Контрольная работа: Роль банків у міжнародних розрахунках

1) офіційні валютні резерви іноземних урядів на поточних і термінових рахунках;

2) валютні залишки на лоро-рахунках, які належать зарубіжним банкам-кореспондентам;

3) операційні кошти (поточні рахунки), строкові депозити корпорацій та угоди про перепродаж з корпоративними клієнтами;

4) операційні залишки, термінові депозити і ощадні вклади, що належать населенню.

При здійсненні міжнародної діяльності банки великою мірою спираються на міжбанківські строкові депозити та емісії нот з плаваючою ставкою як на головні джерела фундування. Останні дуже чутливі до коливань відсоткових ставок і піддаються значному відсотковому ризику, що потребує проведення операцій хеджування.

Міжнародні послуги банків, які базуються на активах, є напрямками використання фондів. При цьому вони розподіляють свої ресурси також у різноманітних формах і різним клієнтам:

1) надання синдикованих позик зарубіжним урядам;

2) міжбанківське розміщення депозитів і надання овердрафту для іноземних банків-кореспондентів;

3) надання короткострокових позик для фінансування оборотного капіталу, торговельне і проектне кредитування корпорацій;

4) споживацький кредит населенню.

Існують послуги банків, що ґрунтуються на забалансових операціях, такі послуги ще називають комісійними продуктами. Такі послуги представлені:

1) трастовими продуктами (послугами з менеджменту свопів) для для зарубіжних урядів;

2) інкасуванням і трансферами фондів для іноземних банків-кореспондентів;

3) акредитивами, відсотковими свопами та послугами з грошового менеджменту, менеджменту валютного ризику і портфельного менеджменту для корпорацій;

4) продуктами щодо менеджменту транснаціональних інвестицій для індивідуальних клієнтів.

Інвестиційні банки традиційно спеціалізуються на наданні інформаційних послуг для корпоративних та урядових клієнтів, у тому числі тих, що займаються міжнародними фінансовими операціями. Їх також надають і комерційні банки. У цілому міжнародні інформаційні фінансові продукти розрізняються за досить широкою шкалою:

1) класичний інвестиційно-банківський консалтингу щодо нових емісій цінних паперів (капітальних і боргових) та схем організації злиття і поглинання;

2) більш традиційні банківські послуги щодо пошуку для корпорацій найбільш прибуткових депозитних рахунків чи інструментів грошового менеджменту в різних валютах і з консультуванням корпоративних клієнтів стосовно грошового ринку;

3) спеціальні методики для корпорацій щодо оцінки політичного ризику і макроекономічного прогнозування.

Банки створили багато електронних продуктів для клієнтів, що стало результатом розвитку комп’ютеризованих інформаційних і операційних мереж, котрі вони встановили у своїх філійних, агентських і дочірніх офісах у багатьох країнах. У цілому для транснаціональних банків, які оперують через філії чи інші підрозділи у низці держав, характерні такі електронні послуги:

1) переміщення фондів для клієнтів з одного офісу банку в одній країні в інший його офіс в іншій державі;

2) надання клієнтам одночасного доступу до можливостей розмістити гроші на депозити чи в інструменти грошового ринку, а також одержати фінансування у різних країнах завдяки торговельним операціям на грошовому ринку;

3) проведення клірингу іноземних чеків у інших державах;

4) забезпечення інформацією про рахунки клієнтів у різних офісах інших країн.

При цьому велика частина електронних банківських послуг стосується інформації відносно стану і перспектив валютно-фінансових ринків у різних державах, а також стану клієнтських рахунків у різних офісах банку. Водночас транснаціональні банки інтенсивно винаходять додаткові інноваційні електронні продукти, наприклад:

1) кліринг міжнародних чеків;

2) організація валютних свопів активів і зобов’язань для клієнтів з різних країн;

3) послуги щодо управління корпоративними поточними валютними коштами [4, c.340-343].

РОЗДІЛ 2. РОЛЬ ТА МІСЦЕ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ НА МІЖНАРОДНОМУ РИНКУ БАНКІВСЬКИХ ПОСЛУГ

2.1 РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Під впливом інтеграції і технічних нововведень сформувалися досить сприятливі умови для підвищення мобільності капіталів. Інтернаціоналізація фінансово-кредитної інфраструктури спричинилася до створення транснаціональних банків, які стали одними з головних суб’єктів сучасної глобальної фінансової системи. Початковим мотивом міжнародної діяльності транснаціональних банків було прагнення обслуговувати потреби у фінансуванні експортно-імпортних операцій своїх основних клієнтів – зарубіжних філії транснаціональних компаній [10, c.60].