Контрольная работа: Свідомість як філософська проблема

Знакові системи виникли і розвиваються як матеріальна форма, в якій реалізуються свідомість, мислення, інформаційні процеси в суспільстві. Під значенням знаків мається на увазі та інформація про речі, властивості і відношення, яка передається з їхньою допомогою. Значення є вираженим у матеріальній формі значення відображенням об’єктивної дійсності. В нього входять як понятійні, так і чуттєві й емоціональні компоненти, вольові спонуки, прохання, тобто вся сфера психіки, свідомості. Вихідною знаковою системою є звичайна, природна мова. До знаків штучних мов відносяться передовсім різноманітні кодові системи, знаки формул, різноманітні схеми тощо. Будь-який знак функціонує тільки у відповідній схемі. Будову і функціонування знакових систем досліджує семіотика. За допомогою логіки дій мовної системи можна побудувати наукові теорії, створити літературні твори, укорінити у свідомість людей хибні ідеї.

Не применшуючи значення біолого-фізіологічних передумов у виникненні свідомості, слід підкреслити, що здатність відображення об’єктивного світу в ідеальних образах з’явилась саме в процесі еволюції людини як суспільної істоти. Соціальне і біологічне у природі людини, в генеалогії свідомості тісно переплетені. Сам по собі мозок, яким він виходить "із рук природи", не може мислити "по-людськи". Він стає органом людської свідомості тоді, коли людина залучається до суспільного життя. На певному етапі становлення людини і її свідомості біологічна еволюція із домінуючого фактора перетворилась на другорядний, і визначальну роль стала відігравати суспільно-історична діяльність людини. Можна вважати, перехід від біологічної до соціально-трудової діяльності здійснюються тоді, коли з одного боку, для цього є перелічені вище біологічні передумови, а з іншого, і це головне, тоді, коли біологічний спосіб існування виявляє свою неспроможність. Він перестає забезпечувати виживання біологічного виду. Існує чимало гіпотез про те, що сталося з нашими далекими предками. Але усі вони визначають, наші предки потрапили в ситуацію вибору – або загинути, або навчитися нового, небіологічного способу існування. Мабуть, актуалізація закладених можливостей людиноподібного предка, який звик жити на деревах і обставинами був змушений жити в без лісовій місцевості, спонукала до прямоходіння, використання передніх кінцівок у трудовій діяльності, до конструктивних дій мозку. Виникла потреба у не даних від природи засобах праці і особливих інформаційних програмах.

Сучасні дослідження вищої нервової діяльності збагачуються висновками нейрофізіології, біокібернетики, молекулярної біології, генетики та ін. У фізіологічній науці відбувається перехід від теоретико-емпіричних до абстрактно-теоретичних методів дослідження, які значною мірою ґрунтуються на гіпотетико-дедуктивному передбаченні. Так, завдяки методам нейрокібернетики мозок вивчається як відображу-вальний апарат, котрий шляхом перекодування здобутих збуджень у нервовий імпульс формує ідеальний образ. Дослідження свідчать, що такі хімічні речовини, як ацетохолін, холінестераза, цирозін та інші відіграють значну роль у перекодуванні отриманої інформації, а також у подальшій передачі збуджень нервовим імпульсом. Психологічні і фізіологічні методи дослідження, доповнені цитологічними, гістологічними, біофізичними, уможливлюють пізнання матеріального субстрату свідомості і особливостей його функціонування. Вивчення фізіологічних основ свідомості всебічно збагачує вчення про рефлекторний характер психічних процесів, яке розвивалось І.М.Сєчєновим, І.П.Павловим, Н.Е.Введенським та ін. Психіка людини постає в їхніх ученнях як складна система активної діяльності, яка формується під впливом зовнішнього середовища. Рефлекторний процес розпочинається із сприйняття подразника, продовжується нервовим процесом у корі головного мозку і закінчується відповідною діяльністю організму. Поняття рефлексу відображає взаємозв’язок і взаємодію організму із зовнішнім світом, причину залежність роботи мозку від довкілля через посередництво практичних дій людини. Безперечно, сучасна наука дає багатий матеріал для вивчення фізіологічних основ психічної діяльності людини. Але хоч би як досконало ми не вивчили структуру і особливості функціонування мозку, самих лише фізіологічних основ та біологічних передумов недостатньо для того, щоб розкрити сутність свідомості. Не слід забувати, що мозок – лише орган мислення, а суб’єктом мислення виступає людина в нерозривному зв’язку із природою і суспільством. Не применшуючи значення біолого-фізіологічних передумов у виникненні свідомості, слід підкреслити, що здатність відображення об’єктивного світу в ідеальних образах з’явилась саме в процесі еволюції людини як суспільної істоти. Соціальне і біологічне у природі людини, в генеалогії свідомості тісно переплетені. Сам по собі мозок, яким він виходить "із рук природи", не може мислити "по-людськи". Він стає органом людської свідомості тоді, коли людина залучається до суспільного життя. На певному етапі становлення людини і її свідомості біологічна еволюція із домінуючого фактора перетворилась на другорядний, і визначальну роль стала відігравати суспільно-історична діяльність людини. Можна вважати, перехід від біологічної до соціально-трудової діяльності здійснюються тоді, коли з одного боку, для цього є перелічені вище біологічні передумови, а з іншого, і це головне, тоді, коли біологічний спосіб існування виявляє свою неспроможність. Він перестає забезпечувати виживання біологічного виду. Існує чимало гіпотез про те, що сталося з нашими далекими предками. Але усі вони визначають, наші предки потрапили в ситуацію вибору – або загинути, або навчитися нового, небіологічного способу існування. Мабуть, актуалізація закладених можливостей людиноподібного предка, який звик жити на деревах і обставинами був змушений жити в без лісовій місцевості, спонукала до прямоходіння, використання передніх кінцівок у трудовій діяльності, до конструктивних дій мозку. Виникла потреба у не даних від природи засобах праці і особливих інформаційних програмах.