. Фідаровим.

Розгалужена мережа підпільників, котрі завдавали відчутних ударів окупантам, діяла в Рівненському, Володимирецькому, Морочнівському, Ра-фалівському та інших районах області. Не давали спокою фашистам патріоти Рівного. Підпільники П.М. Мірющенка, Т.Ф. Новака, М.М. Остафова здійснили чимало диверсійних операцій, визволяли з таборів військовополонених, знищували зрадників і запроданців.

Антифашистська боротьба на Рівненщині ширилася з кожним днем. Уже в 1942 році створюються партизанські групи Д. Попова і М. Корчева в Морочнівському, А. Сидельникова, М. Мисюри в Рафалівському районах, які з часом переросли у партизанські загони.

З метою згуртування і посилення діяльності патріотичних сил 19 грудня 1942 року ЦК КП(б) У прийняв рішення про створення Рівненського підпільного обкому партії на чолі з В.А. Бегмою. Він почав діяти 5 березня 1943 року. Базою стало село Озерськ Висоцького району. Одночасно був створений обласний штаб партизанського руху, видавалась українською і польською мовами підпільна газета «Червоний прапор» («Червоний штандар»).

Активізації діяльності підпілля і розгортанню партизанського руху на Рівненщині сприяли партизанські рейди: в листопаді 1942 року був здійснений рейд з Бєларусі на Рівненщину загону під командуванням батальйонного комісара А.П. Бринського, в жовтні–листопаді 1942 року – партизанських з'єднань С.А. Ковпака і О.М. Сабурова. В різний час Велико? Вітчизняної війни на Рівненщині діяли з'єднання і загони під командуванням Д.М. Медведева, 1.1. Щитова, Я.П. Шкрябача, О.Ф. Федорова, С.Ф. Маликом, В.М. Ярем-чука, М. І. Наумова, В, М. Таратути, П.С. Коротченка, П.П. Вершигори, М. І. Шукаєва, Я.С. Мельника, Д. І. Бурченка, М.А. Прокоп'юка. «Як ні одна область на Україні, Ровенська область була центром, в якому сконцентрувались з'єднання, – згадував С.А. Ковпак, – тут починалися головні рейди по глибоких тилах противника. Кожен партизан завжди з почуттям глибокої вдячності буде згадувати її ліси, допомогу, яку надавали йому ровенчани…»

В результаті партизанського руху весною 1943 року на півночі області утворився партизанський край, який охоплював понад 1000 населених пунктів, де була відновлена Радянська влада.

15 серпня 1943 року створено три партизанські з'єднання: Рівненське партизанське з'єднання №1 (командир В.А. Бегма, комісар О.С. Повторенко, а згодом М.С. Корчев), Рівненське з'єднання №2 (командир І. П. Федоров, комісар Л. Є. Кизя) і третє з'єднання, сформоване з польських антифашистів (командир Р. Сатанинський, комісар X. Т. Кудояр, згодом С. Сайков). Усього в партизанських з'єднаннях, загонах і диверсійних групах, які діяли на Рівненщині, налічувалося 13 586 бійців. Партизани і підпільники області пустили під укіс 607 ешелонів з живою силою і технікою ворога, знищили 4368 залізничних вагонів і платформ, понад 70 км залізничного полотна, понад 160 км зв'язку, підірвали близько 60 залізничних і більше 100 мостів на дорогах, зруйнували 209 підприємств, 63 маєтки, ліквідували 13 гарнізонів, знищили майже 1000 автомашин, більше 100 танків, 200 гармат, 60 бронемашин, вбили і поранили 26 365 гітлерівців.

Складовою частиною антифашистської боротьби в Україні стали дії УПА (Української повстанської армії). Перші партизанські загони, що потім увійшли до її складу, виникли на Поліссі й Волині й не були пов'язані з ОУН (Організацією українських націоналістів). Невдовзі, як розпочалася війна, Т. Бульба-Боровець, близький до уряду УНР (Української Народної Республіки), що перебував у Варшаві, сформував нерегулярну військову частину під назвою «Поліська Січ». Метою утворення цього формування проголошувалося очищення регіону від залишків Червоної Армії. Коли наприкінці 1941 року німці спробували розпустити «Поліську Січ», Бульба-Боровець розпочав партизанську війну з німцями.

