Курсовая работа: Аналіз ліквідності та платоспроможності

Загальні, головні функції економічного керування, чи, як їх іноді називають, основні функції економічної діяльності, можна визначити так:

1) інформаційне забезпечення керування (збір, обробка, упорядкування інформації про економічні явища і процеси) ;

2) аналіз (аналіз результатів економічної діяльності, оцінка її успішності і можливостей удосконалювання на підставі науково обґрунтованих критеріїв);

3) планування (прогнозування, перспективне і поточне планування економічної системи);

4) організація керування (організація ефективного функціонування тих чи інших елементів господарського механізму з метою оптимізації використання трудових, матеріальних і грошових ресурсів економічної системи);

5) контроль (контроль за ходом виконання бізнес-планів і управлінських рішень).

Перші дві загальні функції відбивають як би технологічні етапи керування, що зводяться до інформаційного й аналітичного забезпечення процесу прийняття рішень. Саме прийняття рішень здійснюється у виді функцій керування, що відбивають тимчасові етапи керування: планування, організації керування і контролю. Отже, економічний аналіз і інші види управлінської діяльності, що відбивають першу функцію (бухгалтерський облік, статистика) , є такими функціями керування, що присущи всім іншим загальним і специфічним функціям керування.

По змісту процесу керування виділяють: перспективний (прогнозний, попередній) аналіз, оперативний аналіз, ретроспективний аналіз за підсумками діяльності за той чи інший період. Така класифікація економічного аналізу відповідає змісту основних функцій, що відбивають тимчасові етапи керування:

1) етап попереднього керування (функція планування);

2) етап оперативного керування (функція організації керування);

3) заключний етап керування (функція контролю).

Усі ці три види аналізу присутні в процесах керування господарськими об'єктами. Найбільший розвиток одержав поточний аналіз, особливо в первинних госпрозрахункових ланках народного господарства (підприємствах, виробничих об'єднаннях).

У спеціальній літературі класифікація видів економічного аналізу не обмежується двома головними ознаками по змісту процесу й об'єктам керування. У роботах А.Д. Шеремета пропонується класифікувати види економічного аналізу , крім того, по:

суб'єктах, тобто хто проводить аналіз (керівництво й економічні служби, власники й органи господарського керування, постачальники. покупці, аудиторські фірми, кредитні, фінансові органи);

періодичності (періодичний річний, квартальний, місячний, декадний, щоденний, змінний аналіз і разовий, неперіодичний аналіз);

змісту і повноті досліджуваних питань (повний аналіз усієї господарської діяльності, локальний аналіз діяльності окремих підрозділів, тематичний аналіз окремих питань економіки);

методам вивчення об'єкта (комплексний, системний аналіз, функціонально-вартісної, порівняльний, суцільний і вибірковий, кореляційний аналіз і т.д.);

ступеня механізації й автоматизації обчислювальних робіт (аналіз в умовах електронної обробки даних із застосуванням лічильно-перфораційної техніки, лічильно-клавішних машин).

Ці ознаки практично враховують усі сторони даного предмета дослідження. Однак з позицій системного підходу необхідно дану класифікацію ознак трохи видозмінити. Найбільш важливими ознаками розподілу аналізу по видах, на думку С.А. Воєводіна, є: 1) цільова спрямованість аналізу; 2) час його проведення; 3) методика проведення.

З точки зорі предметної спрямованості можна виділити наступні види аналізу: технологічного способу виробництва; продукції; організації. Останній вид аналізу може підрозділятися в залежності від місця організації в ієрархічній структурі керування - робоче місце, ділянка, цех, служба, підприємство і т.д.

Виходячи з методики проведення аналізу, його можна розділити на три види: 1) системний аналіз (головна умова - цілеспрямованість); 2) комплексний (охоплює всі сторони господарської діяльності); 3) тематичний (вивчення того чи іншого явища, закономірності).

Важливе значення має принцип класифікації по суб'єктах керування тобто по суб'єктах керуючої системи.

У роботі И.С. Мацкевичюса і Г.Л. Кальчинскаса відзначається, що дані бухгалтерського обліку складають близько 70% загальної кількості економічних даних промислових підприємств. По деяких джерелах, із загального обсягу даних у суміжних функціях керування підприємствами використовується не більш 15-20%. У той же час облікова інформація промислових підприємств далеко не цілком задовольняє потреби керування. У першу чергу це відноситься до громіздкої і неефективної системи обліку й аналізу собівартості.

У сучасній ринковій економіці бухгалтерський облік усе більш поділяється на дві галузі: фінансовий облік і управлінський облік. Фінансовий облік вирішує проблеми взаємин підприємства з державою й іншими зовнішніми користувачами інформації про діяльність підприємства. Фінансовий облік і особливо публічна фінансова звітність регламентуються міжнародними і національними стандартами, що забезпечують інтереси зовнішніх користувачів (кореспондентів) інформації. Управлінський облік складається із систематичного традиційного обліку і проблемного обліку, спрямованого на вироблення управлінських рішень в інтересах власників і адміністрації підприємства, Управлінський облік не регламентується державою, його організація і методи визначаються керівником підприємства, у ньому на перший план у діяльності бухгалтера висуваються управлінські задачі, що вимагають для свого рішення не тільки знань традиційної бухгалтерії, особливо обліку витрат і калькулювання собівартості продукції і послуг, але і техніко-економічного планування, статистики, аналізу господарської діяльності, розвитого математичного апарата і сучасної обчислювальної техніки. При такім розумінні управлінського бухгалтерського обліку власне бухгалтерський облік, планування, статистика й аналіз господарської діяльності розглядаються як єдине ціле. Управлінський бухгалтерський облік організує внутрішньогосподарські зв'язки на підприємстві, тобто зв'язку між обличчями, що працюють на самім підприємстві (агентами), тому управлінський облік називають внутрішнім на відміну від фінансового - зовнішнього.

У зміст як зовнішнього фінансового, так і внутрішнього управлінського обліку входить аналіз господарської діяльності, але його організація, об'єкти і методи в рішенні задач фінансового й управлінського обліку мають свою специфіку.

Суб'єктами аналізу виступають як безпосередньо зацікавлені, так і опосередковано зацікавлені в діяльності підприємства користувачі інформації.

До першої групи користувачів відносяться власники засобів підприємства, позикодавці, постачальники, покупці, податкові органи, персонал підприємства і адміністрація (керівництво). Кожен суб'єкт аналізу вивчає інформацію зі своїх позицій, виходячи зі своїх інтересів.

Слід зазначити, що тільки керівництво підприємства може поглибити аналіз, використовуючи не тільки дані звітності, але і дані всієї системи господарського обліку в рамках управлінського аналізу, проведеного для цілей керування.

Друга група користувачів фінансової звітності - це суб'єкти аналізу, що хоча безпосередньо і не зацікавлені в результатах діяльності підприємства, але повинні за договором захищати інтереси першої групи споживачів інформації. Це насамперед аудиторські фірми, а також консультаційні фірми, біржі, юристи, преса, асоціації, профспілки й ін.