Курсовая работа: Аналіз стану соціальної політики в Україні

Поліпшення ситуації з організації роботи служби зайнятості сприятиме запро­вадження єдиної сучасної іінформаційно-довідкової системи ринку праці.

,

5 СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ

Практично важливе питання — вдосконалення систе­ми соціальної допомоги. Нестабільна економічна ситуація створює труднощі для забезпечення законодавче установ­лених виплат і пільг. Невідповідність бюджетних можли­востей потребам різних груп населення у соціальній до­помозі стає очевидною. За обмеженої бюджетної бази ця допомога може бути реальною, якщо надаватиметься справді соціально незахищеним громадянам. До антикризових заходів уряду належать проекти постанов про пе­регляд розміру соціальних норм, що дають право на одер­жання державної допомоги, і про запровадження адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям.

Нині одним з найактуальніших питань є фінансування соціальних програм. Торік на утримання стаціонарних установ було профінансовано лише дві третини видат­ків від потреби. Останніми роками за­боргованість із соціальних виплат інвалі­дам, невідкладних витрат установ і зак­ладів, що їх обслуговують, надмірно зросла. Нині вона становить близько 94 млн.грн., у тому числі за виготовлені та отримані інвалідами протезно-орто­педичні вироби і засоби протезування — 14,5 млн.грн. Ця заборгованість, по-пер­ше, є наслідком того, що видатки, перед­бачені Законом "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", щороку не враховуються повним об­сягом у Законі про бюджет.

Зміна підходів у системі соціальної допомоги із за­гальнодоступних на вибірковий за критерієм сукупного до­ходу на члена сім'ї вимагає ретельного обгрунтування ме­тодів вимірювання бідності, визначення понять сім'ї, сі­мейного бюджету, сімейних відносин і зобов'язань. При сьогоденних доходах курс на підвищення Індивідуальної відповідальності громадян за власний добробут має поєд­нуватися з розширенням можливостей для громадян забез­печувати свої матеріальні потреби і потреби утриманців, враховувати власність майна та споживчу вартість.

Нині майже 4,5 млн. сімей одержують дер­жавну підтримку на дітей. Виявлено і взято на облік 2,7 млн. малозабезпече­них громадян похилого віку та інвалідів, яким надають допомогу у вигляді продуктів харчування, медикаментів, одягу, взуття, палива тощо. Серед них понад 600 тис.чол. — одинокі пенсіонери, які одержують від держави постійну допо­могу через будинки-інтернати, територі­альні центри та відділення соціальної до­помоги вдома.

З 1995 р. діє Програма житлових субси­дій, яка забезпечила захист 3.5 млн. найбідніших сімей і громадян за умов зрос­тання цін і тарифів на житло, комунальні послуги і енергоносії.

Програма житлових субсидій водночас дозволила за 1996—1998 рр. зменшити витрати бюджету на дотації житлово-ко­мунального господарства бюджету на су­му понад 5 млрд.грн. Проте реалізація Програми житлових субсидій викликає багато нарікань особливо з боку сільсько­го населення. В окремих районах деякі сім'ї вже третій рік поспіль не можуть реа­лізувати отримані субсидії на придбання палива.

За ініціативою Мінпраці Кабмін з 1 квітня п.р. запровадив адресну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям. У березні п.р. ухвалено Закон про переда­чу функції призначення і виплати держав­ної допомоги сім'ям з дітьми підпри­ємств та організацій органам соціально­го захисту населення України. Важливу роль під час надання соціальної допомо­ги та послуг малозабезпеченим сім'ям відіграватиме інститут соціальних інспек­торів місцевих органів соціального за­хисту населення. Водночас ситуацію уск­ладнює постійне зростання демографіч­ного навантаження. Нині 100 працездат­них громадян утримують у середньому 71 непрацездатного, а в деяких, особли­во сільськогосподарських регіонах, це співвідношення становить 90 на 100 чол. Є регіони, де непрацюючих уже більше, ніж працюючих. Така тенденція буде збе­рігатися і надалі. Держава має реально допомагати конкретній людині, саме в цьому напрямі зосереджує свої зусилля Міністерство.

