Контрольная работа: Законодавство в сфері соціальної роботи з дітьми сиротами
Зміст
1. Характеристика безпритульності і можливі її наслідки
2. Нормативно-правові основи соціальної допомоги безпритульним і бездоглядним дітям на державному рівні
Список використаної літератури
1. Характеристика безпритульності і можливі її наслідки
Дитина-сирота - дитина, в якої померли чи загинули батьки; діти, позбавлені батьківського піклування, - діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, а також підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні діти.
У історії людства дитяча безпритульність існує давно. Але в періоди політичних, соціально-економічних потрясінь: воїн, революцій, національних міжусобиць число безпритульних дітей зростає. Зміни, що відбуваються в політичній, економічній і соціальній сферах, духовно - етичні труднощі нашого життя є істотним чинником, що дестабілізує традиційні сімейні відносини. З кожним роком збільшується кількість сімей, не здатних належним чином забезпечити утримання і виховання дітей. Заявило про себе так зване "соціальне сиротіння", - сиротіння при живих батьках. Падіння рівня життя, збільшення числа несприятливих (асоціальних) сімей, втрата етичних засад привели до того, що діти часто "витісняються" на вулицю, слідством чого є небачене з післявоєнного часу зростання безпритульності. Неконтрольована алкоголізація, зростання споживання наркотичних засобів є визначальними чинниками погіршення психічного здоров'я населення України і вносять вирішальний внесок до депопуляції країни. Алкогольно-наркотична епідемія стає національною трагедією України, загрожуючи безпеці не тільки окремої особи, але і держави в цілому.
У країні продовжується неухильне зростання числа хворих алкогольними психозами і алкогольним недоумством. Критичним є положення з психічним здоров'ям дітей, продовжується зростання числа розумово відсталих дітей, що також обумовлене масштабами пияцтва і збільшенням числа хворих алкоголізмом в країні. Ростуть показники числа хворих алкоголізмом серед дітей, підлітків і жінок. Таке явище в України як соціальні сироти, є наслідком алкогольної деградації і втрати духовних цінностей.
Наша країна багато раз випробовувала своєрідні піки безпритульності: у проміжок між першою світовою і громадянською війнами, після голоду і епідемій 1930-х рр. Загрозливі розміри безпритульність прийняла в 1921 - 1925 рр. Згідно офіційній статистиці, в 1922 р. в України налічувалося 2 мільйонів безпритульних дітей, хоча реально їх було значно більше. За всю історію України аж до сьогоднішнього дня це єдиний період, по якому ми маємо певні цифри по безпритульних дітях. У 1920-і роки це була найбільша державна і суспільно-педагогічна проблема. У 1921 р. в країні почався жорстокий голод, у зв'язку з яким була організована широка агітація за збір пожертвувань в допомогу кинутим дітям.
Безпритульні діти - це діти, які не мають батьківського або державного піклування, постійного місця проживання, відповідних віку позитивних занять, необхідного догляду, систематичного навчання і розвиваючого виховання. По даним, затвердженим Генеральною прокуратурою України на початок 2005 року налічувалося півмільйона безпритульників. За різними джерелами статистики в України від 0,5 до 1 мільйонів безпритульних. Слід відмітити, що з цієї кількості зареєстровано тільки менша частина покинутих дітей, до числа яких входять діти, які іноді живуть в притулках, дитячих будинках.
Маса малолітніх безпритульних протягом року непостійна: вона зменшується з настанням холодів і зростає до максимуму в літні місяці.
На зростання безпритульності в умовах нестабільності політичного, соціально-економічного життя впливають кризові явища в сім'ї, порушення її структури і функцій, зростання числа розлучень, зростання багатодітних і бідних сімей. Розповсюдження вказаних соціальних явищ містить в собі очевидну загрозу нормальному розвитку держави, оскільки сприяє зростанню злочинності, наркоманії, збільшенню кількості захворювань, знижує продуктивність праці, підриває етичні засади суспільства. Безпритульність і бездоглядність дітей є загрозою, майбутньому України, оскільки перспективи розвитку держави безпосередньо залежать від фізичного здоров'я, етичного виховання і утворення підростаючого покоління. Основні причини підліткових правопорушень це: а) дефіцит сімейного, емоційного тепла; б) слабкий контроль з боку батьків (вахтовий метод роботи; асоціальна поведінка сім'ї, зокрема алкоголізація; соціальний аспект сімейного неблагополуччя (багатодітні, неповні, безробітні); ігнорування вимог школи батьками; у) недосконалість законодавчої бази, що регламентує відповідальність батьків за виховання дитини; г)"самоствердження" дитини в підлітковому середовищі: (зсув ціннісних орієнтирів; переважаючий вплив вулиці; схильність до ризику; неадекватність поведінки).
