Контрольная работа: Сучасні принципи державного управління

-Користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це повноваження у встановленому законом порядку;

-Одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;

-Висловити усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду;

-Вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Знання громадянами своїх прав і вміле їх використання мають велике значення, оскільки це сприяє підвищенню ефективності розгляду звернень, запобіганню повторним зверненням, а також є засобом профілактики бездіяльності та порушень, які породжують звернення.

Органи державної вади, посадові й службові особи у межах своїх повноважень зобов’язані:

-Об’єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

-На прохання громадянина запрошувати його на засідання органу, що розглядає заяву чи скаргу;

-Скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, якщо вони не відповідають законам та іншим нормативним актам;

-Невідкладно вживати заходи до припинення неправомірних дій;

-Виявити, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

-Забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання рішень, що прийняті за заявою чи скаргою;

-Письмово повідомляти громадянина про результати перевірки і суть прийнятого рішення;

-Вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадяни внаслідок матеріальних збитків, якщо було завдано громадянові внаслідок ущемлення його прав та законних інтересів;

-Вирішувати питання про відповідність осіб, з вини яких було допущено порушення;

-На прохання громадянина не пізніше як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об’єднання громадян за місцем проживання автора звернення;

-При визнанні заяви чи скарги необґрунтованою роз’яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

-Не допускати безпідставної передачі заяв чи скарг іншим органам;

-Особисто організувати та перевіряти стан розгляду звернень, вживати заходів щодо усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Указом запроваджується з 2003 року періодичне особисте звітування керівників центральних органів виконавчої влади, голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій перед президентом України, голів районних державних адміністрацій перед головами обласних держадміністрацій з питань роботи зі зверненнями громадян. Запроваджується особистий прийом громадян Главою Адміністрації Президента України та його заступниками з питань, що мають особливе суспільне значення.

3 . Основні напрямки державної регіональної політики на сучасному етапі.

1. Регіональна економічна політика

Регіональна економічна політика – це така система заходів, яка спрямована на реалізацію інтересів держави стосовно всіх регіонів і внутрішніх інтересів кожного з них.

З огляду на це регіональна політика не повинна повторювати загальнодержавну, бути похідною від неї і не повинна бути первинною по відношенню до неї. Це має бути цілісна, самодостатня ланка політичної основи держави, без якої не може нормально існувати суспільство, кожна людина, природа.

Значення регіональної політики полягає в тому, що вона виконує роль зв’язуючою ланкою між макро- і мікроекономікою.

Регіональна політика охоплює частину території країни, але розв’язує широкий комплекс цілей, які мають забезпечити нормальні умови життя людей даного регіону. Цілі регіональної політики більш консервативні і сталі – це пояснюється тим, що регіон має функціонувати стабільно, незалежно від того, які зміни відбуваються “наверху”.

Регіональна політика виступає, як альтернатива до загальнодержавної, разом з тим доповнює, конкретизує її, з’єднує загальні і конкретні цілі, сприяє комплексному підходу до розв’язання соціально-економічних проблем. Регіональна політика на сучасному етапі набирає все більшого значення, тому що державі з центру стає важче розв”язувати різного роду локальних проблем, доходити до кожної людини. Тому в розвинутих країнах центр передає все більше повноважень на місця, сприяє розвитку самоврядування, самостійному розв’язанню економічних і соціальних проблем мікро рівня. Досвід цих країн засвідчує позитивні результати такого поділу влади, бо місцеві органи управління швидше розв’язують визначені цілі, повніше враховують особливості регіону, ефективніше використовують природні ресурси.

В Україні до цього часу немає виваженої регіональної політики. В одних областях скупчена промисловість(схід,південь), а в інших сільське господарство(захід,північ).В областях, де слабше розвинута промисловість, слід організувати виробництво кінцевої продукції.

2. Регіональне планування.

Особливої уваги заслуговує еволюція регіонального планування. Починаючи з 70-х років, традиційною формою регіонального планування у вітчизняній практиці були комплексні плани економічного і соціального розвитку регіонів(областей, міст, сіл). За своїм змістом вони були системою показників економічного і соціального розвитку території з охопленням усіх суб’єктів господарювання, розміщених на ній, незалежно від підпорядкування.