Контрольная работа: Валютна політика України

Якщо така корекція спрямована на зниження обмінного курсу, то курсова політика називається політикою девальвації. Девальвація національної валюти сприяє підвищенню конкурентоспроможності національного виробництва, посиленню торговельних позицій країни на світовому ринку та стимулюванню експорту. Разом з тим політика девальвації може негативно впливати на позиції імпортерів, бо їм доведеться купувати інвалюту за вищим курсом. Це може спровокувати зростання цін на імпортні товари. Тому при запровадженні політики девальвації потрібно добре зважити як позитивні, так і негативні наслідки. Якщо країна багато імпортує виробничих ресурсів (енергетичних,1 сировинних тощо), то втрати імпортерів можуть повністю перекрити виграш експортерів і при цьому розпочнеться інфляційне зростання цін.

Якщо ціллю курсової політики визнається підвищення обмінного курсу, то вона називається політикою ревальвації. Ця політика стимулює розвиток імпорту, оскільки імпортери для своїх платежів за кордоном купуватимуть інвалюту за нижчим курсом. Буде збільшуватися пропозиція на товарних ринках, що позитивно впливатиме на стабільність цін. Скорочуватимуться виробничі витрати на підприємствах з великим споживанням імпортованих енергії, сировини, матеріалів, комплектуючих. Разом з тим підпри-ємства-експортери за політики ревальвації зазнаватимуть втрат. Якщо одночасно вони не є великими "споживачами імпорту", то можуть послабити свої конкурентні позиції на світовому ринку. Тому політику ревальвації потрібно застосовувати теж надто обережно і виважено.

Облікова (дисконтна) політика центрального банку полягає в цілеспрямованому підвищенні чи зниженні облікової ставки та відповідній зміні ставки депозитного та позичкового процента. Якщо процентні ставки збільшуються, то зменшується маса національних грошей в обороті, знижується відплив вільних капіталів за кордон, зростає приплив іноземної валюти (вільних капіталів) з-за кордону. Все це сприяє зростанню курсу національної валюти, зміцненню її позицій на валютному ринку1. При зниженні облікової ставки весь процес впливу на валютний ринок відбувається у зворотному напрямі.

У такий же спосіб - через регулювання маси грошей в обороті - можна впливати на кон'юнктуру валютного ринку за допомогою інших інструментів монетарної політики - зміною норми обов'язкового резервування, операціями на відкритому ринку тощо.

Валютна інтервенція полягає в оперативному підтриманні валютного ринку в стані рівноваги шляхом збільшення чи зменшення купівлі чи продажу центральним банком іноземної валюти за національну. Щоб зупинити падіння курсу національної валюти і зростання курсу іноземної валюти, центральний банк повинен збільшити продаж іноземної валюти на ринку, піднявши цим її пропозицію до наявного попиту. І навпаки, щоб зупинити підвищення курсу національної валюти і падіння курсу іноземної, він повинен зменшити продаж чи збільшити купівлю останньої. Застосовуючи то один, то другий з цих інструментів, центральний банк може тривалий час підтримувати валютний ринок і курс у стані рівноваги. Для цього він повинен мати достатній обсяг валютних резервів. Валютні інтервенції дуже широко застосовуються у світовій практиці валютного регулювання. Активно застосовує його також НБУ, періодично скуповуючи іноземну валюту, а також продаючи її у разі погіршення кон'юнктури валютного ринку.

Валютні інтервенції впливають не тільки на кон'юнктуру валютного ринку і динаміку валютного курсу, а й на кон'юнктуру ринку грошей та товарних ринків. Адже продаж іноземної валюти за національну призводить до зменшення маси грошей в обороті і пропозиції грошей, що спричинює зростання рівня процента, скорочення платоспроможного попиту. Щоб уникнути негативного впливу подібних наслідків валютної інтервенції на реальний сектор економіки, одночасно з операціями валютної інтервенції проводять стерилізуючі операції на відкритому ринку протилежного спрямування: у разі продажу іноземної валюти на валютному ринку на таку ж суму на відкритому ринку купують цінні папери, а при купівлі іноземної валюти продають цінні папери. Такі операції називаються стерилізованою інтервенцією.

2.2 Система «золотого стандарту». Бреттон-Вудська валютна система

Основними етапами створення світової валютної системи є:

- становлення, формування передумов, визначення принципів нової системи; при цьому зберігається її спадкоємний зв’язок з попередньою системою;

- формування структурної єдності, завершення побудови, поступова активізація принципів нової системи;

- створення повноцінно функціонуючої нової світової валютної системи на базі закінченої цілісності та органічної зв’язки її елементів.

Криза світової валютної системи проявляється у загостренні валютних протиріч, різкому порушенні її функціонування, що проявляється у невідповідності структурних принципів організації світового валютного механізму зміненим умовам виробництва. Криза світової валютної системи веде до знищення старої системи та заміни її новою, яка забезпечує відносну валютну стабілізацію. У своєму розвитку світова валютна система до сучасного часу пройшла чотири етапи.

