Контрольная работа: Соціологія інноваційних процесів
Соціальна інноваційна система складається із суб'єктів інноваційного процесу (винахідники, споживачі, замовники), розвинених відносин та зв'язків між ними, норм, принципів та законів, які регулюють права інтелектуальної власності, ресурси та виробництво інновацій. Інноваційна система ґрунтується на базових функціях:контроль - державне та громадське адміністрування, уряд, міністерства, регіональні та місцеві адміністрації;фінанси - вхідний капітал для розвитку інновацій, спеціальні фонди розвитку і підтримки інновацій, фонди ризику, початковий або стартовий капітал;освіта - навчання впродовж життя, принагідне навчання, тренування;підприємництво - компанії, фірми та організації, які беруть участь в інноваційній активності (від науково-дослідних організацій до маркетингових фірм);менеджмент людських ресурсів - винахідники.
Інноваційна діяльність, інноваційне мислення, інноваційна культура - поняття, основною компонентою яких є творчість.
Соціальна творчість, узагальнюючи різні визначення, може бути описана як здатність продукувати нові, зазвичай, соціально-значущі ідеї та вирішення проблем особистого та суспільного характеру, що потребує дивіргентного мислення. Підтримуюче середовище (оточення) ототожнюється з мотиваційним фактором, який стимулює виявлення талантів та здібностей у суспільстві в цілому та соціальних групах зокрема.
Основними інструментами розвитку творчості є інститути освіти та виховання, та забезпечуючий їх інститут науки, який дає, як художнику природа, дані та матеріали для винахідництва і творення. Імпульс творчості триває все життя, і є другою натурою людини. Відтак процес творення переходить у наслідувану людську здатність оновлювати культурні, соціальні, технічні та інформаційні системи, удосконалюючи їх задля суспільного блага. Широкомасштабне застосування результатів творчості додає нову якість суспільному порядку, постійно наповнюючи "свіжим повітрям" елементи суспільної організації.
Творчість, гнучкість мислення, знання становлять інтелектуальний капітал сучасного працівника. Інноваційні суспільства ґрунтуються на наявності висококваліфікованого, освіченого, надійного та доступного,впродовж життя "оновлюваного" особистісного капіталу людини. Людина створює знання, застосовує їх у різних сценаріях можливого майбутнього, втілює в соціальні і особистісні відносини.
Людина як знаннєвий ресурс, що працює не тільки як архів даних, але і як медіатор між наукою, інформацією й технікою до фази кінцевого результату у вигляді інноваційного продукту, посідає провідне місце в економічному розвитку. В інноваційному процесі головну роль відіграє людський капітал. Сучасна економічна теорія приділяє цій категорії пріоритетну увагу. Визнано його першорядну роль у суспільному виробництві. Статистична обробка структури капіталу розвинених західних країн показує, що нині фізичний капітал співвідноситься з людським як 1:3. Динаміка зміни цього показника тісно корелює з динамікою розвитку інформаційних технологій та їхнім впровадженням, оскільки інформаційні ресурси в сучасному світі стали базовими для розвитку людських знань та здібностей .
Найчастіше можна зустрітися з двома найбільш дискутованими моделями інноваційного суспільства: інноваційно-інвестиціпною та інтелектуально-інноваційною. Відповідно визначальним фактором кожної з них є людський ресурс (інтелект) та фінансовий (інвестиції). Але вже декілька років поспіль такі країни, як Японія, США, Південна Корея намагаються просуватися далі: поєднати ресурси знання та інновацій в інноваційно-знаннєвий тип суспільства, або суспільство знань та інновацій. Ключова характеристика останнього - продукування (створення) нових та/або використання вже існуючих знань із численних джерел інформації, перетворення їх на інновації, що стає фактором високопродуктивного розвитку виробництва та суспільного добробуту.
