Курсовая работа: Акти державного управління
Розбудова правової демократичної України зумовлює зростання ролі права, оскільки воно створює для цього необхідні умови: упорядкованість, визначеність організованість, динамічність суспільних відносин. Це безпосередньо стосується й середовища державного управління, в якому практично втілюється єдність діяльності і структур апарату управління.
Державне управління - одна з форм діяльності держави, це відносно самостійна організаційно-владна, розпорядча діяльність органів виконавчої влади та її уповноважених в особі адміністрації державних підприємств та установ, які здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України щодо практичної організації завдань та функцій держави.
Встановлення та застосування норм права у процесі державного управління здійснюється державними органами через видання актів державного управління.
В юридичній літературі акти державного управління по-перше розглядаються у якості дії, по-друге як документ, по-третє як форма виконавчо-розпорядчої діяльності - це останнє розуміння акта найбільш розповсюджене. Однак слід мати на увазі, що формою діяльності є не сам акт, а його видання. Встановлюючи норму чи застосовуючи її, орган управління щось приписує (дотримуватися правил, зарахувати на роботу і т.і.), причому завжди у визначеній юридичній формі (наказ, рішення, розпорядження і т.п.). Ці приписи - вияв державної волі, вони мають державно-владний характер. Акти державного управління видаються на підставі і на виконання закону, у порядку та формі, визначених законом.
Тобто, акти державного управління є засновані на законі приписи державно-владного характеру, видані у відповідних формах у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності уповноваженими органами або посадовими особами.
Акти державного управління - правові акти. Вони завжди направлені на досягнення певного правового результату, або на встановлення (скасування, зміну) правових норм, або виникнення (зміну, припинення) певних правовідносин, або і на те і на інше одночасно. За допомогою цих актів надаються певні права чи встановлюються певні обов’язки.
Акти державного управління - однобічні владні акти. Вони видаються від імені держави, є наслідком реалізації державно-владних повноважень, формою вияву державної влади. Вони обов’язкові для виконання усіма до кого вони адресовані, і при необхідності їх виконання забезпечується заходами державного примусу.
Різним є юридичне значення актів державного управління. Вони можуть відігравати роль юридичного факту. Так, ст.4 Цивільного кодексу України акти управління є однією з підстав, в силу якої виникають цивільні права та обов’язки.
Акт державного управління може бути підставою для видання іншого акту державного управління.
Акт державного управління - це прояв компетенції державного органу. Акти управління є юридично обов’язковими до виконання, їх виконання забезпечується матеріально, організаційними заходами, переконанням, державним примусом.
Відмінність актів державного управління від інших правових актів.
Акти державного управління мають усі ознаки, що притаманні правовим актам державних органів. Разом з тим вони мають свої характерні особливості.
При співвідношенні різноманітних правових актів витримується принцип верховенства закону, який є вищою формою виявлення державної влади. Закон приймається вищим органом державної влади та є джерелом для усіх інших державних актів, у тому числі і для актів державного управління, що видаються на підставі та на виконання закону. Акти державного управління підзаконні. Як акт вищого органу державної влади закон має найвищу юридичну силу. Він не може бути скасований, змінений чи призупинений яким-небудь іншим актом. Акт державного управління має похідний від закону характер. Він видається тоді, коли це прямо зазначено у законі. Акт державного управління пов’язаний з досягненням часткового результату, його адресати конкретно визначені, як і окремі юридичні приписи, що містяться в акті, внаслідок чого акт державного управління має підзаконний характер - у ньому не може бути проявлена державна влада у тій повноті, як це може мати місце в законі.
Акт державного управління, як підзаконний акт не може змінити або скасувати закон. Законами ж може бути скасований, змінений або призупинений будь-який акт державного управління
У статті 92 Конституції України закріплене певне коло питань, які визначаються виключно законами України. Актом державного управління не може вирішуватися питання, що за Конституцією України належить до компетентних органів законодавчої влади. Тому незаконними є акти управління, видані органами виконавчої влади, якими вносяться доповнення, уточнення, поправки, корективи іншого характеру, до будь-яких кодексів, інших актів законодавчої влади, норми яких регулюють суспільні відносини у відповідних регіонах чи галузях.