Перша валютна система – Паризька система золотомонетного стандарту – стихійно сформувалася у Х1Х ст. після промислової революції на базі золотого монометалізму у формі золотомонетного стандарту. Юридично система була оформлена міждержавною угодою на Паризькій конференції у 1867 році, яка визнала золото єдиною формою світових грошей. В цих умовах не було відмінностей між національною та світовою валютними системами (монети приймались до платежу за своєю вагою). Основні принципи Паризької валютної системи:

- основа – золотомонетний стандарт;

- режим вільно плаваючих курсів валют з врахуванням ринкового попиту та пропозиції, але в межах золотих крапок;

- золоті паритети, золото як резервно-платіжний засіб;

- конвертованість валют в золото.

Друга – Генуезька – світова валютна система була юридично оформлена міждержавною угодою на Генуезькій міжнародній економічній конференції у 1922р. ЇЇ основою були золото і девізи. Іноземні валюти існували для міжнародних розрахунків. Грошові системи 30 країн базувались на золото-девізному стандарті. Національні кредитні гроші стали використовуватись як міжнародні платіжно-резервні кошти. Однак, у міжвоєнний період статус резервної валюти не був офіційно закріплений ні за однією валютою, фунт стерлінгів і долар США сперечалися за лідерство в цій сфері. Були збережені золоті паритети. Конверсія валют у золото стала здійснюватись не тільки безпосередньо (США, Франція, Великобританія), а й побічно, через іноземні валюти. Був відновлений режим вільно змінних валютних курсів. Валютне регулювання здійснювалось у формі активної валютної політики, міжнародних конференцій та нарад.

Після першої світової війни валютно–фінансовий центр перемістився із Західної Європи до США. Це сталося завдяки росту валютно-економічного потенціалу США. Нью-Йорк перетворився у світовий фінансовий центр, збільшився експорт капіталу. США стали ведучим торговим партнером більшості країн. США перетворилися із боржника в кредитора: заборгованість США в 1913 р. досягала 7 млрд. дол., а вимоги – 2 млрд. дол.; до 1926р. зовнішній борг США зменшився більш ніж в два рази, а вимоги до інших країн зросли в 6 разів ( до 12 млрд. дол.). Відбувся перерозподіл офіційних золотих резервів: У 1914 – 1921рр. чистий приток золота в США (в основному з Європи) склав 2,3 млрд. дол.; в 1924р. 46% золотих запасів капіталістичних країн були акумульовані у США 9 (в 1914р. – 23%). США були майже єдиною країною, що зберегла золотомонетний стандарт, і курс долару до іноземних валют підвищився на 10 – 90 %.

Валютна стабілізація закінчилась світовою кризою в 30-ті роки XXсторіччя. Головні особливості світової валютної кризи (1929 – 1936 рр. ):

- великий термін – з 1929 р. до осені 1936р;

- циклічний характер (переплетення валютної кризи зі світовою економічною і грошово–кредитною кризою;

- структурний характер – принципи світової валютної системи золото- девізного стандарту були зруйновані;

- виключна глибина та гострота – курс ряду валют знизився на 50-84%, міжнародний кредит (особливо довгостроковий), був паралізований в результаті масового банкрутства іноземних боржників, включаючи 25 держав: Німеччина, Австрія, Туреччина і ін., які припинили зовнішні платежі; створилась маса “жарких” грошей, що стихійно переміщувались з країни в країну в пошуках спекулятивних прибутків;

- значна нерівномірність розвитку – криза вражала то одні, то інші країни, при чому в різний час і з різною силою.

В період другої світової війни країні, які воювали, та нейтральні країни ввели валютні обмеження. Заморожений курс валют майже не змінився за роки війни. В результаті інфляції зросли товарні ціни та впала купівельна спроможність грошей. США відмовилися від надання кредитів та віддання переваги військовим поставкам по ленд-лізу, тобто в оренду. Джерелом оплати імпорту предметів громадського споживання був довгостроковий кредит. В якості валюти використовувалась звичайно валюта країни-боржника без права конверсії її в золото чи іноземні валюти. У військових умовах, як завжди, підвищилась роль золота в якості світових грошей. Німеччина застосовувала специфічні валютно-фінансові методи пограбування окупованих країн.

З метою подолання кризисного становища у 1944 р. в Бреттон-Вуді (США) було зібрано Міжнародну валютно-фінансову конференцію, на якій було створено міжурядову установу при ООН з регулювання валютних відносин – Міжнародний валютний фонд (МВФ). Згідно статуту СВФ було визначено основні принципи нової валютної системи, яка получила назву Браттон-Вудської. На відміну від золотого стандарту її основою стала постійна система золотовалютного стандарту, яка у подальшому трансформувалась у систему золото доларового стандарту.

Основними принципами Бреттон-Вудської системи стали:

- золото-девізний стандарт, оснований на золоті та двох резервних валютах – доларі США та фунті стерлінгів;

- збережені золоті паритети валют та введена їх фіксація в МВФ;

- золото – міжнародний платіжний та резервний засіб;