Нові соціальні зв'язки та відносини в такому суспільстві підтримуються інноваційною культурою людини, яка формується шляхом широкого залучення університетів (освітніх закладів), як інкубаторів інноваційного мислення, в громадське життя, бізнес-процеси, соціальний менеджмент, виробництво культурних цінностей та ін. Інновація стає не тільки інструментом зростання економічної ефективності, але й життєвою цінністю, способом осмислення та "втілення" життя. Усі сфери суспільства підпадають "під дію" інноваційного фактора: політичні технології, приватні та сімейні стосунки, мистецтво, освіта й виховання тощо. Інноваційне мислення створює новий світ можливостей як для індивіда, так і для суспільства в цілому.
2. Причин и виникнення психологічних бар'єрів при провадженні і н н овац і й
У сучасному світі рівень науково-технологічного розвитку є не тільки одним із найважливіших показників соціально - економічного стану країни, а й основним ресурсом її економічного зростання. На сьогодні істотно зростає значення як науково-дослідної діяльності, так і конструкторських, і експериментально-дослідних розробок для здійснення інноваційних процесів.
Нині державна інноваційна політика та механізм її реалізації залишаються досить проблематичними. Україна прийняла ряд законодавчих документів, що в цілому відповідають правовим актам, рекомендованим Всесвітньою організацією інтелектуальної власності і дістали позитивну оцінку з її боку. Однак проблема ефективної законодавчої підтримки інноваційного розвитку України ще не вирішена.
Існують різні механізми державного впливу на регулювання інноваційної діяльності. Одним із найбільш поширених є створення нормативно-правового середовища, найбільш сприятливого для високотехнологічних галузей виробництва. Йдеться про правові та організаційно-економічні заходи, спрямовані на податкове, амортизаційне, митно-тарифне стимулювання підприємств.
В Україні процес становлення інноваційного законодавства проходить певні етапи. В Законі України «Про наукову та науково-технічну діяльність» від 13.12.1991 р. формулюються завдання науки як найважливішого елемента інноваційного циклу. В цьому Законі зазначається, що метою НДДКР є концентрація зусиль на пріоритетних напрямах науково-технічного прогресу та вирішення найважливіших соціально-економічних, науково-технічних та екологічних проблем розвитку галузей промисловості України на основі створення принципово нових технологій та матеріалів при ефективному сприянні цьому процесу з боку держави.У той самий час у Законі України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 р. інноваційній діяльності надається статус однієї із форм інвестиційної діяльності, яка здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво та соціальну сферу.Закон України «Про засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13.10.1992 р. регламентує технологічні парки та технополіси як один з типів спеціальних (вільних) економічних зон. Іншими словами, закладена законодавча база формування інноваційної інфраструктури. У Законі України «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків» визначаються правові та економічні засади запровадження та функціонування технологічних парків, їх учасників, дочірніх і спільних підприємств, що виконують інвестиційні та інноваційні проекти за пріоритетними напрямами діяльності технологічних парків. Закон України «Про інноваційну діяльність» визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований па підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом. В Законі України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» визначені стратегічні та середньострокові пріоритетні напрями інноваційного розвитку суспільства, реалізація яких має здійснюватися за безпосередньою участю вітчизняної науки на основі нових наукових розробок і технологій. Так, у 1991-2003 рр. кількість прийнятих в Україні нормативно-правових актів, що регламентують визначення та реалізацію державних пріоритетів, визначають засади наукової, науково-технічної та інноваційної політики, порядок фінансування і державної підтримки науково-технічної діяльності, питання охорони прав інтелектуальної власності, створення та функціонування інноваційних структур, перевищила позначку 300 одиниць, у тому числі 20 законів.
Отже, нормативно-правова база забезпечення інноваційної діяльності є більш-менш достатньою. Спочатку визначимося з тим, що позитивного було запроваджено з прийняттям існуючого законодавства.
По-перше, були визначені пріоритети інноваційної діяльності як за масштабами (державні, галузеві, регіональні), так і за термінами (довгострокові, середньострокові).
По-друге, крім визначення термінів «інновація», «інноваційна структура» тощо, були задекларовані державні преференції для суб'єктів інноваційної діяльності (пільги з податку на прибуток та податку на додану вартість, митні збори та умови їх повернення). Можна стверджувати, що був визначений механізм державного інвестування в інноваційну діяльність за рахунок надання пільг .
