Контрольная работа: Система стимулювання зовнішньоекономічної діяльності на рівні держави та регіонів

Підсумовуючи викладене, можна сказати, що труднощі на першому етапі полягають у зростанні, порівняно з операціями на внутрішньому ринку, витрат для отримання необхідної інформації про ринок.

Підготовка експортної операції. Якщо основні статистичні дані про ринок оцінено позитивно, виникає потреба знайти конкретних клієнтів. Тут, порівняно з внутрішнім ринком, підприємство, як правило, не має персональних контактів. Такі контакти можна встановити за допомогою участі у виставці, яка має велике значення для обраного експортером ринку. Однак, участь у виставці потребує значних підготовчих зусиль і фінансових витрат. Крім того, це не гарантує (потенціальному) експортеру переконливого успіху, оскільки, наприклад, мовні та культурні відмінності можуть призвести до незадовільного сприйняття запропонованих товарів і послуг учасниками виставки – потенціальними клієнтами. Тобто, на цьому етапі проблема полягає у порівняно великих витратах на встановлення необхідних контактів з потенціальними клієнтами.

Формування пропозиції. Формування пропозиції для зарубіжного ринку є значно складнішим процесом порівняно із внутрішнім ринком. Так, підприємство має врахувати особливості зарубіжного законодавчого поля, оцінити специфічні для ринку ризики, а за необхідності безпосередньо продовжити вивчати ринок через персональні контакти з потенціальними клієнтами на місці. Усе це зумовлює високі витрати при формуванні пропозиції, які можуть собі дозволити лише, як правило, великі підприємства. Проблема цього етапу експортної діяльності полягає у тому, що витрати на формування пропозиції або роблять її взагалі неможливою, або ж призводять до зростання ціни продукції.

Фінансування замовлення. Потрібно зазначити, що за сучасних умов обсяг кредитування, строковість кредиту та його вартість у пропозиції експортера вважаються найважливішими факторами міжнародної конкурентоспроможності. При великих експортних угодах і поставках у країни з низькою платоспроможністю особливого значення набуває кредит, що надається приймаючій стороні і супроводжує виконання підписаної угоди. Сприятливе для імпортера фінансування, обсяг якого покриває значну частину ціни контракту, є вирішальним критерієм для розміщення замовлення.

Виконання замовлення і його гарантування. Залежно від об'єкта експортної операції виникають ті чи інші труднощі під час її фактичного проведення. Насамперед, на цьому етапі потрібно виконати цілий ряд експортних формальностей (сплату мита, заповнення експортних декларацій, особливості оподаткування), що являє собою бюрократичний бар'єр і спричиняє зростання на підприємстві адміністративних витрат. Але складнішою проблемою все-таки є непередбачувані ризики, що виявляються саме на цьому етапі експортної діяльності. Серед них:

Торговельні ризики . Тут йдеться про можливі державні обмеження імпорту (генеральну заборону, цілеспрямований бойкот), а також про експортні обмеження (експортне ембарго). Вони є проблематичними хоча б тому, що час введення і методи цих інструментів державної політики передбачити майже неможливо.

Транспортні ризики. Особливо при перевезенні морськими шляхами існують високі транспортні ризики у формі пошкодження, втрати товару або затримки поставки.

Монтажні ризики. Якщо відповідно до договору експортер має надати додаткові послуги, наприклад, у формі довгострокових монтажних робіт у країні імпортера, виникають такі ризики, як політична нестабільність, ненадійність місцевих поставок тощо.

Ризики, пов'язані з гарантуванням . Отримання і розмір гарантійних вимог часто є спірним питанням. Експортеру внаслідок територіальної віддаленості цільового ринку, а також відмінності правової системи, як правило, важко з'ясувати процедуру та особливості надання (отримання) гарантійних зобов'язань. Клієнт же за нагоди намагається зменшити ціну шляхом неповної сплати або утримання від сплати застави. З'ясування і застосування на практиці прав і вимог експортера є справою складною і дорогою.

Таким чином, при виконанні замовлення і його гарантуванні виникають різноманітні ризики, протистояти яким експортер самостійно не може.

Оплата. Останнім етапом експортної діяльності є сплата ціни контракту іноземним клієнтом. Під час виникнення платіжних зобов'язань, особливо довгострокових, які в умовах жорсткої конкуренції дедалі частіше мають місце, експортер стикається з великою небезпекою невиконання їх вимог. Це може статися під дією чинників економічного або політичного характеру. Економічний ризик охоплює втрату платоспроможності імпортера та його готовності платити. Політичний ризик стосується заходів вищого порядку. Це – обмеження платежів з боку держави, заборона конвертації і трансфертних операцій, а також платіжні мораторії, що призводить до невиконання вимоги (її замороження) [4,5,6].

За умови платежів у іноземній валюті до ризику неплатежу додається ще й валютний ризик, який скорочує експортну виручку при падінні курсу валюти платежу. Проблема на даному етапі зумовлюється небезпекою ненадходження передбаченої суми платежу.

Таким чином, виконання завдань державної політики стимулювання експорту забезпечує досягнення однієї мети – збільшення у кількісному і вартісному вираженні вітчизняного експорту та можливе залучення до експортних операцій нових суб'єктів економіки.

Залежно від того, виконання яких завдань – що лежать у макроекономічній чи мікроекономічній площині – в першочерговому порядку ставить перед собою держава, набір інструментів політики стимулювання експорту значно відрізняється.

Державні інструменти політики стимулювання експорту. З огляду на історичну та територіальну різноманітність підходів до самого поняття стимулювання експорту, в тому числі і його інструментів, можна всі державні інструменти політики стимулювання експорту поділити на дві групи:

1. Інструменти і заходи, що мають вибірковий щодо підприємств або галузей чи загальноекономічний характер і мета яких – збільшення експорту внаслідок поліпшення конкурентних умов, зміни умов торгівлі з використанням владних повноважень і (або) державних коштів. До них належать пряме і опосередковане субвенціювання певної категорії суб'єктів економіки; здійснення державою повністю або частково функцій ринкового механізму ціноутворення з метою штучного формування цін на окремі види продукції; зорієнтована на вирівнювання платіжного балансу політика дефляції і девальвації; міжнародні механізм стимулювання експорту через укладення державних угод і договорів, що не мають генерального характеру; інші заходи, які забезпечують штучне поліпшення конкурентоспроможності.

2. Інструменти і заходи, що використовуються державою із застосуванням ринкових та державних організаційних засобів і коштів з метою допомоги суб'єктам економіки в освоєнні нових ринків збуту, шляхом створення додаткових стимулів для експорту і (або) зближення умов діяльності на внутрішньому і зовнішніх ринках, в основному, через численні страхові програми, на ко