У ситуації, що склалася, держава робить заходи, але вони не достатньо ефективні для вирішення проблем безпритульності і її зниження. Дитячим будинкам не вистачає покладеного по бюджету фінансування, щоб відремонтувати і облаштувати приміщення, в яких розселені діти. Вихованцям дитячих будинків не вистачає одягу, шкільного письмового приладдя, забезпечення, тепла і ласки з боку вихователів і педагогів. В результаті серед дитини з дитбудинку багато ослаблених і страждаючих хронічними захворюваннями дітей. Розповсюджується жорстоке і грубе поводження з дітьми в інтернатних установах і в сім'ях при зниженні відповідальності за їх долю. Звичайна сім'я дає дитині більше, ніж дитячий будинок. Такі установи потрібні не для змісту, а для подальшого пристрою безпритульника. Підлітки виходять з дитячого будинку, не підготовленими до самостійного життя, їм не виявляється повноцінна ні практична, ні психологічна підтримка в подальшому пристрої своєї долі. За даними статистики приблизно 40% випускників дитячих будинків і шкіл - інтернатів стають алкогольно і наркотично залежні, 40% потрапляють в злочинний світ, 10% кінчають життя самогубством. І лише 15% більш менш успішно влаштовуються в самостійному житті. Відсутність координації в роботі міністерств соціального блоку і органів виконавчої влади на місцях не дозволила створити в країні повноцінну систему профілактики бездоглядності, правопорушень і злочинності неповнолітніх. У результаті обов'язки контролю за юними бездоглядними дітьми розподілилися по різних відомствах, діти ж залишаються нічийними. Втративши колишні соціальні зв'язки, цінності і інститути, багато хто з них не зумів пристосуватися до нових умов життя, різні відомства не наблизили дітей до основних сфер життєдіяльності (спорту, школі, роботі).
Додатковим чинником ризику стала і позиція школи, яка відмовляється від дезадаптованих дітей. Згортання позакласної роботи в освітніх установах, зникнення дитячих громадських організацій під впливом ринкової стихії і у зв'язку із зубожінням державного бюджету обідняє вільний час дітей, їх виховання і розвиток. Надані самим собі, діти закидають навчання, віддають вільний час вулиці, неблагонадійній компанії, безцільному проведенню часу. Всі ці і багато інших чинників ведуть до соціальної дезадаптації, руйнування нормального процесу соціалізації дитини.
У ряді випадків безпритульність дітей - наслідок педагогічної безпорадності батьків, їх спотвореного уявлення про межі самостійності дітей, відсутність контролю за їх проведенням часу, заклопотаності дорослих лише проблемою задоволення природних і матеріальних потреб, порушення взаєморозуміння і довіри між дітьми і батьками. Джерелом ослаблення уваги до дітей є ситуації розлучень, які не тільки травмують психіку дитини, але і нерідко обумовлюють розлад з батьками; взаємна незадоволеність дорослих і дітей, прагнення останніх до автономізації; бажання до мінімуму звести контакти з рідними.
Характерна особливість останніх років - зміна структури злочинності неповнолітніх у бік корисливих, а також насильницьких злочинних діянь. Найбільш поширеним злочином залишаються крадіжки. На другому місці по поширеності серед неповнолітніх коштує такий тяжкий злочин проти власності як грабіж. Аналіз кримінальних справ свідчить, що 70% засуджених підлітків на момент скоювання злочинів ніде не вчилися і не працювали. Майже половина з них проживала в неблагополучних сім'ях. В середньому по України дитяча злочинність - 9,6%. Слід зазначити, що якісно змінилася характеристика самої злочинності, яка відрізняється високим ступенем організованості. Груповий характер - це сьогодні одна із специфічних особливостей злочинності неповнолітніх. За останні роки частка неповнолітніх, таких, що скоїли злочини у складі груп, стабільно перевищує 70%. Статистика свідчить про те, що злочинність неповнолітніх має стійку тенденцію до "омолоджування". Тому найгостріше встає проблема злочинності малолітніх, таких, що не досягли 14-річного віку, а також підлітків, які не підлягають кримінальній відповідальності. Їх на обліку в підрозділах органів внутрішніх справ полягає більше 93 тис.
Специфічна проблема неповнолітніх - токсикоманія і наркоманія. Підлітки зловживають наркотиками в 7,5 разів, а засобами, що одурманили, в 12 разів частіше, ніж дорослі. На відміну від дорослих підлітки розглядають проблему зловживання психічно активними речовинами не з висоти державних інтересів, а на рівні міжперсональних відносин. Для підлітків наркотики залишаються, хоча і досить доступною, поширеною, але все, же екзотикою, модним забороненим плодом, в, той час як алкоголь став для них звичайним, побутовим засобом одурманення. Алкоголь залучає безпритульного до порочного круга. Його споживання є необхідною умовою для участі в групі, не об'єднаній, якими-небудь цілями, і часто залученням до соціальних зв'язків з навколишнім світом. Групова згуртованість, що досягається за допомогою сумісного споживання алкоголю, відповідає потребам підлітка в психологічному захисті з боку групи.