Політика зайнятості на ринку праці має відповідати ра­ціональній структурі суспільних потреб і вирішувати зав­дання щодо працевлаштування громадян, підвищення Їх­ньої мобільності й конкурентоздатності. За дорученням Президента України розробляють схему створення і збе­реження робочих місць. Запропонований захід— практич­на спроба збалансувати інтереси політики зайнятості прі­оритетами Інвестиційної й структурної політики. Однак во­на наштовхується на невизначеність економічної діяльнос­ті підприємств у середньорічній перспективі.

Між тим розроблення превентивних заходів для пра­цевлаштування надлишкових трудових ресурсів слід активізувати. Разом із експертами МВФ, інших міжнародних організацій варто передбачити заходи щодо встановлення пріоритетного фінансування галузей економіки, які є ємними з точки зору акумулювання робочої сили.

Інвестиційну політику корисно спрямовувати на підви­щення рівня зайнятості, першочергову підтримку програм, що вирішують гострі соціальні проблеми, зокрема житло­ві, й мають мультиплікаційний народногосподарський ефект.

Однією з гострих проблем у соціальній сфері є поши­рення бідності, що має тенденцію до перетворення на хронічну бідність. Для її подолання на вимогу Президен­ті! України завершується розроблення проекту Державної програми боротьби з бідністю, яка має бути внесена на розгляд Верховної Ради України. Така програма, як жод­на інша, повинна мати реальне матеріальне підгрунтя, ос­кільки завдання з пом'якшення бідності відкладати немож­ливо. Природно, що в умовах бюджетного дефіциту вирі­шення проблеми бідності зумовлює постановку питання про грошову емісію. З приводу її проведення існують різ­ні думки, але гарантовані результати передбачити важко. Розрахунки про те, як "поведе" себе економіка за додатко­вої емісії, не наводяться. Водночас ігнорувати методи емі­сійного впливу на подолання бідності не варто.

Необхідні нетрадиційні схеми погашення боргів насе­ленню (заробітної плати, грошових вкладів) на основі розрахунково-інвестиційних схем.

Треба вдосконалити структуру грошової маси. посту­пово збільшити безготівкові розрахунки. Комплекс захо­дів такої спрямованості є альтернативним до пропозицій штучного збільшення грошової маси, зростання внутріш­нього боргу.

Соціальну політику важко уявити без налагодження фі­нансово-кредитних механізмів. Саме кредитування насе­лення може успішнопротистояти спаду в економіці. Нині воно стримується економічними ризиками, розбалансованістю платіжної системи, високими ставками рефінансу­вання, відсутністю дієспроможної законодавчої бази, нерозвинутістю таких фінансових інструментів, як іпотека, застава неефективною роботою страхових, заощаджувальних, житлово-будівельних установ.

Однак гострота соціальних проблем примушує напо­легливо віднаходити перспективний вихід із обмежених можливостей фінансово-кредитної сфери. Можна виокре­мити три напрями кредитування: державне субсидування населення і допомога підприємств; кредит, заснований на дольовій участі держави і власних коштів громадян; влас­ні кошти населення.

Величезним стимулом для реалізації цих стратегіч­них напрямів може слугувати земля і нерухомість, якими володіє населення; комунальна власність, власність підпри­ємств.

У суспільстві перехідного типу, яке існує в Україні, інституціональні форми соціально-трудових відносин ще недостатньо структуризувались. Соціальне партнерство як громадянська інституція, у межах якої поєднуються сто­сунки роботодавців І працівників, лише формується.

