Контрольная работа: Участь Російської імперії в антинаполеонівських коаліціях

Герцогству Варшавському польські землі, захоплені раніше австрійцями. У самому Великому герцогстві ще з 1807 р. діяла конституція, яка скасувала кріпосне право й відновила Сейм. Олександр I розглядав сам факт відродження.

Польської держави як небезпеку для своєї влади в Білорусії, оскільки місцева шляхта з надією дивилася на Захід, сподіваючись, що французька армія принесе на ці землі волю. У грудні 1809 р. у Петербурзі була підписана російсько-французька конвенція, що забороняла відродження Речі Посполитої, але Бонапарт відмовився ратифікувати цей документ.

У жовтні 1811 р. Росія підписала з Пруссією таємний договір про спільний напад на Герцогство Варшавське. Ці плани не залишилися таємницею для Наполеона, який увів у герцогство армійський корпус для відсічі можливому російсько-прусському нападу. Наприкінці 1811 р. Наполеон остаточно переконався в необхідності випереджального удару по Росії.

Наполеон уникав війни на два фронти. Імператор розпочав підготовку війни з Росією, після розгрому якої він мав намір розправитися з Великою Британією. Він створив величезну армію (понад 600 тис. чоловік), причому більше половини її становили солдати з підкорених Францією країн – прусські, австрійські, саксонські, італійські, польські, іспанські й інші частини. Наполеона планував розчленування Російської імперії, відторгнення її прибалтійських, польських і литовських земель і відродження Речі Посполитої.

Південні області Росії Наполеон мав планах був похід через Закавказзя в Індію, щоб там завдати поразки британцям.

Російській дипломатії вдалося трохи відтягнути початок військового зіткнення з Францією й створити більш сприятливу для Росії зовнішньополітичну обстановку в результаті укладання Бухарестського мирного договору з Туреччиною й секретного договору зі Швецією.

Отже, на початок війни 1812 року Російська імперія залишилася з одним союзником – Англією. Завдяки діловим переговорам Кутузова з турецькою делегацією Росія не воювала на два фронти, і це забезпечило їй перемогу над Наполеоном.

Таким чином, наслідки наполеонівських коаліцій були несподіваними як і для країн учасниць, так і для самої Європи. Всі вони зазнали невдач. Пруссія, як держава, перестала існувати, ще раніше вона втратила свою армію. Англія була під блокадою Наполеона, Австрія також втратила чимало своїх завойованих територій, німецькі королівства були роз’єднані та окуповані Наполеоном, Італія, Іспанія стали колоніями Франції. Від наступу на Європу становище Польщі змінилося: було створено Герцогство Варшавське, що засвідчувало Польщу, як державу.

3. Роль Російської імперії в антинаполеонівських коаліціях

Якщо говорити про мотиви Росії щодо вступу в анти французьку (анти наполеонівську коаліцію) варто сказати те, що вони очевидні. Хоча, на початку ми можемо побачити, що в Росії не було жодних стратегічних інтересів у боротьбі з узурпатором, яку вона затіяла спільно з Австрією. Її метою тоді було « провчити нахабу, який посмів стати імператором»[2, c.26]. Особиста неприязнь імператора Російської імперії Олександра І змусила його все таки втрутитися у справи Європи. Він запропонував допомогу Пруссії, і вона згодилася. Але, щоразу, об’єднуючись з країнами Європи, він не надіявся на успіх цих коаліцій. Уже після підписання Тільзітського мирного договору Російський імператор виношував ідею особисто помститися Наполеону. Олександр почав вести переписку з братом вбитого короля Франції графом Лілльським, який в 1806 році, в кінці жовтня запропонував йому конкретний план боротьби з Наполеоном. Він заключався в тому, щоб перенести війну проти Наполеона на територію Франції, користуючись тим, що його основні сили зайняті війною з Пруссією та на Балканах. З цією метою претендент на французький престол пропонував висадити одночасно на півдні і півночі змішаний англо – російський десант з включенням в нього загонів емігрантів – роялістів. Але Олександр відмовився від цього плану, пропонуючи почекати розвитку подальших подій [3: c.64]. А події розвивалися таким чином, що Наполеон все далі і далі просувався вглиб Європи та підійшов до кордонів Російської імперії. Росія опинилася на порозі війн з найсильнішою державою Європи. Перемогу у війні 1812 року забезпечило Росії і те, що імператор послухався думки своїх друзів (Чарторийського, Строганова, Новосильцева), які відстоювали англо – російський союз. Пізніше, бачачи відмову Англії і Австрії підтримати Росію у війні, вони стали на шлях укладення миру з цими державами, боячись погіршення англо – російських відносин.

Висновок

Отже, антинаполеонівські коаліції зазнали невдач і ще більше погіршили становище європейських країн. Кожен наступ наполеонівської Франції на кожну з цих держав буквально знищував їх або виводив з війни, відбираючи території чи підкорюючи. Але вони мають право на існування в історії. Вони показують, якими ж насправді були відносини Наполеона і Олександра, становище країн під наполеонівським ігом. Вони є багатоплановими і різнобічними, тобто на них можна подивитися і розглянути з різних боків, як і політичного, так і економічного. Але в більшості точка зору істориків зводиться до одного: коаліції існували для того, щоб хоч якось зупинити наступи і завоювання Наполеона [2, c.71].

Роль у коаліціях Російської імперії до речі також є суперечливою. То вона намагалася допомогти прихильникам колишньої влади встановити режим, який був до революції, то повністю знищити режим Франції і Наполеона.

Література

1. Бердичівський Я.Н., Щупак І.Я., Морозова Л.В. – Всесвітня історія. – Запоріжжя,: видавництво «Прем'єр», 2009.-319 с.

2. Сироткин В.Г. Дуэль двох дипломатий (Россия и Франция в 1801 – 1812 гг. – М.: « Наука», 1966.

3. Сироткин В.Г. Наполеон и Александр І: дипломатия и разведка Наполеона и Александра в 1801 – 1812 гг. – М.: Эксмо, 2003. – 416 с.