Істотно скоротилося число, виросла платність і знизилася доступність для сімей дитячих дошкільних установ. Припинили існування піонерська організація і комсомол, численні безкоштовні шкільні кухлі і секції. Негативну роль зіграла відміна обов'язкової середньої загальної освіти і комерціалізація професійної освіти.
Змінилися репертуар дитячих театрів і кіно, політика книговидання для дітей. У дитячому і молодіжному середовищі часто культивуються гірші зразки закордонної моралі і культури. Ще один пункт боротьби з безпритульниками - створення ювенальної (дитячою) юстиції, яка забезпечить захист, свобод і законних інтересів неповнолітніх. За останніх 10 років було зроблено декілька спроб розробити, і внести до Верховної Ради відповідні законопроекти, проте уряд завжди давав негативний висновок. Хоча можливо, що тепер ситуація може змінитися - проблемою турбувався президент.
Слід зазначити, що для виходу з ситуації, що склалася, необхідний комплексний підхід, що включає взаємодію всіх зацікавлених відомств, зачіпає органи державної влади, законодавство, зміну загального соціально-економічного середовища.
2. Нормативно-правові основи соціальної допомоги безпритульним і бездоглядним дітям на державному рівні
В результаті падіння рівня життя, погіршення соціально-економічного положення більшості українських сімей, безробіття, різко збільшеної міграції населення, збільшення числа неблагополучних сімей, падіння етичних засад привело до зростання безпритульності, агресії, нетерпимості, злочинності і правопорушень в дитячому підлітковому середовищі, розповсюдження наркоманії. Ці тривожні тенденції свідчать про необхідність комплексного вирішення проблем профілактики безпритульності і правопорушень неповнолітніх, захисту їх прав, соціальної реабілітації і адаптації. Надання допомоги дітям, з різних причин, що залишився без піклування батьків, є найважливішим напрямом соціальної політики держави. Держава вимушена брати на себе турботу про дітей, що залишилися без піклування батьків, витрачати кошти на їх утримання, але головною проблемою в даному випадку є соціалізація дітей, як поза сім'єю, так і в нових сім'ях (опікунських, приймалень - тобто в тих, де відсутній генетичний зв'язок між дітьми і батьками). Основний зміст соціальної роботи з дітьми, що залишилися без піклування батьків, полягає в захисті їх прав, пристрої, контролі за умовою їх змісту, соціальної реабілітації і адаптації, допомоги в працевлаштуванні і забезпеченні житлом.
В Україні сьогодні існує достатньо обширне правове поле, регулююче питання боротьби з безпритульністю і бездоглядністю. В України був прийнятий Закон "Про соціальний захисту осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування". Справжній закон встановлює основні гарантії законних інтересів дитини, передбачених конституцією України, в цілях створення правових, соціально економічних умов для реалізації законних інтересів дитини. Закон виділяє особливу категорію дітей, що потребують посиленого захисту державних органів, дітей тих, що знаходяться у важкій життєвій ситуації. Діти-сироти, соціальні сироти і приховані соціальні сироти відносяться до групи ризику. Закон передбачає необхідність забезпечення соціальної адаптації і соціальної реабілітації таких дітей, вводить поняття соціальних служб для дітей - це організації, що здійснюють заходи щодо соціального обслуговування дітей, соціальної підтримки, надання соціально-побутових, медико-соціальних, психолого-педагогических, правових послуг і матеріальної допомоги, соціальної реабілітації дітей, що знаходяться у важкій життєвій ситуації. У ст.4. "Заходи соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа" наголошується про те що:
Заходи соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа гарантуються, забезпечуються та охороняються державою.
Державні соціальні стандарти для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа встановлюються незалежно від того, де така дитина або особа перебуває на утриманні та вихованні, на рівні, не меншому за встановлений прожитковий мінімум для осіб відповідного віку.
Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються щодо:
мінімального матеріального забезпечення, витрат на харчування, одяг та взуття;
мінімального стандарту щодо забезпечення гарантованого першого робочого місця, яке не може бути змінено за бажанням роботодавця протягом трьох років з моменту початку такої роботи, а в разі неможливості надання такого робочого місця - встановлення грошової компенсації на цей період, яка виплачується особі з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;
мінімального стандарту разової державної фінансової допомоги при закінченні такими дітьми виховного, навчального закладу чи при закінченні перебування таких дітей у різних формах влаштування після досягнення ними 18-річного віку;
мінімального стандарту щомісячного утримання таких дітей та осіб із їх числа за умови навчання їх у вищих навчальних закладах до досягнення ними 23-річного віку або до закінчення відповідних навчальних закладів;
мінімального стандарту медичного обслуговування;
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--