На жаль, інноваційне законодавство так і не знайшло свого практичного втілення. Основна причина цього полягає у відсутності умов та механізмів фінансової реалізації правових норм інноваційного розвитку.
Згідно із Законом України «Про наукову та науково-технічну діяльність», одним із основних важелів здійснення державної політики у сфері наукової та науково-технічної діяльності є бюджетне фінансування. А ст. 34 цього Закону встановлює фінансування науки на рівні 1,7 % ВВП.
Дані таблиці 3 свідчать, що спостерігається тенденція до зростання обсягів фінансування, але воно залишається вкрай низьким .Приріст ВВП за останні роки настільки незначний, що збільшення фінансування на 37 % у 2003 р. у порівнянні з приростом ВВП на 18,4 % не позначилося на реальних показниках фінансування науки, не справило позитивного впливу на розвиток науки.
На сьогодні фінансові можливості України є досить обмежені: ВВП як основне джерело фінансових ресурсів країни має дуже низьке значення і темпи його зростання теж повільні, тому, який би відсоток ВВП не спрямовувався на науково-дослідні розробки, в абсолютній величині обсяг таких вкладень буде незначний. У 2003 р. обсяг фінансування науки становив 1,35 % ВВП. Порівняно з критерієм, що пропонується ЄС, він менший на 1,15 %. У цілому ж питома вага науково-технічної сфери у ВВП на рівні менш як 1,5 % притаманна країнам із сировинною орієнтацією економіки.;
Дані таблиці свідчать, що фінансування підприємствами наукових та науково-технічних робіт здійснюється за рахунок коштів замовників і переважно вітчизняних. Це, з одного боку, добре, але якщо згадати про обмеженість внутрішнього попиту на результати наукових та науково-дослідних робіт (внаслідок відсутності грошей), можна зробити висновок, що іноземні інвестори не дуже заінтересовані в розвитку вітчизняної науки. Слід зазначити, що вітчизняні та іноземні замовники фінансують прикладні дослідження, тобто дослідження, спрямовані на пошук шляхів вирішення технічних та технологічних проблем стосовно конкретної галузі, що базуються на вже існуючих досягненнях. Але необхідно пам'ятати, що інноваційний процес починається з фундаментальних досліджень, тобто розробки гіпотез, концепцій, теорій у конкретних сферах наукової діяльності, які є основою для створення нововведень. Результати цих початкових досліджень с найбільш передбачуваними. Тому в більшості високо розвинутих країн фінансування фундаментальних досліджень здійснюється в адміністративно-відомчій чи програмно-цільовій формі.
Останнім часом все більше усвідомлюється необхідність стимулювання інноваційної діяльності підприємств, науково-дослідних установ і навчальних закладів одночасно з пошуком того законодавчого поля, яке дозволило б зберегти конкурентне середовище. В Україні стимулювання інноваційної діяльності регламентується Законом України «Про інноваційну діяльність», проте відповідні статті цього Закону (ст. 21 та ст. 22) практично так і не були реалізовані.
Статистика свідчить про неухильне скорочення кількості промислових підприємств, що впроваджували інновації. У 2002 р. інноваційно-активними було 1506 промислових підприємств, або 3 % загальної кількості підприємств; у 2003 р. цей показник знизився на 25 %. У США інноваційно-активними є 85-90 % підприємств, у Франції, Великобританії та Німеччині - 70-80 % підприємств, у Канаді - 84 %.
Недостатня інноваційна активність зумовлена, перш за все, незаінтересованістю підприємств впроваджувати інновації. Це пов'язано насамперед з відсутністю оборотних коштів та недостатніми обсягами інвестиційних ресурсів, із скороченням недержавних замовлень на виконання НДДКР, відсутністю встановлених законом преференцій для інноваційних проектів, а також із дуже низьким рівнем інноваційної культури в Україні .