Наприкінці 1942 року на Волині й Поліссі для боротьби з окупантами виникають збройні загони обох відгалужень ОУН – бандерівців і мельниківців. Провід ОУН-Б у лютому 1943 року на III Надзвичайній конференції ОУН проголосив гасло «боротьби на два фронти» – проти фашистських окупантів і проти більшовиків. Це гасло підтвердив і III Надзвичайний великий збір ОУН у серпні 1943 року. Виконуючи це рішення, провід ОУН-Б об'єднує під своїм керівництвом роззброєні загони мельниківців і деякі відділи УПА «Поліська Січ» Бульби-Боровця. Створеному таким чином формуванню ОУН-Б дає назву Української повстанської армії. УПА здійснювала контроль над значною частиною Волинської і Рівненської областей, а згодом і Галичини. Поряд із сутичками з німцями підрозділи УПА–ОУН вели бої з радянськими партизанами, а потім і з регулярними частинами Радянської Армії. Між-партійні чвари між бандерівцями й мельниківцями вкрай негативно позначилися на українському національному русі опору, до того ж призвели до невиправданих жертв серед цивільного населення.

Активно діяло на території області польське партизанське з'єднання, яким командував Р. Сатановський. Воно перебувало в тісному контакті з партизанськими з'єднаннями В.А. Бегми і О.М. Сабурова, провело 35 боїв. Партизани з'єднання брали активну участь у визволенні Польщі.

У селі Обарів Рівненського району формувалися чехословацькі, угорські, польські та інші парашутно-десантні групи, з якими летіли і найдосвідченіші радянські партизани, щоб допомогти патріотам визволити їхні країни від агресора. У тил ворога було перекинуто 7 груп, які налічували 462 чоловіка.

Визволення

Визволення Рівненської області від німецько-фашистських загарбників почалось у ході Житомирсько-Бердичівської наступальної операції, яка розгорнулась наприкінці 1943 року. На правому крилі 1-го Українського фронту 13-та армія під командуванням генерал-лейтенанта М.П. Пухова після оборонних боїв під Коростенем перейшла в наступ і наприкінці грудня 1943 року перенесла бойові дії на територію Рівненщини. У першій половині січня 1944 року головні сили 13-ї армії визволили східні райони області – Рокит-нівський і Березнівський, форсували річку Случ і штурмом оволоділи залізничним вузлом і містом Сарни. Передові загони вийшли до річки Горинь і після впертих боїв зайняли Костопіль, Корець, Гощу.

В Луцько-Рівненській операції (27 січня-11 лютого 1944 р.) 13-та армія в результаті обхідного маневру і стрімкого удару оволоділа обласним центром Рівне, залізничним вузлом Здолбунів, районними центрами Млинів, Острог.

Визволення області завершилось у березні 1944 року в ході Проскурівсько-Чернівецької наступальної операції. З'єднання і частини 13-ї армії після впертих боїв оволоділи містами Дубне і Радивилів.

У боях за визволення Рівного, Здолбунова, Рокитного, інших міст і сіл активну участь брали партизанські загони і з'єднання, добровольці із Туви, які входили до складу 8-ї гвардійської кавалерійської дивізії.

За бойові подвиги, здійснені на Рівненщині, високого звання Героя Радянського Союзу удостоєні піхотинець В.Т. Сидоров, льотчики С.Г. Іванов, В.П. Іванов, Є. Ф. Трофимов, М.Л. Часник, І. В. Павлюченко, танкіст М.О. Четвертной, артилеристи І. І. Удалоа, П.Г. Стрижак та інші. Високо оцінено подвиги підпільників та партизанів, Д.М. Медведеву, М. І. Кузнецову, М.Т. Приходьку, М.С. Орлову, Т.Ф. Новаку присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Понад 3 тисячі партизанів і підпільників нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу.

рівненський вітчизняний війна загарбник

Злочини окупантів