Курсовая работа: Аналіз сучасної системи оподаткування

· Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV;

· Закон України від 28.12.94 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», із змінами та доповненнями (далі — Закон № 334/94);

· Закон України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», із змінами та доповненнями (далі — Закон № 168/97).

Цивільний кодекс України (далі – ЦК України) містить окрему главу, яка присвячена цінним паперам як об’єктам цивільних прав. Питання випуску, обігу цінних паперів, надання посередницьких послуг при здійсненні операцій з цінними паперами у сфері господарювання врегульовані також і в Господарському кодексі України (далі – ГК України).

Легальні визначення цінного папера, які міститься у п. 1 ст. 194 ЦК України та в абз. 2 п. 1 ст. 163 ГК України, є майже тотожними з однією лише відмінністю, яка зумовлена розмежуванням сфер правового регулювання обох кодексів. В Господарському кодексі конкретизовано особу, що може випускати (видавати) вексель. Відповідно до ГК України такою особою може бути лише суб’єкт господарювання. Цивільний кодекс не виключає можливості емісії цінних паперів також і фізичними особами.

Легальне визначення цінного паперу дає змогу виділити його характерні ознаки:

- цінним папером є документ;

- документ має бути встановленої форми;

- документ має містити відповідні реквізити;

- документ посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами його випуску;

- документ повинен передбачати можливість передачі прав, що з нього випливають, іншим особам.

Лише наявність усіх наведених ознак у сукупності дозволяє віднести той чи інший документ до цінних паперів.

Відповідно до п. 3 ст. 195 ЦК України цінні папери можуть випускатися у документарній і бездокументарній формі. Отже, не завжди цінний папір буде матеріалізовано у паперовому документі.

Цінний папір обов’язково повинен містити реквізити, встановлені законом, інакше такий цінний папір може бути визнано нікчемним (ст. 196 ЦК України). Тому, при посвідченні угод з цінними паперами особливу увагу слід приділяти наявності усіх реквізитів, які зазначені у цінному папері (сертифікаті). Перелік обов’язкових реквізитів цінних паперів в залежності від їх виду міститься у Законі України „Про цінні папери і фондовий ринок”. Зазначене стосується передусім цінних паперів, випущених в документарній формі. При бездокументарному випуску цінних паперів або у випадку, коли цінні папери були знерухомлені, сертифікати цінних паперів власникам не видаються. Підтвердженням права власності на такі цінні папери є виписка з рахунку у цінних паперів, що видається зберігачем. Водночас виписка з рахунку у цінних паперах не є цінним папером і не може бути предметом угод про відчуження цінних паперів.

Правова природа цінного паперу дозволяє виділити дві визначальні його характеристики. По-перше, цінний папір – це документ, який посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила, і власником, тобто фіксує зобов’язальні відносини (ст. 194 ЦК України). По-друге, цінний папір Цивільним кодексом України віднесено до категорії речей, які є самостійними об’єктами цивільного обороту.

З точки зору двоїстої природи цінного паперу, який, з одного боку, є об’єктом матеріального світу (річчю), а з іншого, – фіксує майнові права його володільця, у Цивільному кодексі України передбачена можливість передачі прав із цінного паперу в порядку цесії.

Права із цінного паперу на пред’явника передаються шляхом вручення цінного паперу, права із іменного цінного паперу – у порядку цесії, права за ордерним цінним папером – шляхом вчинення індосаменту (пункти 3 – 5 ст. 197 ЦК України).

Водночас, у Господарському кодексі України питання передачі цінних паперів вирішено інакше. Відповідно до ГК України правовий режим обігу цінних паперів на пред’явника не відрізняється від режиму, встановленого у ЦК України. Такі цінні папери обертаються вільно. Іменні ж цінні папери згідно з п. 3 ст. 163 ГК України передаються шляхом повного індосаменту, тобто шляхом вчинення передавального напису, який засвідчує перехід прав за цінним папером.

