Курсовая работа: Адміністративно-правове регулювання в сфері підприємницької діяльності

У видачі ліцензії може бути відмовлено у разі виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих заявником, а також у разі неможливості провадження заявником певного виду підприємницької діяльності відповідно до ліцензійних умов. У рішенні про відмову у видачі ліцензії, яка видається заявнику у письмовій формі у термін не пізніше ЗО днів з дня одержання заяви, зазначаються підстави відмови.

Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржено в судовому порядку.

Продовження дії ліцензії провадиться у порядку, встановленому для її отримання.

Орган, який видає ліцензії, має право зупинити дію ліцензії, а також анулювати ліцензію.

Підставами зупинення дії ліцензії є:

1. порушення суб'єктом підприємницької діяльності ліцензійних умов;

2. невиконання суб'єктом підприємницької діяльності у визначений термін розпоряджень Ліцензійної палати або органу, що видав ліцензію, щодо дотримання ліцензійних умов.

У разі своєчасного усунення порушень, що привели до зупинення дії ліцензії, орган, який видав ліцензію, приймає рішення про поновлення її дії.

Підставами анулювання ліцензії є:

1. виявлення недостовірних відомостей у заяві на видачу ліцензій чи в документах, що додаються до неї;

2. передача суб'єктом підприємницької діяльності ліцензій іншій особі;

3. повторне або грубе порушення суб'єктом підприємницької діяльності ліцензійних умов.

Ліцензія вважається анульованою з дати прийняття рішення про її анулювання або з дати скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Мотивоване рішення про зупинення дії ліцензії або її анулювання доводиться у письмовій формі до відома суб'єкта підприємницької діяльності у 5-денний термін.

2.3 Патентування

Правову основу патентування підприємницької діяльності складають Закон України від 18.06.1996 р. «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».

Патент - Свідоцтво на право займатися торгівлею або промислом. [17, ст. 149] Патентуванню підлягає торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг[6, ч. 1 ст. 1]. Метою торгового патенту є тільки засвідчення права суб’єкта підприємницької діяльності здійснювати визначені Законом певні види підприємницької діяльності. ГК визначає патентування як засіб державного регулювання, правові основи якого визначаються, виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності.

2.4 Квотування

Квотування експорту та імпорту здійснюється відповідно до Закону України від 04.02.2009 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Квотування – встановлення граничного обсягу (квоти) виробництва чи обігу певних товарів і послуг, які дозволено експортувати з території України (або імпортувати на її територію) протягом встановленого строку, та який визначається у натуральних чи вартісних одиницях [5]. В Україні діють такі види експортних (імпортних) квот (контингентів): глобальні, групові, індивідуальні, антидемпінгові, компенсаційні, спеціальні. По кожному виду товару може встановлюватися лише один вид квот. Переліки товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню і на які встановлюються квоти, затверджуються Кабінетом Міністрів України щорічно.

2.5 Стандартизація та сертифікація

Застосування стандартів чи їх окремих положень є обов’язковим для: суб’єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в нормативно-правових актах; учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти; виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні; виробника чи постачальника, якщо його продукцію сертифікована щодо вимог стандартів [14, ч.2 ст.15]. Правові засади стандартизації визначаються Законом України від 01.12.2005 р. «Про стандартизацію». Нормативні документи із стандартизації поділяються на: державні стандарти України; галузеві стандарти; стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок; технічні умови; стандарти підприємств [3, ч. 1 ст. 4]. Державні стандарти містять певні обов’язкові та рекомендовані вимоги. Галузеві стандарти розробляються на продукцію за відсутності державних стандартів України чи у разі необхідності встановлення вимог, які перевищують або доповнюють вимоги державних стандартів. Технічні умови містять умови, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виготівником) і споживачем (замовником) продукції. Стандарти підприємств розробляються на продукцію, яка використовується лише на конкретному підприємстві. Отже, стандарти застосовуються не для того, щоб дозволити певні дії, але вони є умовою здійснення, зокрема, підприємницької діяльності, яка пов’язана із виробництвом, переробкою та іншою діяльністю, яка вимагає їх застосування. Сутність стандартизації полягає у встановленні правил, загальних

принципів та характеристик для загального і багаторазового застосування з метою захисту життя, здоров’я та майна людини, охорони довкілля та усунення загрози для національної безпеки. Сертифікація – це підтвердження відповідності якості продукції та послуг вимогам стандартів (державних стандартів; кодексів усталеної практики; технічних умов; міжнародних, регіональних та національних стандартів інших країн, які застосовуються в Україні відповідно до чинних міжнародних договорів України)[3].

Сертифікація продукції здійснюється уповноваженими на те органами з сертифікації – підприємствами, установами, організаціями з метою: запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров’я та майна громадян і навколишнього природного середовища;

сприяння споживачеві у компетентному виборі продукції;

створення умов для участі суб’єктів підприємницької діяльності в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництву та міжнародній торгівлі [3, ст. 13].

Сертифікація поділяється на обов’язкову і добровільну.

Обов’язкова сертифікація – сертифікація на відповідність обов’язковим вимогам нормативних документів і проводиться виключно в державній системі сертифікації шлях?