Контрольная работа: Стародавні релігії
В геліопольському міфі бог Атум, ототожнений із сонцем Ра, що з’явився з хаосу – Нуна („створивши сам себе”), сам себе запліднив, проквтнувши власне сім'я і народив, виплюнувши з рота перших богів Шу і Теф нут (бога повітря і богиню вологи). Ті, в свою чергу, народили Геба і Нут, а ті – Ісіду і Нефтіда, Осіріса і Сета, створивши геліопольську „дев’ятку” – Енеїду. Боги Енеїди вважалися першими царями Єгипту.
В Мемфісі існувало уявлення, що бог Птах-гончар виліпив землю і людей. Згідно з мемфіським міфом про створення світу (Давнє Царство), деміург Птах завчасно задумав творіння у своєму серці (серце – „сідали ще думки”) і назвав його ім’я своїм язиком, тобто Птах творив „язиком і серцем”, думкою і словом. Таким же чином він створив увесь світ.
В період Нового Царства (до кінця XIV-XVI ст.. до н.е.) як деміург стверджується ототожнюваний із Ра ліванський бог Атон, цар всіх богів. З Амоном ототожнюється фараон.
1.2 Покарання людей за гріхи
Згідно з уявленням давніх єгиптян, бог Ра розгнівався на людей, що перестали підкорятися богам, і послав свою доньку Хатор в образі левиці покарати їхні гріхи. Вона знищує людей і стає настільки жорстокою, що живими залишається зовсім мало людей. Тоді боги вирішують врятувати решту людства. Вони напоїли Хатор червоним пивом, яке вона прийняла за людську кров, після того Хатор заснула і забула про свою помсту людству.
1.3 Культ померлих
Єгиптяни вважали, що сутність людини являє собою єдність тіла, душі (ка, ба), імені і тіні. Це уявлення формувало певний світогляд і світосприйняття давніх єгиптян.
Так, пам’ятники давньоєгипетської архітектури правили перш за все за усипальниці. Бо перебування людини на землі швидкоплинне і тимчасове, а справжнє, вічне життя наступає лише після фізичної смерті. Досягнути вічного блаженства міг лише той, у кого тіло, що є пристановищем душі, було збережене в цілості (при цьому вважалося, що у кожної людини декілька душ: ба, яка зображувалася у вигляді птаха з людською головою, і ка – двійника людини). Звідси звичай муміфікації трупів.
Для збереження муміфікованого тіла будувалася гробниця, яка забезпечувалася предметами, що вживав до смерті покійний. В гробницю клали маленькі статуетки слуг. Єгиптяни вірили, що силою магічних заклинань покійний оживить ці статуетки і вони будуть працювати на нього в потойбічному світі.
Після смерті душа покійного вирушала подорожувати у потойбічному світі, де її підстерігали чудовиська, врятуватись від яких можна лише за допомогою заклинань і молитв, що знаходяться у „Книзі мертвих” – невід’ємної частини поховального інвентаря. 125 глава „Книги мертвих” присвячена потойбічному суду над людською душею. Перед верховним суддею потойбічному світу – Осірісом відбувається психостасія – зважування серця покійного на терезах, врівноважених символом істини. Серце, обтяжене гріхами, порушувало рівновагу, і тоді покійний пожирався страшним чудовиськом Амамат (Амт) – пожиральницею, що являла собою лева з головою крокодила. Праведники, серця яких не порушували рівноваги, вирушали в рай – „поля Іалу (Іару)”.
Релігійні уявлення про бога рослинності – Осіріса, що вмирає і відроджується знову, втілилися у міф. Згідно з цим міфом, Осіріса убив його молодший брат Сет, що прагнув влади. Сестра і дружина Осіріса, Ісіда, шукає його по всьому світу, знаходить і оплакує його тіло і зачинає від мертвого чоловіка сина Гора. Змужнівши, Гор вступає в боротьбу з Сетом. На суді богів він за допомогою Ісіди домагається визнання себе справжнім сином Осіріса і повноправним його спадкоємцем. Перемігши Сета, Гор воскрешає батька. Але Осі ріс, не бажаючи залишатися на землі, стає царем загробного світу і верховним суддею померлих. Трон Осіріса переходить до Гора.
У Давньому Царстві живі фараони розглядалися як „служителі Гора”, а померлі – Осіріса. Вважалося, що Фараон, завдяки магічному погребальному обряду, також оживляє після смерті, як ожив Осіріс. Починаючи з епохи Середнього Царства, цю властивість переймають й інші померлі.
Надзвичайно широке розповсюдження культу Осіріса відбилось на уявленнях про Ісіду. Вона вважалася люблячою сестрою і самовідданою дружиною Осіріса, турботливою матір’ю немовляти Гора і водночас великою чаклункою. Ісіда у греко-римську епоху перетворилася на все єгипетську богиню-матір, а її культ розповсюдився далеко за межі Єгипту.