У розвинутих країнах склались різні моделі соціально­го партнерства за єдиних принципів і загальних умов. По-перше, за наявності сильних профспілок або трудових ко­лективів, представники яких підготовлені для обстою­вання своїх соціально-трудових прав; по-друге, за регулю­вання державою організаційно-правових процедур діяль­ності соціальних партнерів; по-третє. за прийняття робо­тодавцями на себе відповідальності за виконання узгодже­них соціальних гарантій.

На противагу профспілковим об'єднанням роботодав­ці менш структуровані як за цілями, так і професійними. галузевими й територіальними ознаками.

Для становлення і підвищення ефективності сучасної моделі соціального партнерства як перспективне може розглядатися питання про створення Координаційного ко­мітету об'єднань роботодавців як перехідної структури до Всеукраїнської організації роботодавців.

Інтеграційний характер сучасних економічних проце­сів потребує комплексного, міжгалузевого підходу у вирі­шенні складних соціально-економічних проблем. Із огляду на це значно посилюється роль програмно-цільово­го методу планування як стимулюючого чинника форму­вання розвитку і проведення соціальної політики.

Саморегулюючий механізм ринкової рівноваги попи­ту і пропонування не забезпечує взаїмоузгодженості за­гальнодер-жавних та індивідуальних інтересів і відносин. Як свідчить досвід, середньо- або довготермінові програ­ми не спроможні належним чином поліпшити соціальну обстановку, оскільки не мають необхідного фінансового за­безпечення й ефективних механізмів реалізації.

Нині в Україні реалізується шість великомасштабних соціальних програм, що мають загальнонаціональний ха­рактер. Дві з них затверджено указами Президента Укра­їни: "Діти України'¹ ' — у 1996 р., "Здоров'я літніх лю­дей"— у 1997 р. Решту — постановами Кабінету Мініс­трів України: Національну програму планування сім'ї зат­верджено в 1995 р„ Довгострокову програму поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства— у 1992 р.. Комплексну програму вирішення проблем інва­лідності — у 1991 р., програму зайнятості населення на 1997—2000 рр. — у 1997 р.^{[ 2 ]}

Зазначені програми розроблялись і затверджувались у різні терміни, тому найбільший відтинок часу між ними становить шість років. Проте реалізовуватись вони ма­ють у комплексі за відповідними напрямами. На це особ­ливо зверталась увага в Указі Президента України від 18 січня 1996 р.

6 ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ

В практичному завданні об’єктом моєго дослідження є певні соціально-економічні показники та їх динаміка.

В Україні, як і в інших постсоціалістичних країнах, спостерігається зниження показників, що характеризу­ють соціально-економічну ситуацію в країні (табл. 1). Оцін­ка розвитку соціальної сфери свідчить про її незадовіль­ний стан. Особливо це стосується сільських районів. Са­ме забезпечення соціального захисту населення дає змо­гу вирішити проблеми, пов'язані з попередженням соці­альних конфліктів, подоланням бідності, відтворенням населення.

Соціальний захист націлений, найперше, на державний захист населення під стихії ринку, має гарантувати міні­мальним прибуток, зростання добробуту всіх членів сус­пільства. В Індустріальне розвинутих країнах витрати на соціальну інфраструктуру доходять до половини усіх вит­рат. Якщо послуги освіти, медичні, житлово-комунальні лише частково оплачуються державою, то система соціаль­ного захисту (пенсії за віком, допомога через безробіття)— прерогатива держави.

Таблиця 1 - Динаміка індексів основних соціально-економічних показників, % до попереднього року

Показник	рік
	1994	1995	1996	1997
Грошові доходи населення	115.7	4.9 раза	1.5 раза	1.3 раза
Прибуток	104.1	4 рази	76.7	81.9
ТНС	105.8	82,2	82.2	86.2
Введення у дію загальної житлової площі	89,4	85,8	78,0	94.4
Обсяг платних послуг	107.6	67,7	85.8	94.9

Із табл. 1 видно, що знизились основні показники жит­тєвого рівня населення. А відтак розробка І впровадження системи соціальної допомоги малозабезпеченим с пер­шочерговим завданням.