Контрольная работа: Склад і структура управлінських інформаційних систем
10. Система електронної комерції (е-соттегсе).
11. Спеціалізовані програмні продукти або системи для вирішення інших завдань.
Кожна з наведених підсистем КІСП, у свою чергу, може бути досить складною і складатися з декількох програмних продуктів та методів управління ними. КІСП відрізняє від традиційних систем АСУП те, що в них наявні засоби приймання даних з технологічного обладнання, але до них часто не входять підсистеми біллінгу (виставлення рахунків), конструкторської і технологічної підготовки виробництва, диспетчеризації тощо, що становить специфіку конкретних галузей промисловості.
Практично всі розглянуті різновиди інформаційних підсистем КІСП, незалежно від сфери їх застосування, охоплюють однаковий набір компонентів (рис. 2): функціональні компоненти; компоненти системи обробки даних; організаційні компоненти.
Поки що жоден комплексний програмний продукт не може повністю охопити всі наведені вище підсистеми КІСП. Однак, незважаючи на це, слід погодитися з тим, що «корпоративна інформаційна система – така сама частина (абсолютно рівноправна і необхідна) виробничої інфраструктури, як і технологічне обладнання (верстати), ресурси і персонал».
Рис. 2. Структура комп'ютерної інформаційної системи підприємства
2. Практичне завдання
Вступ
Розвиток науки і техніки, поява якісно нових інформаційних потреб підвищують роль інформаційного чинника у процесах прийняття управлінських рішень.
Сучасний стан інформатизації в Україні характеризується тим, що сформована і реалізується державна інформаційна політика, активно створюється нормативно-правова та нормативно-технічна база сфери інформатизації та інформаційної діяльності, зокрема прийнято Закони України «Про інформацію», «Про Національну програму інформатизації», «Про Концепцію Національної програми інформатизації», ряд інших нормативних актів Кабінету Міністрів України та Указів Президента України.
Інформаційна діяльність є типом інфраструктурних галузей людської діяльності, питання виникнення і розвитку якої нерозривно пов'язані із процесом розподілу праці.
У Державному стандарті «Інформація та документація. Базові поняття. Терміни та визначення» так визначено інформаційну діяльність: «Інформаційна діяльність – постійне та систематичне збирання та оброблення записаної інформації з метою її зберігання, пошуку, використання чи пересилання, що виконується якою-небудь особою чи організацією». Проте слід зазначити, що, наприклад, у сфері управління багато аналітичних завдань вирішується в режимі прямого інформаційного моделювання і спостереження за керованою сферою, минаючи стадію аналізу традиційних публікацій, у яких інтервал між подією та її відображенням надто великий, на що звертають увагу дослідники проблем і завдань інформаційно-аналітичної діяльності. Специфічні завдання моніторингу, ситуаційного аналізу, використання електронних ресурсів ЗМІ, Інтернет, неформальних і недокументованих джерел, соціологічних даних, інтелектуалізованих режимів контекстного пошуку потребують відповідних інформаційних підрозділів у структурі управління.
Сучасні методи управління інформаційною діяльністю на підприємствах і в організаціях базуються на концепціях інформаційного менеджменту, його основних методах і засобах.
Для інформаційного менеджменту як науки характерна багатоваріантність, зумовлена тим, що, з одного боку, об'єктом його дослідження виступає поняття інформації, яке є родовим для сукупності наукових дисциплін, з іншого – загальноуправлінська проблематика, пов'язана з документаційно-інформаційним забезпеченням управління. До того ж інформаційний менеджмент є наукою, яка перебуває в стадії становлення і оформлення.
Період розвитку інформаційних систем, що базується на обчислювальній техніці, можна описати за допомогою 4‑х поколінь.
Перше покоління ІС (1960–1970 pp.) почало своє функціонування з централізованих систем на базі великих ЕОМ (мейнфреймів типу ЄС‑1020–1030–1040–1050–1060 для регіонів колишнього СРСР). У цьому випадку на підприємстві створювався обчислювальний центр (ОЦ), де провадилася вся обробка інформації з розв'язуваних задач даного підприємства.
Друге покоління ІС (1970–1980 pp.) виникло з появою міні-ЕОМ типу СМ‑1420 або СМ‑1700. У цей період почали використовуватися дворівнева і трирівнева структура ІС (рівень ОЦ на базі великих ЕОМ – рівень підрозділів і відділів на базі міні-ЕОМ). Для другого покоління ІС характерно активне використання високопродуктивних СУБД і комерційних ППП.
Третє покоління ІС (1980–1990 pp.) пов'язане з масовим переходом на персональні комп'ютери. Це обумовило подальше зниженню рівня ІС. На базі персональних комп'ютерів дістали широке розповсюдження однорангові ІС у вигляді локальних обчислювальних мереж з розподіленою обробкою. Подальший розвиток ІС цього покоління зажадало введення певної ієрархії – виділення файл-серверів, серверів друку, телекомунікаційних серверів і, нарешті, серверів додатків. Концентрація ресурсів системи й ефективна організація обчислювального процесу, підтримка корпоративної бази даних і виконання пов'язаних з нею централізованих додатків була реалізована за рахунок використання UNIX‑серверів. Тому ринок серверів, що випускаються провідними комп'ютерними фірмами світу, став одним з динамічних секторів комп'ютерної індустрії. Однорангова модель наприкінці свого періоду трансформувалася в ієрархічну модель клієнт-серверної розподіленої обробки.
Описані періоди розвитку характеризують перехід від централізованих до цілком децентралізованих структур ІС. Цей процес був обумовлений, з одного боку, необхідністю підвищення продуктивності виконавців на робочих місцях, з іншого боку, появою і широким розповсюдженням придатної для цих цілей персональної техніки.
Четверте покоління ІС (з 90‑х років) орієнтоване на ієрархічну організацію, у якій розумно сполучаються централізована обробка і єдине управління ресурсами ІС на верхньому рівні з розподіленою обробкою на нижньому.
Сьогодні спостерігається зворотний процес до централізації ресурсів ІС на базі сучасних мережних технологій і нових архітектурних рішень.
Таким чином, ІС 4‑го покоління характеризуються:
- багаторівневою архітектурою системи, вузлами якої служать функціонально-розподілені сервери;
- широким використанням персональних комп'ютерів на нижньому рівні і могутніх комп'ютерів (мейн-фреймів, UNIX‑серверів або суперкомп'ютерів) на верхньому, орієнтованих на технологію розподіленої обробки;
- модульною побудовою системи на основі типових архітектурних рішень;
- централізацією збереження й обробки даних на верхніх рівнях ієрархії, що забезпечують більш ощадливий режим використання ресурсів системи;
- наявністю ефективних централізованих засобів мережного і системного адміністрування, що гарантують необхідну гнучкість управління на всіх рівнях ієрархії;
- підвищенням інтелектуальності ІС за рахунок використання інформаційно-аналітичних і систем прийняття рішень, а також експертних систем і систем штучного інтелекту.