Курсовая работа: Актуальні проблеми взаємозвязку навчання та виховання

Принцип наочності полягає в необхідності залучення різних органів відчуття до процесу сприймання і аналізу навчальної інформації.

Протягом онтогенезу (індивідуального розвитку) послідовно розвиваються три види мислення: наочно-дійове, наочно-образне і абстрактно-теоретичне (понятійне). У процесі навчання всі види мислення розвиваються у тісній взаємодії. Поняттєве мислення неможливе без наочного.

Вимоги, які висуває до процесу навчання принцип наочності:

– здійснювати навчання на конкретних образах, які безпосередньо сприймаються учнями;

– спрямовувати сприймання учнів на найістотніші ознаки і особливості предметів;

– створювати тенденції в пізнавальній діяльності учня до уявлення реальних предметів, явищ навколишньої дійсності;

– звертати увагу учнів на внутрішню суть зображень;

– від уявлень, конкретних образів підводити учнів до осмислення і пізнання внутрішньої сутності явищ;

– забезпечувати оптимальне співвідношення конкретного і абстрактного;

– раціонально поєднувати всі засоби навчання, забезпечувати розвиток образного мислення учнів.

Принцип емоційності передбачає формування в учнів інтересу до знань.

Вимоги, які висуває до процесу навчання принцип емоційності:

– виховувати в учнів почуття радості від успіху в навчанні;

– формувати в учнів почуття подиву засобами навчання;

– розвивати емоційне (зацікавлене) ставлення учнів до процесу і способів здобуття знань;

– формувати в кожного учня вміння володіти своїми настроями, контролювати свої емоції.

Принцип індивідуального підходу у навчанні вимагає:

– ураховувати рівень розумового розвитку учня;

– здійснювати аналіз досвіду учнів;

– вивчати мотиви учіння школярів;

– надавати індивідуальну допомогу учням у навчанні;

– ураховувати рівень пізнавальної і практичної самостійності учня;

– ураховувати рівень вольового розвитку учня;

– об’єднувати в диференційовані підгрупи учнів, які мають однакові навчальні можливості.

Принцип зв’язку теорії з практикою передбачає:

– показувати зв’язок розвитку науки і практичних потреб особистості;

– використовувати оточуючу дійсність як джерело знань і як сферу застосування теорії;

– використовувати зв’язок школи і виробництва;

– доцільно використовувати проблемно-пошукові і дослідницькі завдання;