Основою інноваційного розвитку має бути створення ефективної інноваційної інфраструктури, одним із видів якої є технопарк, але існуюче законодавство щодо технопарків є недосконалим. По-перше, відсутні чіткі механізми та регламентовані терміни розгляду інноваційних проектів; чітко не визначені критерії відокремлення інноваційних проектів від «не інноваційних». По-друге, велика кількість бюрократичних перешкод при відкритті технопарку. Для відкриття технопарку необхідно, щоб:Верховна Рада ухвалила закон про відкриття технопарку;Кабінет Міністрів в особі віце-прем'єра з гуманітарних та інших інноваційно-наукових питань затвердив інноваційний проект;Національна академія наук України в особі президії розглянула проект. З 2003 р. НАН «подає проекти до Кабінету Міністрів»;Міністерство освіти та науки повинно теж взяти участь у прийнятті рішення про реєстрацію інноваційного проекту (здійснює облік іконтроль, паперову роботу, організує експертизу, розглядає на засіданні робочої групи й рекомендує до розгляду державної комісії).Для ефективного функціонування технопарків необхідно чітко визначити цілі інноваційної діяльності, що дозволить детальніше визначити критерії відбору інноваційних проектів, скоротити строки розгляду проектів та інших матеріалів, удосконалити порядок та затвердження інноваційних проектів.
Найважливішим завданням держави в умовах обмеженості ресурсів має стати визначення науково-технічних і технологічних пріоритетів. Метою Закону України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» є створення правової бази для концентрації ресурсів держави на провідних напрямах науково-технологічного оновлення виробництва. Виходячи з мети цього Закону пріоритетними, в умовах дефіциту фінансових ресурсів, повинні бути декілька напрямів, але ж в Украйні приймається програма на 120 пріоритетних напрямів інноваційної діяльності (в Росії, наприклад, -17, в Японії - 8) . Слід зазначити, що більшість пріоритетних напрямів інноваційної діяльності орієнтовані на розвиток третього-четвертого технологічних укладів (третій та четвертий технологічні уклади характеризуються розвитком хімічної, машинобудівної промисловості, паливно-енергетичного комплексу, електроенергетики, приладобудування та синтетичних матеріалів; п'ятому технологічному укладу притаманні такі галузі: атомна енергетика, мікроелектроніка, інформатика, біотехнологія, генна інженерія, аерокосмічна промисловість).
За 14 років незалежності українська інноваційна сфера так і не стала привабливою як для вітчизняного, так і для іноземного інвестора. В Україні існує дуже багато ризиків, пов'язаних з нестабільністю політичної системи, законодавства, економічних процесів. Одним із інструментів заохочення інвесторів вкладати гроші, передусім у таку ризиковану діяльність, як інноваційна, є зниження ризиків. Це можна досягти шляхом державного страхування кредитів на інноваційні проекти, встановлення відповідальності за нецільове використання кредитів, надання можливості інвестору бути співвласником результатів інноваційного проекту. Але все цеповинно бути прописано в законі, а також передбачено механізмом впровадження та реалізації. Ділові ризики в процесі здійснення інноваційних проектів можна знизити при правильно побудованій стабільній законодавчій базі.
Активізувати інноваційну активність можна за такими напрямами:пряме фінансування інноваційної діяльності по створенню прогресивної техніки, технології, шляхом виділення з бюджету певного обсягу фінансових ресурсів (як це передбачено Законом України «Про наукову та науково-технічну діяльність»), прийняття державних цільових програм, збільшення обсягів державного замовлення на інноваційну продукцію;непряме фінансування, тобто створення умов для наукових організацій та господарюючих суб'єктів, які беруть участь в інноваційній діяльності, шляхом надання податкових та кредитних пільг, прискореної амортизації, патентно-ліцензійної політики.
Законом України «По інноваційну діяльність» передбачено непряме фінансування інноваційної діяльності, але, як вже зазначалося, на практиці воно не працює. Найбільш ефективним, на нашу думку, в умовах обмеженості державних фінансових ресурсів, є податкові пільги. Пільги необхідно пов'язати, перш за все, з прискоренням НТП. Податок повинен відчутно зменшуватися залежно від обсягу витрат на розробку і освоєння нової високоефективної продукції. Доцільно активніше вводити податковий кредит, при використанні якого загальна податкова база змінюється залежно від річного приросту витрат на НДДКР.