Однак, інколи акти державного управління видаються всупереч Конституції та законам України.
Так, згідно з п.4 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України Президентом України 6 листопада 1998 року був виданий Указ №1222/98 «Про гербовий збір»(опублікований у газеті «Урядовий кур’єр» 19.11.98), яким з 1 січня 1999 року введене стягнення гербового збору з договорів, векселів та установчих документів суб’єктів підприємницької діяльності. Верховна Рада України до цього часу не відхилила відповідний законопроект та не прийняла Закон «Про гербовий збір». Фактично цим Указом встановлено новий вид збору (обов’язкового платежу), що суперечить ст.92 Конституції України, згідно якої виключно законами України встановлюються податки і збори, та Закону України від 25.06.91 «Про систему оподаткування» (з наступними змінами і доповненнями),яким такий збір не передбачено. Згідно ст.1 вищевказаного Закону України податки і збори не передбачені у ньому сплаті не підлягають. Однак, на виконання вищевказаного Указу Президента України Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 14.12.98 №1976 «Про затвердження Порядку виробництва, зберігання, обліку та реалізації марок гербового збору», видані численні нормативні акти, листи та роз’яснення Державної податкової адміністрації України та інших органів державного управління, зокрема Наказ Державної податкової адміністрації від 17.12.98, N 636 «Про затвердження форми і Порядку складання розрахунку сум сплаченого гербового збору», спільний Наказ Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації та Ощадного банку України від 18.12.98 N 261/637/62 «Про затвердження Порядку обліку коштів, що надходять від реалізації марок гербового збору, і звітності про кількість та номінальну вартість реалізованих та нереалізованих марок гербового збору», які зареєстровані у Міністерстві юстиції України. Відповідними наказами та постановами були внесені зміни до нормативних актів міністерств, відомств та установ державного управління, наприклад Постанова Національного банку України від 27.01.99 N 38 «Про внесення змін та доповнень до нормативних актів Національного банку України», Наказ Міністерства зовнішніх економічних зв’язків та торгівлі України від 22.12.98 N 838 «Про внесення доповнень до деяких наказів МЗЕЗторгу України». Виданням таких актів державні органи управління фактично зобов’язали суб’єктів господарської діяльності дотримуватися вимог Указу Президента України від 06.11.98 «Про гербовий збір». Крім того, в Законі України від 31.12.98 «Про державний бюджет України на 1999 рік» в дохідній частині передбачене надходження у 1999 році до Державного бюджету України гербового збору у сумі 500.000 тис. гривень. Все це зобов’язує платників податків і зборів виконувати незаконні вимоги вищевказаного Указу, сплачувати гербовий збір, оскільки за ухилення від сплати органами державної податкової служби будуть застосовані до них фінансові санкції, передбачені законодавством України.
У певні періоди часу виконавчій владі надавалися законодавчі повноваження, що включали право приймати акти, які мають силу закону, можуть зупиняти дію конкретних законів (або їх частин) або вносити до них зміни чи доповнення. Так, у 1992 році Конституція України була доповнена ст.97-1 (Закон України від 19.12.92 «Про доповнення Конституції (Основного Закону) України статтею 97-1 та внесення змін і доповнень до статей 106,114-5 і 120 Конституції України»), згідно якої Кабінету Міністрів України було делеговане повноваження на визначений термін видавати декрети у сфері законодавчого регулювання з питань відносин власності, підприємницької діяльності, соціального і культурного розвитку, державної митної, науково-технічної політики, бюджетної і кредитно-фінансової систем, оподаткування, державної політики оплати праці і ціноутворення, охорони навколишнього середовища, використання і відтворення природних ресурсів України та інших відносин, які потребували на той час законодавчого врегулювання. З грудня 1992 по грудень 1993 року включно, Кабінетом Міністрів України було прийнято близько ста декретів, багато з яких чинні і на даний час, наприклад: Декрети від 26.12.92 №13-92 «Про прибутковий податок з громадян», від 19.02.93 №15-93 «Про систему валютного регулювання та контролю», від 25.03.93 №56-93 «Про місцеві податки і збори» та інші. Декрети мають силу закону, їх можна віднести до різновиду законодавчих актів, які відрізняються від законів тим, що їх видає вищий орган виконавчої влади.
