Контрольная работа: Становлення української державності 1648-1657рр.

За даними, наведеними відомим українським істориком В. Липинським, гетьман України Б. Хмельницький до самої смерті (серпень 1657р.) залишався фактично єдиним і повновладним правителем суверенної Української ко­зацької держави. Усі питання її життєдіяльності — і внутрішні, й зовнішні — він вирішував самостійно, не питаючи дозволу і не радячись з російським царем.

Залучивши завдяки договору 1654р. до антипольської коаліції Російську державу, Хмельницький протягом 1654—1657 рр. рішуче здійснював курс на визволення та об'єднання в соборній Українській державі всіх україн­ських земель. Ратифікаційні акти царського уряду, якими обмежувалися прерогативи гетьманського правління, не були оприлюднені в Україні, тому в своїй практичній діяльності українське керівництво відверто ігнорувало нав'язані в екстремальних умовах державні обмеження. Зокрема, посилаючись на складні умови воєнного часу, гетьман ігнорував московські плани опису та стягнення для царської скарбниці податків з українського населення (до Москви з України так і не поступило фактично жодної копійки), а також відрядження до «знатних» міст царських воєвод. Як відомо, залишалися нереалізованими також обмеження у сфері зовнішньополітичної діяльності.

Подібний статус (майже незалежної держави) свідчить, що Україна в державному аспекті володіла чимось більшим, ніж звичайний протекторат. Тому цілком імовірно, що відповідно до договору 1654 р., незважаючи на фактичне визнання верховенства корони Романових, Українська держава праг­нула будувати свої відносини з Росією на принципах не стільки протекторату, скільки конфедерації.

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи все сказане вище, необхідно ще раз наголосити, що виникнення Української козацької респуб­ліки, її формування і розвиток нерозривно пов'язані з ім'ям Богдана Хмельницькою — справжнього патріота України, вірного її сина, видатного політичною діяча, та­лановитого дипломата і полководця.

Дійсно, величезний вклад Б. Хмельницького в будів­ництво Української держави та утвердження її владних структур сьогодні не заперечує жоден серйозний дослід­ник Водночас непоодинокими є праці (особливо публі­цистичні), де гетьман зображується діячем, який у 1654 р. «зробив фатальну помилку», людиною, позбавленою дер­жавного таланту, у діях якої переважали особисті мотиви й т. ін. На жаль, автори таких праць, як зазначає В, Смолій, свої висновки роблять не на основі свідчень документів, а на довільній інтерпретації вирваних із загального контекс­ту фактів. При цьому, як правило, ігнорується принцип історизму. На складну епоху XVIIст., де діяли свої закони суспільного розвитку, переносяться ціннісні орієнтири кінця XXст., нинішні ідеологічні симпатії (особисті чи окремих політичних сил)..

Безперечно, Богдан Хмельницький — історична постать, оцінка якої не може бути однозначною. Він був одним із найвидатніших діячів в українській історії: виражаючи загальнонародні інтереси, зробив справжній прорив у фор­муванні внутрішньої політики, згуртував у єдиний повс­танський табір найрізноманітніші суспільні сили, органі­зував і повів їх на повалення влади польської шляхти в Україні, започаткував Українську державу. Разом з тим на­шому сучасникові впадають в око непослідовність дій геть­мана, часом нелогічність його вчинків, відсутність окремих ціннісних орієнтирів тощо. Але все це треба узгоджувати з контекстом тогочасної епохи — неоднозначної й суперечливої, де перепліталися старі й нові порядки, де все ще панував середньовічний світогляд і тільки зароджу­валися суспільні явища, характерні для Європи XVII ст. В оточенні ворожих сил гетьманові доводилося маневрувати, йти на компроміси, часто відмовлятися від своїх планів, задумів. Однак генеральної лінії свого життя, глибокий сенс якої полягав у визволенні рідної землі від ненависного іноземного гноблення та створенні незалежної Української держави, Богдан Хмельницький дотримувався до останку.

Додаток № 2

Система управління Козацької республіки

Військова рада Війська Запорізьського

Вирішувала всі найважливіші державні питання як військові, так і політичні: обирала гетьмана і Генеральний уряд та мала право їх усунення, вирішувала всі питання зовнішньої політики, відправляла посольства, приймала послів, здійснювала правосуддя. Право участі в ній мали всі козаки.

Генеральний уряд

Центральний орган управління. Очолював всю систему управління і був постійно діючим органом. Обирався Військовою радою. Очолював Генеральний уряд гетьман: як голова держави, найвищий суддя та верховний головнокомандуючий, законодавець, оскільки він видавав універсали – нормативні акти, обов’язкові для виконання на всій території України. Найвищий розпорядчий, виконавчий і судовий орган держави. Крім гетьмана, до Генерального уряду входило генеральні старшини, які керували окремими галузями управління.

Полковий уряд

Складався із полковника та полкової ради, яка обирала полкову та сотенну старшини. До полкової ради входили обозний, писар, суддя, осавул та хорунжий.

Сотенний уряд

Сотенний уряд очолював сотник. Йому допомагала сотенна адміністрація: осавул, писар та хорунжий. Судові функції в сотні виконував міський отаман.

Додаток № 3

Джерела права Козацької республіки

Звичаєве козацьке право	Гетьманські універсали	Церковне звичаєве право	Міжнародні угоди
Регулювало організацію державної влади і управління, систему судочинства, визначало злочини і покарання до них.	Розпорядчі акти вищої влади, що носили загальнообов’язковий характер для всього населення України. Регулювали державні, адміністративні, цивільні, кримінальні та процесуальні відносини.	Сукупність правил поведінки, які не отримали законодавчого затвердження, але їх обов’язково дотримувалися, „боячись покарання і гніву Господня”.	Укладались гетьманом, головним чином із сусідніми державами. У них закріплювалось положення України як суб’єкта міжнародно – правових відносин. У них містилися норми цивільного та адміністративного права.

Список використаної літератури:

1. В. П. Шевчук, М. Г. Тараненко. Історія української державності. Курс лекцій. „Либідь”, Київ – 1997р.

2. П.П. Музыченко. История государства и права Украины. Часть 1. «Астропринт», Одесса – 1998

3. П.П. Музыченко, Н.И. Долматова. История государства и права Украины в вопросах и ответах. Часть 1. «Одиссей», Харьков – 1999

4. П. Музиченко. Історія держави і права України. «Знання», Київ – 1999

5. А. С. Чайковський. Історія держави і права України. Юрінком Інтер, Київ – 2003