Курсовая работа: Аналіз фінансової привабливості підприємств

Наведені недоліки показника внутрішньої норми прибутку (ІRR) показують, що з цим показником, незважаючи на його популярність у практиці оцінки інвестиційних проектів, може бути пов'язано значно більше проблем, ніж це може уявити практичний працівник. У низці випадків при розгляді альтернативних інвестиційних проектів показники внутрішньої норми прибутку (ІRR) та чистої теперішньої вартості (NPV) можуть суперечити один одному. Іншими словами, їх одночасне застосування при оцінці альтернативних інвестиційних проектів може дати різні результати: інвестиційний проект, схвалений за показником NPV, може бути відхилено за показником ІRR.

Застосування показника внутрішньої норми прибутку (ІRR) завжди забезпечує вибір найбільш ефективного проекту, тоді як вибір інвестиційного проекту за показником чистої теперішньої вартості (NPV) залежить від вибраної величини дисконтної ставки, або коефіцієнта дисконтування. У цілому в оцінці інвестиційних проектів можна застосовувати обидва показники — і показник внутрішньої норми прибутку (ІRR), і показник чистої теперішньої вартості (NPV).

Таким чином, потрібну норму прибутку або дисконтну ставку визначають двома методами. Перший надає оцінку вартості залучення джерел фінансування проекту і використовується для тих проектів, що перебувають у межах нормальної інвестиційної діяльності підприємства і не потребують змін у структурі залучених коштів. Другий метод ґрунтується на ціновій моделі фондового ринку, враховує ризик проекту і його використання, що доцільно тоді, коли інвестиційні проекти виходять за межі нормальної інвестиційної діяльності підприємства. Складність реального економічного життя створює труднощі при фінансовому аналізі інвестиційних проектів. Тому при застосуванні методу чистої теперішньої вартості (NPV) (з варіаціями) необхідно враховувати вплив на величину показника NPV таких чинників, як оподаткування підприємств, інфляція, ризик інвестицій, різні терміни дії проекту. У прийнятті фінансових рішень найбільш складним є передбачення майбутнього. І жодний з методів фінансового аналізу інвестиційних проектів не може вирішити цю проблему.

2. Показники аналізу кредитоспроможності підприємств України

В Україні сьогодні склалася така ситуація, коли при всьому розмаїтті видів залучення та надання коштів у тимчасове користування, всі вони на практиці при видачі зводяться до врахування фінансового стану, кредитної історії позичальника, а не його майбутнього розвитку, та на фінансування конкретних проектів.

Забезпечення розширення впровадження різних форм кредитування, прискорення операцій на грошовому ринку, залучення більш широкого кола учасників, і, відповідно, збільшення оборотів, можливе лише через вдосконалення системи ідентифікації позичальників як спроможних вчасно і в повній мірі, з очікуваними відсотками, повернути кошти, тобто кредитоспроможності.

Кредитоспроможність є основним критерієм формування кредитних відносин між кредитором і позичальником.

Кредитоспроможність підприємства — наявність у потенційного позичальника передумов для отримання кредиту і здатність повернути його. Інакше кажучи — це здатність підприємства в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями. Кредитоспроможність позичальника визначається показниками, що характеризують його акуратність при розрахунках за раніше отриманими кредитами, його поточне фінансове становище, спроможність у разі необхідності мобілізувати кошти з різних джерел, забезпечити оперативну трансформацію активів у грошові кошти.

Перш ніж планувати залучення капіталу шляхом одержання банківської позички, фінансові служби підприємства повинні оцінити можливості отримання кредиту. Для цього доцільно провести аналіз відповідності параметрів діяльності підприємства критеріям кредитоспроможності, які вимагаються тим чи іншим банком.

Кожен банк розробляє власні критерії та методики оцінки кредитоспроможності позичальника. Систематизуємо найтиповіші підходи до оцінки кредитоспроможності підприємства.

У теорії і практиці немає єдності щодо пріоритетності того чи іншого елемента кредитоспроможності. Переважає думка, що кількісні та якісні чинники складають єдине ціле при оцінці потенційної здатності позичальника погасити заборгованість за кредитом.

Вважається, що якісні чинники досить важко оцінити і систематизувати: на це слід витратити більше часу і затрат, ніж на оцінку фінансового стану. Зазначені чинники досліджуються за двома напрямами: якість менеджменту та ситуація на ринку факторів виробництва і збуту продукції (товарів).

При оцінці рівня менеджменту увага концентрується на персональних і фахових якостях керівництва, а також на організації управління підприємством. Відповідні висновки робляться на основі вивчення інформації, яка характеризує:

1. наявність і реальність довгострокової стратегії розвитку підприємства;

2. уміння керівника чітко формулювати стратегічні цілі та концепцію розвитку підприємства;

3. наявність та функціональну спроможність системи контролінгу;

4. освіту, досвід та імідж керівництва;

5. дотримання ділової етики, договірну та платіжну дисципліну підприємства;

6. вміння менеджменту вчасно оцінювати підприємницькі ризики та вживати заходів щодо їх нейтралізації;

7. внутрішній клімат, який склався на підприємстві, та виробничу дисципліну;

8. рівень розмежування функціональних обов’язків працівників, наявність посадових інструкцій;

9. плинність кадрів на ключових посадах.

Банківська практика свідчить, що в результаті суб’єктивних оцінок якість менеджменту систематично завищується.

Оцінюючи ситуацію підприємства на ринку факторів виробництва та збуту продукції, використовують результати галузевого аналізу, співбесіди з клієнтами позичальника, а також повідомлення засобів масової інформації. Основна увага при цьому концентрується на з’ясуванні таких питань:

1. рівень відповідності якості товарів їх цінам і вимогам ринку;

2. конкурентоспроможність продукції (на внутрішньому та зовнішньому ринках), конкурентні переваги;

3. якість маркетингової політики та концепції збуту продукції;

4. величина ринкового сегмента, який належить підприємству;

5. управління товарним асортиментом (розробка нових видів продукції);

6. основні споживачі готової продукції та їх частка в загальному обсязі реалізації;