Курсовая работа: Антропоніми як самостійний інтертекстуальний елемент в англомовному художньому тексті

2. Паратекстуальність, під якою розуміється відношення тексту до заголовка, післямови, епіграфу.

3. Метатекстуальність як посилання на свій претекст.

4. Гіпертекстуальність як пародіювання одним текстом іншого.

5. Архітекстуальність, під якою розуміється жанровий зв’язок текстів. [2:70].

Класифікація Н. Фатєєвої:

1. Власне інтертекстуальність, що утворює конструкції «текст у тексті».

2. Паратекстуальність, або відношення тексту до свого заголовку, епіграфа, післямови.

3. Метатекстуальність як переказ коментувальне посилання на претекст.

4. Гіпертекстуальність як висміювання або пародіювання одним текстом іншого.

5. Архітекстуальність як жанровий зв'язок текстів.

6. Інші моделі та випадки інтертекстуальності.

7. Поетична парадигма [9:25].

У сучасних творах джерелами алюзій або претекстами можуть виступати:

1. Біблія, яка дає найбагатший матеріал для посилань.

2. Відомі літературні твори.

3. Міфи та легенди.

4. Відомі кінострічки.

5. Прислів’я та приказки.

6. Відомі події, обговорювані в ЗМІ [2:69].

РОЗДІЛ 3. АНТРОПОНІМ ЯК ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНИЙ ЕЛЕМЕНТ

3.1 Загальна характеристика антропонімів як інтертекстуальних елементів

Частіш за все антропоніми як інтертекстуальний елемент застосовуються в стилістичній фігурі алюзії.

«Під алюзією розуміють стилістичну фігуру, яка полягає в тому, що описуваний факт чи явище дійсності співвідносять зі сталим поняттям, загальновідомим фактом або словосполученням літературного, історичного, міфологічного порядку» [4:63].

Інтертекстуальний зв’язок стає особливо виразним, коли посилання на предикат входить до складу тропа чи стилістичного звороту. Частіше за все, як зазначає Шеремет Л.Г., конструкцією, що входить до складу інтертекстуального посилання є порівняння, де провідну роль виконують антропоніми. Тут антропоніми є своєрідним концентрованим «згустком» сюжету тексту, на який іде посилання [9:3]. Ліричний герой уподібнюється чи протиставляється персонажу іншого тексту. Іноді порівняння може характеризуватися метафоричною номінацією.

У якості інтертекстуальних елементів антропоніми так чи інакше вказують на якості персонажа, на місце і на час дії. Антропоніми часто використовують у вторинній номінативній функції, тобто їх вживають на позначення особи, яка вже має власне ім’я, з якоюсь метою (схарактеризувати, дати оцінку, повідомити додаткову інформацію тощо).

1. У порівняльних словосполученнях з like та as в англомовній літературі вживаються часто міфологічні, біблійні імена та імена знаменитих літературних персонажів. У таких конструкціях чітко виділяється називна функція імені:

There was a girl with a flowery face, dressed like Titania.

Це була дівчина з рум’яним лицем, одягнена як Титанія.

У даному випадку героїня порівнюється із царицею фей Титанією, персонажем англійського фольклору.

2. Також антропонім може бути наданий персонажу, який має власне ім’я для того, щоб підкреслити якісь риси характеру, зовнішність тощо. Тоді порівняння має метафоричну номінацію:

…he expected to be lifted like a child by this black Gargantua.