Контрольная работа: Виникнення та реєстрація права інтелектуальної власності

Реалізацію патентних прав та контроль за правомірністю їх використання третіми особами здійснює власник патенту.

Визначення доцільності одержання прав інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі, промислові зразки в іноземних державах.

Немає сенсу патентувати в іноземній державі винахід, якщо патент на нього можуть легко обійти конкуренти.

Як показує досвід іноземних фірм, позитивні фактори від патентування спрацьовують тільки за умови професійної організації дій, направлених на забезпечення комплексної охорони прав на об‘єкти промислової власності. Сукупність таких дій та заходів і визначають те, що зветься патентною політикою.

Звичайно національні законодавства в галузі промислової власності регулюють тільки дії, що підпали під юрисдикцію цієї країни. Отже, патент на винахід є дійсним тільки в тій державі, у якій державне патентне відомство надало патент, і не є дійсним в інших державах. Враховуючи це, охорону винаходу необхідно одержувати у кожній окремій державі.

Патентування винаходів в іноземній державі може бути здійснено з використанням таких процедур патентування:

Патентування винаходу, промислового зразка відповідно до вимог національних законодавств держав патентування (традиційна система патентування).

Подання міжнародної заявки на винахід відповідно до вимог Договору про патентну кооперацію (РСТ).

Використання процедури, передбаченої Гаазькою угодою про міжнародну реєстрацію промислових зразків.

Патентування з використанням процедур, що передбачаються регіональними угодами: Європейською патентною конвенцією (ЄПК), Євразійською патентною конвенцією (ЄАПК), Угодами Африканської організації інтелектуальної власності (ОАРІ) і Африканської регіональної організації з охорони інтелектуальної власності (АRIPO).

Патентування винаходів, промислових зразків в окремій державі відповідно до вимог національного законодавства (традиційна процедура) до 70-х років ХХ століття часу було єдиною можливістю одержання правової охорони іноземними заявниками на зазначені об’єкти.

Незважаючи на те що на цей час більшість винаходів патентуються з використанням різних міжнародних і регіональних угод, патентування винаходу за традиційною процедурою залишається дуже важливим інструментом патентного захисту і ще довго не втратить своєї актуальності. У деяких випадках вибір заявником цієї процедури є найбільш доцільним, а інколи і єдино можливим.

Відповідно до цієї процедури, заявка на видачу патенту на винахід подається заявником в патентне відомство кожної із держав патентування. У більшості випадків національні патентні законодавства передбачають в обов`язковому порядку ведення всього діловодства за заявками на одержання патенту, починаючи з подання заявки і закінчуючи одержанням патенту і підтримкою його чинності, виключно через патентних повірених цієї держави. Це пояснюється тим, що діловодство по заявками регламентується великою кількістю підзаконних нормативних актів, інформацією про які іноземний заявник не володіє.

Для того, щоб заявка була прийнята іноземним патентним відомством, вона має відповідати всім передбаченим законодавством формальним вимогам. Як правило заявка має містити заяву, опис винаходу, формулу винаходу, креслення, якщо вони необхідні для розуміння опису, реферат, легалізовану копію первинної заявки, що була подана в іншу державу для встановлення пріоритету, переклад заявки на офіційну мову держави патентування (переклад може надійти протягом установленого строку після подання заявки), довіреність патентному повіреному, документ про сплату відповідного збору. Деякі національні законодавства передбачають подання декларації про авторство, передаточний акт, якщо право на одержання патенту передається.

Заявка має стосуватись одного винаходу або групи винаходів, пов‘язаних єдиним винахідницьким задумом.

Національні законодавства встановлюють спеціальні вимоги до опису винаходу і формули.

Законодавство багатьох країн, передбачає складання докладного і повного опису винаходу. Опис має розкривати суть винаходу чітко і ясно, таким чином щоб середній спеціаліст у даній галузі міг здійснити винахід не докладаючи творчих зусиль. Незважаючи на цю вимогу національних законодавств, заявник має пам‘ятати, що секрети виробництва (типа "ноу-хау), які можуть мати самостійну цінність, по можливості не повинні розкриватися в описі винаходу.

Правила до викладення формули, що знайшли відображення в різних національних законодавствах, прийнято умовно розділяти на декілька систем викладення формули винаходу. Всі національні законодавства передбачають багатоланкові формули. Система, що прийнята в європейських державах, дістала назву “германська”, “формула з виділеною новизною” або “логічна”. Така система прийнята у державах Європи (крім Великобританії), а також Японії, Аргентині, державах СНД. Але, навіть в тих державах, де формула має основні риси “європейської формули”, національні законодавства передбачають свої особливості. В США і деяких інших державах прийнята, так звана, “американська формула”. Необхідно зазначити, що на цей час в США допускається також “американська формула” з проявами рис “європейської”. В Великобританії - “британська”. Для цієї системи складання формули характерно поєднання ознак “європейської формули” і “американської”. Окремий пункт формули складається за правилами “американської формули”, а принципи побудови всієї формули наближаються до “європейської”.

Кожна з цих систем має свої особливості, які проявляються як в принципах складання головного пункту формули так і взагалі всієї формули.

Перелік документів, необхідних для подання заявки на патент, а також вимоги до їх оформлення встановлюються національними законодавствами. За процедурою оформлення документи розподіляються на такі, що:

· підписуються тільки заявником і / чи винахідником;

· оформлюються у присутності свідків;

· підлягають нотаріальному оформленню;

· підлягають консульській легалізації в іноземних консульствах і посольствах.

Звичайно патентні закони містять характеристику ознак (критеріїв патентоспроможності), яким має відповідати технічне рішення для визнання його винаходом і видачі на нього патенту. У різних державах підхід до критеріїв патентоспроможності різний, проте їх можна звести до трьох основних критеріїв: новизна, винахідницький рівень (неочевидність) і промислова придатність. Прийнято розрізняти новизну: абсолютну, відносну, локальну (місцеву).

Абсолютна світова новизна передбачає недопустимість розкриття відомостей щодо винаходу у публікації в жодній країні світу, а також винахід не повинен відкрито використовуватись в жодній країні.

Відносна світова новизна передбачає недопустимість розкриття відомостей щодо винаходу у публікації в жодній країні світу, проте відкрите використання винаходу розглядається як обставина, що порочить новизну, тільки, якщо воно мало місце у країні патентування, а факт використання винаходу за кордоном не впливає на оцінку його новизни.

Локальна (місцева) новизна передбачає невідомість винаходу тільки у межах країни патентування.

В національних законодавствах країн світу чітко визначають три види експертиз, за якими проходить процедура розгляду заявок на винаходи в національних патентних відомствах : явочна (реєстраційна), відкладена та перевірочна системи.