Курсовая работа: Аналіз культурного характеру соціальної діяльності

- Україна має в своєму розпорядженні велику кількість інститутів, які створюють умови для соціально-культурної діяльності (музей, бібліотека, клуб і т.д.)

Відмінні риси соціально-культурної діяльності включають в себе:

- Гуманістичний характер;

- Культурологічний характер;

- Розвивальний характер;

Опції соціально-культурної діяльності:

- Розвиваюча;

- Інформаційно-просвітницька;

- Культурно-мистецька;

- Рекреаційно-оздоровча.

Знання соціально-культурної діяльності необхідно для вдосконалення та покращення культурно-дозвільної сфери.

1.2 Критерії соціально-культурної діяльності

Проаналізувавши наведені трактування поняття “соціально-культурна діяльність” можна зробити висновок, що невизначеність поняття пояснюється кількісним, статистичним підходом у його розкритті; розширеним предметним полем; полісемічністю атрибуту “соціально-культурний” [16;17].

1. Кількісний, статистичний підхід у розкритті поняття не дозволяє відобразити сутність соціально-культурного явища чи предмета (визначення О. Генисаретського, В. Туєва, С. Циганової). Хоча основою соціально-культурної діяльності є використання людьми свого вільного часу для власного культурного саморозвитку та соціокультурної самореалізації, де педагогічно організований дозвіллєвий процес не просто підлаштовується до культурного саморозвитку, але відіграє роль своєрідного “педагогічного локомотива”, що веде за собою цей саморозвиток.

2. Розширене (завдяки суміжним напрямам пізнання) предметне поле соціально-культурної сфери обумовлюється наявністю різних видів суспільної практики, у яких реалізується соціально-культурна діяльність: дозвілля та дозвіллєвої діяльності, народної художньої культури та творчості, освіти, соціального захисту та реабілітації. Кожна з названих сфер суспільної практики охоплює соціальні інститути, соціальні групи та окремих особистостей, які засвоюють, зберігають, виробляють і популяризують різноманітні культурні цінності, використовуючи з цією метою різні засоби, методи та форми роботи. “У своєму практичному втіленні ця діяльність охоплює всю багатоманітність проблем, пов’язаних з організацією вільного часу, з величезним переліком непрофесійних, а частково й професійних занять дорослої людини, з виробництвом та засвоєнням культурних цінностей, з дозвіллєвим спілкуванням, із сімейно-побутовою сферою життя і т.ін.” [14;76].

3. Полісемічність атрибутів “соціальний” та “культурний”, “соціо” і “культура” породжує особливу реальність, що виражається поняттям “соціально-культурна діяльність”. Культура є сукупністю традицій, цінностей, смислів, ідей, знакових систем, характерних для соціальної спільності. У процесуальному плані культура є діяльністю у різних сферах буття і свідомості, специфічним, властивим людині способом перетворення природних задатків і можливостей. Соціум – це сукупність базових соціальних суб’єктів (соціальних груп, соціальних інститутів), що представляють універсальні, типові, стійкі суспільні утворення, а також процеси їх взаємодії та відношень. “Соціальне” і “культурне” розчинені одне в одному, оскільки у будь-якому соціальному явищі завжди присутня людина як носій соціальних ролей і культурних цінностей. Соціальна діяльність – це доцільна активність, зміст якої задано роллю. Культурна діяльність – це змістовно та ціннісно зорієнтована активність. Точкою перетину соціальної та культурної діяльності стане процесуальний, діяльнісний рівень культури. Отже, взаємозв’язок соціального і культурного опосередковується діяльністю різних суб’єктів, породжує особливу реальність, суть якої виражається поняттям “соціально-культурна діяльність”. Суб’єктами соціально-культурної діяльності можна розглядати особистість, соціальну групу або спільноту, регіон, суспільство, людство в цілому. На кожному з цих рівнів суб’єкт можна охарактеризувати переважно у контексті соціологічної або культурної проблематики.

