Контрольная работа: Структурні компоненти індивідуальної правосвідомості

- впевненість у необхідності соціальних норм для нормаль­ної життєдіяльності суспільства і його членів;

- усвідомлена звичка дотримуватися соціальних норм та закону.

Правосвідомість - одна з форм суспільної свідомості. Свідомість людини, відбиваючи об'єктивні потреби суспільного розвитку, є передумовою і регулятором поводження людини. Свідомість додає цілеспрямований характер людській діяльності.

Свідомість як система включає різні форми відображення суспільних відносин: політичні, правові, етичні, філософські, релігійні. Усі форми суспільної свідомості взаємозалежні і взаємовпливають одна на одну.

Правосвідомість являє собою відносно самостійну сферу (область) свідомості:

• суспільної;

• групової;

• індивідуальної.

У ній відбита правова дійсність у виді знань про право, осмислення того, що є правом, яким воно було (відношення до права минулих років) і яким повинне бути (відношення до майбутнього права), а також у виді правових установок поведінки як реакції на оцінку діючого права, на роботу правозастосувальних органів.

Як зазначають усі розглядувані мною автори правосвідомість повинна бути властивою не тільки творцям юридичних норм, законодавцям, але і всім громадянам держави, що є дуже важливим.

Правосвідомість — це система ідей, уявлень, емоцій і почуттів, що виражають відношення індивіда, групи, суспільства до діючого, минулого і бажаного права, а також до діяльності, пов'язаної з правом.

Ключовий пункт правосвідомості — усвідомлення людьми цінностей природного права, прав і свобод людини й оцінка діючого права з погляду його відповідності загальнолюдським цінностям, що знайшли закріплення в міжнародних документах про права людини.

Правосвідомість не тільки виражає відношення індивіда до правової дійсності, але і направляє його на визначені зміни в правовому середовищі, прогнозує і моделює них.

Правосвідомість – це особлива форма суспільної свідомості, сукупність правових понять, поглядів, ідей, почуттів, що виражають ставлення людей до чинного або бажаного права, його мети, завдань, способів та методів регулювання, до оцінки правомірності його норм та уявлення про майбутню правову систему й окремі її норми.

У структурі правосвідомості особистості кожній з функцій відповідають такі блоки:

1) правові знання;

2) правові оцінки;

3) правові установки.

Необхідність і обсяг правових знань особистості обумовлені тим, наскільки особистість включена в систему правових відносин. Набуття і засвоєння правових знань здійснюється за допомогою соціального і правового досвіду особистості. Пройшовши через свідомість особистості, правові явища викликають оціночне до себе відношення: оцінюються як правові знання, так і правова дійсність з погляду цих знань. Відбувається процес не прямого відтворення в діях особистості отриманих знань, а виникає їхній переосмислений варіант, співвіднесений з поглядами на правове, обов'язкове. Після цього виробляється правова установка, що відбиває готовність до визначеної правової поведінки. Блок правових установок включає також схильність до оцінки правових явищ виходячи з напрямку правової поведінки. Він впливає як на регулюючу (настановну), так і на пізнавальну (когнітивну) і правостворюючу (оціночну) функції правосвідомості.

Правосвідомість може бути структурована на компоненти відповідно до виконуваних ними функцій:

- когнітивний (пізнавальний, інформаційний),

- правостворюючий (оцінний, емоційний),

- регулюючий (настановний).

Суб'єкт набуває правових знань у процесі відображення різних правових явищ, включаючи відомості про конкретні норми права, призначення правової надбудови, правового регулювання, ролі тих чи інших правозастосовчих і право­охоронних органів і посадових осіб держави і т. ін. Проте наявність певного обсягу правових знань ще не визначає істинного рівня правосвідомості, він конкретизується розумінням сутності права, правових норм, інших правових явищ, їх вимог, цілей, призначення.

Значення оцінних уявлень виявляється у тому, що людина не просто прямо репродукує у своїх діях те, що міститься у правових нормах, а критично оцінює, переосмислює їх у свідомості, співвідносить зі своїми поглядами на правове, обов'язкове, необхідне.

Одним з найбільш складних компонентів правосвідомості є блок правових установок, що відображують не тільки і стійкість до певної правової поведінки, але й схильність до певних уявлень, оцінки правових явищ, тобто правові установки впливають як на регулятивну, так і пізнавальну та оцінну функції правосвідомості. Правові установки осо­би утворюють ієрархічним чином структуровану систему, та характеризується:

1) наявністю компонентів різної діаметрально протилеж­ної значущості - позитивного і негативного відношення до норм;

2) акцентуацією поведінкових (регулятивних) аспектів;

3) домінуючим значенням елементів обов'язкового, нормативного.