Таким чином, між ст. 197 ЦК України і ст. 163 ГК України існує протиріччя, усунути яке вбачається можливим тільки шляхом прийняття відповідних змін до одного з кодексів.

На сьогодні в Україні існує близько 35 тис. акціонерних товариств. Але, незважаючи на таку досить велику кількість емітентів, стабільний попит у інвесторів мають акції небагатьох компаній.

Акції ж більшості українських емітентів не цікавлять приватних портфельних інвесторів, оскільки дивіденди за ними або не виплачуються взагалі, або виплачуються нерегулярно і становлять незначні суми. Однією з основних причин, що обумовлюють небажання підприємств виплачувати дивіденди, є недосконале законодавство з питань оподаткування прибутку підприємств.

Порядок оподаткування операцій з торгівлі цінними паперами та деривативами регулюється п. 7.6 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон).

Підпунктом 7.6.1 ст. 7 Закону встановлено, що до валових доходів включається лише позитивне значення фінансових результатів операцій з торгівлі цінними паперами та деривативами. Зазначений прибуток (фінансові результати) визначається як перевищення доходів, отриманих (нарахованих) платником податку в зв'язку із продажем (відчуженням) цінних паперів і деривативів, над витратами, понесеними (нарахованими) платником податку в зв'язку із придбанням цінних паперів і деривативів протягом такого звітного періоду, збільшених на суму некомпенсованих балансових збитків від таких операцій минулих періодів. При цьому такий прибуток визначається за кожною операцією з купівлі-продажу цінних паперів та деривативів окремо.

Для осіб, які не мають статусу торговців цінними паперами, торгівлею цінними паперами і деривативами вважаються будь-які операції з купівлі та продажу цінних паперів, тобто визначення прибутку (збитку) з торгівлі цінними паперами та деривативами для таких осіб можливе лише у разі, якщо відбулися купівля (витрати) і продаж (дохід) цінних паперів (деривативів). У разі якщо особа, яка не має статусу торговця цінними паперами, придбала цінні папери (деривативи) і не реалізувала їх, то витрати такої особи, понесені (нараховані) в зв'язку із їх придбанням, не враховуються при визначенні її фінансових результатів операцій з торгівлі цінними паперами та деривативами.

Відповідно до пп. 7.6.1 ст. 7 Закону, у разі коли протягом звітного періоду витрати, понесені (нараховані) платником податку в зв'язку із придбанням цінних паперів і деривативів, перевищують доходи, отримані від продажу (відчуження) цінних паперів і деривативів протягом такого звітного періоду, балансові збитки переносяться на зменшення доходів майбутніх періодів від таких операцій протягом строків, визначених статтею 6 цього Закону.

Пунктом 6.1 ст. 6 Закону встановлено, що якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами звітного (податкового) кварталу має від'ємне значення (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), дозволяється відповідне зменшення об'єкта оподаткування наступного звітного (податкового) кварталу, а також кожного з наступних двадцяти звітних (податкових) кварталів до повного погашення такого від'ємного значення об'єкта оподаткування.

Таким чином, платникові податку дозволяється зменшувати позитивне значення фінансових результатів операцій з торгівлі цінними паперами та деривативами наступного звітного (податкового) кварталу на суму балансових збитків від таких операцій, одержаних у попередніх звітних періодах і не погашених прибутками від зазначених операцій.

Досить непрозорою є ситуація щодо оподаткування операцій з цінними паперами та корпоративними правами. Найбільшу проблему при застосуванні норм законодавства становить неоднозначне їх тлумачення. Так, при оподаткуванні операцій з цінними паперами та корпоративними правами, досить часто застосовують узагальнюючі висновки до обох випадків, що, на нашу думку, не завжди можливо, адже цінні папери та корпоративні права – це не одне й теж саме.

Ведення податкового обліку здійснюється у відповідності з нормами Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємства”, в редакції Закону України від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР (Закон № 283/97-ВР) та Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” (Закон № 168/97-ВР).