Природу соціально-культурної діяльності, її предметні межі, допоможуть визначити сутнісні, якісні та ефективні критерії.

Сутнісні критерії охоплюють критерії гуманістичного спрямування та доступності соціально-культурної діяльності. “Метою соціально-культурної діяльності є збільшення питомої ваги гуманістичних та людських характеристик у суспільному бутті та у житті окремої людини специфічними засобами усвідомленої цілеспрямованої культуротворчості” [19;63]. Застосовуючи ці критерії при аналізі конкретного явища, можна визначити його приналежність до соціально-культурної сфери: “Наприклад, певне явище має гуманістичну спрямованість, але не доступне основним категоріям населення (через занадто високу ціну на білети на спектакль чи виставу, неспроможності платити за заняття улюбленим видом діяльності у центрі дозвілля тощо). Зрозуміло, що у цьому випадку ми маємо справу не із соціокультурним явищем, адже відсутня найголовніша умова здійснення соціокультурного процесу – сама можливість займатися улюбленим видом діяльності для конкретної категорії населення” [5;.95].

Критерії якості дозволяють визначити рівень соціально-культурної діяльності (високий, середній, низький) й передбачають духовне наповнення соціально-культурного заходу, активність особистості в соціально-культурному процесі та збалансованість видів соціально-культурної діяльності. “Соціально-культурна діяльність – це діяльність соціальних суб’єктів, сутність та зміст якої складають процеси збереження, трансляції, засвоєння та розвитку традицій, цінностей, норм у сфері художньої, історичної, духовно-моральної, екологічної, політичної культури” [18;452]; це активність людини у соціокультурному процесі [16;.60].

Критерії ефективності охоплюють критерії мети (можливості досягнення сформульованої мети у результаті проведення соціально-культурного заходу) та критерії задоволення (сприйняття суб’єктом соціально-культурного заходу). “Переключення із сфери утилітарної та інституційно-обмеженої поведінки в сферу любительських занять завжди пов’язане з яскравими позитивними переживаннями, серед яких домінуючими є почуття задоволення та насолоди. Людина отримує можливість розпоряджатися собою за власним бажанням, а це завжди приємно та дуже високо цінується” [14;.77].

Отже, умовами здійснення соціокультурної діяльності є:

- добровільна участь особистості в соціокультурних заходах. Добровільність, свідомість вибору визначається інтересами та внутрішніми потребами і бажаннями людини;

- сприйняття соціокультурної діяльності як потреби, а не необхідності. “Якщо в побутових та особливо у трудових заняттях ритм і темп діяльності, зазвичай, визначаються зовнішніми факторами, то тут вони повністю залежать від внутрішньої необхідності та бажань людини. Такий високий рівень свободи та самостійності є воістину ідеальним і в сучасних умовах може мати місце лише в сфері вільного часу” [14;77]; обмін не продуктами діяльності, а самою діяльністю. В умовах вільного часу людина має право вільно обрати вид діяльності, змінити його на інший, відкласти, перенести у часовому просторі, самостійно визначити строк виконання запланованих завдань;

- багатоманітність видів діяльності, що реалізуються в інституційних та неінституційних формах. Альтернативність соціально-культурної сфери створює можливості для вияву ініціативи та самостійності, творчості та самоствердження людини, свободи у прийнятті рішень, соціальної поведінки та соціальних орієнтацій;

- активність та ініціативність різних груп i окремих особистостей у соціально-культурній діяльності;

- особистісна спрямованість соціально-культурної діяльності, що обумовлює врахування індивідуальних особливостей людини (біологічних, психологічних, соціальних, культурних).

Соціокультурна діяльність сприяє:

- гносеологічному розвитку особистості. У процесі соціокультурної діяльності людина пізнає нове про навколишній світ, засвоює нові вміння та навички;

- розкриттю аксеологічного потенціалу людини. Педагогічно спрямована соціокультурна діяльність збагачує ціннісні погляди людини, впливає на її ціннісні орієнтації;