1.4 Посвячення
Міф про померлого і воскреслого бога Осіріса став основою акту посвячення, який відіграв велику роль в давньоєгипетській релігії. Більше того, без цього містичного акту вважалося неможливим істинне розуміння божественних таємниць. Ритуал посвячення у божественні таїнства греки пізніше назвали містеріями. Але батьківщиною давніх містерій був Єгипет.
Ритуал посвячення полягав у тому, що неофіт (новак) проходив ряд випробувань, які символізували його смерть і наступне воскресіння з мертвих. А так як у Єгипті таке перетворення було характерним для Осіріса, то неофіт під час цього ритуалу сподоблявся богу Осірісу, який, як вважалося, посвячував людину у таємні знання.
Головним у ритуалі посвячення була трансформація психіки, що відбувалася у людині: в ній вбивалася земна, нижча природа і прокидалася, воскресала вища, божественна, бо як цю трансформацію психіки описує Р.Штейнер: „Мене притягувала нескінченна перспектива, в кінці якої лежить довершеність божественного. Я відчував, що сила цього божественного міститься в мені. Я опустив у могилу те, що затримувало в мені цю силу. Я помер для земного. Я був мертвий. Як нижча людина помер я. Я був у пеклі і спілкувався з мертвими...Після перебування в пеклі я воскрес із мертвих. Я переміг смерть, і ось я став тепер іншим. Я не маю більше справ із минущою природою. Вона проникнута у мені Логосом. Відтепер я належу до тих, що живуть вічно і займають місце біля Осіріса. Я сам буду істинним Осірісом, з’єднаним з вічним світо порядком, і суд над життям і смертю буде у руці моїй”.
Посвячений давав сувору обітницю нерозголошення таємниць, які він пізнав і якими оволодів. Тому ми так мало знаємо про те, що відбувалося в містеріях.
РОЗДІЛ ІІ. РЕЛІГІЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ
Давньогрецька релігія виникла в V-VІ ст.. до н.е. і проіснувала до ІV ст.. н.е., коли римський імператор Костянтин проголосив християнство державною релігією Римської Імперії.
Греки, як і всі народи, пройшли через фетишизм, який потім зберігся в поколінні прекрасним статуям, що зображали їхніх численних богів. В їх віруваннях і міфах можна помітити і сліди анімізму.
Але греки досить рано перейшли до антропоморфізму, створивши своїх богів за образом і подобою людей, наділених красою, вмінням приймати будь-який образ, і безсмертям. Давньогрецькі боги, як і люди, були добрі, великодушні та милостиві і разом з тим, часто жорстокі, мстиві і підступні. Людське життя закінчувалося смертю, боги ж були безсмертні і не мали обмежень у здійсненні своїх бажань. Але все одно вище богів була доля – Мойри, призначення, змінити котре не міг ніхто з богів.
2.1 Грецька міфологія походження світу і богів
За уявленнями давніх греків, спочатку існував лише вічний, безмежний, темний Хаос. У ньому полягав виток життя. Все виникло з безмежного Хаосу – весь світ і безсмертні боги. З Хаосу виникла і богиня Землі – Гея. Широко простяглася вона, могутня, даючи життя всьому, що живе і росте на ній.
Далеко під землею народився похмурий Тартар – жахлива безодня, наповнена вічною пітьмою.
З Хаосу народилася і могутня сила, все оживляюча Любов – Ерос.
Безмежний Хаос породив вічний Морок – Ереб і темну Ніч – Нюкту. А від Ночі і Мороку пішли вічне Світло – Ефір і радісний світлий День – Гемера. Світло розійшлося по світу, і стали змінювати один одного день і ніч.
Могутня Земля породила безмежне голубе Небо – Урана, і розкинулося Небо над Землею. Гордо підняли до нього високі Гори, народжені Землею, і широко розлилося море.
Уран-Небо запанував у світі. Він взяв собі за дружину Землю. Шість синів і шість дочок було в Урана і Геї. Їхній син, титан Океан, що обтікає всю Землю, і богиня Феміда породила на світ усі ріки, які котять свої хвилі до моря, і морських богинь – океанід.
Титан же Гіперон і Теля дали світу дітей: Сонце – Гелі оса, Місяць – Селену і рум’яну Зорю – Еос (Аврора).
Від Астрая і Еос пішли зірки і вітри: північний вітер Борей, східний Евр, вологий південний Нот, західний ласкавий Зефір, що приносить рясні дощі і хмари.
Високо над Олімпом простягнулося голубе небо. Ні дощу, ні снігу не буває в царстві Зевса, там вічне літо. Цар Зевс сидить на високому золотому троні. Їжа богів – амброзія і нектар. Прекрасні доньки Зевса і Гери – Харіти (грації).
Підземні боги уособлювали сили природи, вони більш давні, ніж боги-олімпійці. В народних віруваннях вони грали більш вагому роль.
В результаті законних шлюбів народилися боги і склався пантеон із 12 олімпійських богів.