Акти державного управління відрізняються від судових актів. По-перше, судові акти у відповідності із завданнями суду, як правило, видаються у зв’язку з порушенням правової норми. Акти державного управління встановлюють правові норми, вони видаються з широкого кола питань, що виникають у зв’язку регулюванням цивільних, фінансових, адміністративних, трудових та інших правовідносин, а не тільки у зв’язку з порушенням правових норм.
По-друге, судові акти видаються лише у випадках, чітко визначених законом. Багато актів державного управління поряд з судовими актами видаються і тоді, коли необхідність у них виникає із компетенції цього органу, окресленій законом у більш загальній формі, ніж компетенція суду. Характер багатогранної управлінської діяльності не дозволяє детально регламентувати усі можливі варіанти рішень при відповідних обставинах.
По-третє, судові акти видаються на підставі закону. Судді незалежні і підпорядковуються лише закону. Ні один судовий акт не може бути прийнято на підставі вказівки, даному суду яким-небудь державним органом або особою. Акти державного управління часто видаються на доручення вищих органів або посадових осіб, причому у ньому може міститися вказівка на те, яким повинне бути рішення того чи іншого питання.
Судові акти завжди є актами застосування норм права, вони не містять норм права. Акти державного управління можуть бути і нормативними.
Судові акти приймаються у особливому, встановленому законом, процесуальному порядку. Процедура їх прийняття, форма, порядок набуття чинності та інше суворо регламентовані законом. Ці ж питання відносно актів державного управління регулюються не лише законом, але й самими актами державного управління та вирішуються інакше.
Акти органів прокуратури - протест, подання, припис, постанова, поряд із судовими актами - також є реагуванням на порушення законності. Цими актами не створюються норми права, що притаманно для актів органів управління, юридичні відносини ці акти також не породжують.
Акти об’єднань громадян, це акти колегіальні, вони мають силу лише для членів даної громадської організації чи партії. Вони забезпечуються заходами морального впливу. Дія ж багатьох актів державного управління, маючи одноособовий, однобічний, владний характер, поширюється далеко за межі органу, який їх видає, до того ж може забезпечуватися державно-примусовими заходами, що стимулюють виконання вимог актів державного управління.
Акти державного управління і управлінські рішення мають як спільні риси, так і відмінності. Управлінські рішення є проявом соціального управління, підсумковою формою відповідного управлінського циклу. Управлінські рішення - це програми і директиви, плани та прогнози, акти планування і рішення трудових колективів, наукові рекомендації та методичні вказівки, технічні норми, умови, нормативи, правила, настанови тощо. Де-які елементи внутрішньої структури актів державного управління збігаються з елементами структури управлінських рішень: мета, відповідальні виконавці, строки, засоби досягнення мети. Але на відміну від актів державного управління, управлінські рішення можуть мати будь-яку документальну форму, сфера їх дії більш обмежена порівняно з актами державного управління, невиконання актів державного управління може тягти за собою застосування юридичних санкція, оскарження яких також передбачене законодавством. Управлінське рішення не має ніяких спеціальних засобів захисту.
Акти державного управління не слід плутати зі службовими документами - доповідними записками, довідками, посвідченнями, актами ревізії тощо. Де-які з останніх мають певне юридичне значення. Вони засвідчують той чи інший факт, який може бути підставою для видання акту державного управління. Але ці документи не містять правових норм, не можуть самі змінити, припинити чи встановити адміністративно-правові відносини. Оформлення низки документів можливо лише за наявності відповідного акту управління.
Від цивільно-правових договорів акти державного управління відрізняються тим, що вони є наслідком однобічного волевиявлення органу державного управління, а договір - результат взаємної згоди двох або кількох сторін. Лише в окремих випадках виданню акту державного управління може передувати попереднє узгодження учасників майбутніх адміністративно-правових відносин, що не має, однак правоутворюючого значення. Правовідношення виникає не з моменту подібного узгодження, а з моменту видання відповідного акту державного управління.
За видання незаконного акту державного управління відповідальність, як правило, несе лише орган, що видав його (інколи і вищий - при наявності вини з його боку). При укладенні незаконної угоди відповідають обидві сторони у рівній мірі.
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--