Курсовая работа: Аналіз діяльності банківської системи України

Банківська система України має своє особливе призначення, специфічні функції в економіці. Виникає банківська система не внаслідок механічного поєднання окремих банків, а будується за заздалегідь виробленою концепцією, в межах якої надається певне місце кожному виду банків і кожному окремому банку.

Необхідність формування банківської системи як особливої структури визначається двома групами причин, що:

- пов’язані з необхідністю здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків із загальнодержавними інтересами – забезпеченням сталості грошей і стабільної роботи усіх банків;

- пов’язані з функціонуванням грошового ринку, забезпеченням збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному його секторі. Для цього набір банківських інститутів та інструментів, які надаються ними, повинен бути досить широким і мобільним, щоб можна було заповнити будь-який сектор ринку.

Відповідно банки повинні керуватися у своїй діяльності не лише комерційними інтересами, а й вимогами системи, до якої вони входять.

Отже, банківська система – це специфічна економічна й організаційно-правова структура, що забезпечує функціонування грошового обігу та ринку, а також економіки в цілому. Вона покликана виконувати такі функції:

- трансформаційну, яка полягає в тому, що мобілізуючи вільні кошти одних суб’єктів ринку і передаючи їх різними способами іншим суб’єктам, банки можуть змінювати строки грошових капіталів, їхні розміри та фінансові ризики;

- функцію створення грошей і регулювання грошової маси, яка полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи чи зменшуючи її відносно зміни попиту на гроші. Іншими словами, банківська система керує пропозицією грошей;

- забезпечення сталості банківської діяльності й грошового ринку[9, с. 17 – 25].

Гроші не існують самі по собі – вони обслуговують потреби економіки і тому повинні за своєю кількісною масою і структурою бути адекватні їй. Кількість грошей повинна бути достатньою для нормального кругообороту продуктів і доходів. Як надлишок, так і нестача грошей створюють значні проблеми і ускладнення для здійснення грошового обороту.

Розмір грошової маси, що необхідна для обслуговування господарського обороту, залежить від багатьох факторів, причинно-наслідковий зв’язок між якими встановив ще К. Маркс, сформулювавши закон грошового обігу:

кількість грошей, необхідна для обігу, змінюється прямо пропорційно до суми цін товарів (в тому числі проданих у кредит; а також платежів, що наступили за винятком зобов’язань, які взаємопогашаються) і обернено пропорційно від швидкості обігу грошей.

Закон був сформульований в умовах металічного стандарту, коли грошова маса стихійно пристосовувалась до обсягу товарообороту. З відходом від золотого стандарту автоматичний механізм пристосування перестав діяти. Це викликало необхідність виявлення нових факторів, що враховуються при визначенні кількості грошей, необхідних для обслуговування господарського обороту.

В умовах обігу нерозмінних на золото банкнот функцію попиту на гроші можна записати таким чином:

Y=F (A1; A2; A3; A4; A5; A6…An), (1.1)

де A1 – валовий внутрішній продукт;

A2 – швидкість обігу грошей;

A3 – процентні ставки за депозитами;

A4 – рівень цін;

A5 – коефіцієнт стійкості господарства;

A6 – якісні характеристики економічного розвитку країни тощо.

На основі наведеної вище формули можна визначити потребу господарського обороту в окремих компонентах грошової маси.

Надходження грошей в оборот (пропозиція грошей) – складна результуюча величина, що відображає поведінку комерційних банків, нефінансової сфери, міністерства фінансів, зовнішнього сектора, а також центрального банку. Тобто пропозиція грошей відбувається під впливом таких факторів: рівень грошових доходів населення (В1); дефіцит (актив) державного бюджету (В2); співвідношення готівки і безготівкового компонента в сукупному грошовому обороті (В3); обсяг реальних кредитних ресурсів (В4); питома вага імпорту в ВВП (В5) тощо.

З урахуванням усіх перелічених факторів функцію пропозиції грошей можна записати такою залежністю:

Y1=F (B1; B2; B3; B4; B5…Bn). (1.2)

Найпростішу функцію пропозиції грошей можна зобразити у формі грошового мультиплікатора:

M=n В, (1.3)

де М – грошова маса;

n – мультиплікатор;