Курсовая работа: Аналіз регіональних умов і технологій, пошук резервів і розробка проекту виробництва картоплі в СВК "Ризинський" Звенигородського району Черкаської області

десикантами

—

регуляторами росту

—

біопрепаратами

—

Збирання врожаю (вимоги)

Ранню - у фазі технічної стиглості бульб; середню стиглу - на початку відмирання бадилля

Урожайність, ц/га

проектна

55

фактична

50

2.3 Система удобрення

Система удобрення - це схема розміщення добрив і хімічних меліорантів на конкретному ґрунтовому контурі поля протягом ротації сівозміни. При її розробці були враховані кліматичні і економічні особливості господарства, чергування культур у сівозміні, їх біологічні особливості і потенціальну продуктивність, охорону навколишнього природного середовища. Передбачаються також такі заходи, як максимально можливе використання традиційних і нетрадиційних видів органічних добрив; правильне зберігання, своєчасне і якісне внесення органічних і мінеральних добрив; розподіл їх між культурами сівозміни.

Послідовність розробки системи удобрення проводять в такій послідовності:

1. визначають необхідність проведення хімічної меліорації (гіпсування, вапнування);

2. зазначають джерела органічних добрив в господарстві (гною, торфу, курячого посліду, соломи та ін.);

3. передбачають перспективи їх виробництва в господарстві традиційними і нетрадиційними методами;

4. визначають дози і місця внесення органічних добрив у сівозміні з урахуванням особливостей культури;

5. розраховують баланс елементів живлення за ротацію сівозміни з визначенням їх виносу запланованими врожаями;

6. визначають витрати елементів живлення від ерозії, азоту близько 5 кг/га, фосфору і калію - відповідно 4-5, 8-10 кг/га;

7. визначають надходження елементів живлення з органічними добривами, атмосферними опадами (азоту - 4-6 кг/га, фосфору - 0.3 калію 3-8 г/га); з насіннєвим матеріалом, а також кількість азоту, фіксованого несимбіотично (30-40 кг/га протягом року) і симбіотично (при вирощуванні бобових культур).

Визначають кількість елементів живлення, внесення з попереднім урожаєм і втрачених грунтом. Для компенсації їх кількість азоту добрив збільшують на 15% газоподібних втрат і на 1-3% втрати через вимивання з кореневмісного шару грунту. Внесення надмірної кількості азоту в розрахунку на післядію неефективно. Для підвищення родючості грунту передбачають додаткове внесення фосфорних і калійних добрив. Визначну кількість елементів живлення мінеральних добрив розподіляють під культури сівозміни відповідно до рекомендацій науково-дослідних установ з урахування їх біологічних особливостей, а також видів, форм, доз, строків і способів внесення добрив.

Фосфорні і калійні добрива вносять під основний обробіток грунту і в рядки під час сівби, азотні в разі необхідності, ще й восени перед сівбою і в підживлення.

Для розрахунку норм добрив на заплановану врожайність конкретної культури користуються різними методами, з яких найбільш поширені у виробництві такі:

1. на основі використання результатів польових дослідів;

2. за виносом елементів живлення на основі коефіцієнтів, їх використання з грунту і добрив;

3. за рівнем природної родючості (бальною оцінкою грунту);

4. на запланований приріст урожайності за виносом ним елементів живлення: