Систематизація документів – один з найдавніших і найпоширеніших методів їхньої аналітико-синтетичної обробки, оскільки вона відповідає потребам людей у поділі знань за галузевою ознакою, диференціації наукових знань. Під систематизацією розуміють визначення класифікаційного індексу документа відповідно до його змісту за таблицею певної системи класифікації. Таким чином, можна сказати, що при систематизації здійснюється переклад ознак змісту документів з природної мови на штучну мову класифікаційних індексів певної систематичної документної класифікації. Якість систематизації, точність визначених пошукових образів документів, а також якість інформаційно-пошукових систем, побудованих на основі систематичних класифікацій, залежить перш за все саме від якості й можливостей класифікації. В цьому і полягає актуальність даної проблематики.

Систематичні класифікації завжди будуються на основі класифікації наук. Класифікація наук визначає місце кожної науки в загальній системі наукових знань, зв'язок усіх наук. У документах відображають знання, тому класифікацію наук доцільно класти в основу документних класифікацій, що відображають систему знань. Особливе значення ця проблема має для бібліотечно-бібліографічних класифікацій. Укладачі бібліотечно-бібліографічних класифікацій по-різному ставляться до зв'язків класифікації наук із систематичною документною класифікацією. Деякі з них (наприклад, американські бібліотекознавці М. Дьюї, Ч, Мартель) вважали, що в основу документної класифікації може бути покладена будь-яка класифікація наук, навіть така, що не відповідає сучасному рівню наукових знань, щоб вона сприяла зручності використання. Такий підхід відображає її розуміння виключно як технічного апарату для пошуку інформації. Проте, як показала практика, невідповідність структури бібліотечно-бібліографічної класифікації структурі сучасної науки ускладнює бібліографічний пошук, особливо в традиційних ШС. До того ж більшість бібліотекознавців вважають, що систематичні каталоги бібліотек мають виконувати освітню функцію, ознайомлювати читачів із системою знань, сприяти розширенню інтересів. Це може забезпечити лише бібліотечно-бібліографічна класифікація, побудована на фундаменті справді наукової системи знань.

Проте зв'язок між документною класифікацією і класифікацією наук не означає їхньої тотожності. Адже їхні об'єкти різні: класифікація наук систематизує науки, а документна – документи. Ці класифікації мають і неоднакову мету: основна мета класифікації наук – пізнання реального світу, закономірностей його розвитку, а в межах окремих наук і галузей практичної діяльності – полегшити процес вивчення об'єктів навколишнього світу, їхніх закономірностей і зв'язків. Основна мета документної класифікації – забезпечити зберігання і пошук інформації, сприяти вивченню накопичених людством знань, культурному розвиткові суспільства.

Виходячи з розбіжності в об'єктах і меті, документні класифікації мають певні відмінності від класифікації наук. Документна класифікація має лінійну форму: всі класи, підкласи та дрібніші ділення мають бути подані в лінійній послідовності, саме так розташовуються документи на полицях і бібліографічні записи в пошуковому масиві. Класифікація наук може мати будь-яку форму – трикутника (у Б.М. Кедрова), кола (у С.Г. Струміліна), блок-схеми тощо. Лінійність документної класифікації призводить до умовності у прийнятті рішень щодо місця деяких наук, що виникли на межі двох або більшої кількості наук. Так, доводиться визначати основне місце для біохімії, астрофізики, екології та багатьох інших наук. Тобто враховується лише одна лінія зв'язку між науками, а інші визначаються за допомогою спеціальних прийомів.

У документних класифікаціях створюються комплексні класи, які виходять за межі однієї науки, чого немає в класифікації наук. Це пов'язано з особливостями запитів користувачів та особливостями змісту окремих видань. Так, у багатьох бібліотечно-бібліографічних класифікаціях створюється клас для літератури з військової справи, де групуються видання з різних галузей знання, пов'язаних з військовою справою (техніка, економіка тощо). Документні класифікації можуть мати класи для літератури універсального змісту (енциклопедії, довідники загального характеру тощо), а також ділення за ознаками форми документів (нотні видання, бібліографічні покажчики тощо), призначення (дитяча література), позанауко-ві ділення (художня література).

Документні класифікації втілюються в різноманітних системах класифікації. Система класифікації – це впорядкований перелік класів, підкласів і більш дрібних ділень, в основі якого лежить певна класифікація наук. Виходячи з цього, визначається місце для кожної науки, теми, проблеми тощо.

Метою даного дослідження є намагання розкрити особливості створення та використання бібліотечно-бібліографічних класифікацій у системі документних класифікацій.

Об’єкт дослідження – класифікації документів як спосіб впорядкування роботи з останніми.

Предметом – процес створення та розробки системи класифікацій.

Головними завданнями даного дослідження є визначення головних понятійних характеристик в системі бібліотечно-бібліографічних класифікацій, характеристика історії їх створення.

1. Основні етапи розвитку систематичних класифікацій

1.1 Розвиток систематичних класифікацій з давнини до середини XIX ст.

Сучасна наука має відомості про те, що документні систематичні класифікації виникли в глибоку давнину. Як тільки появилися досить великі за обсягом зібрання творів, виникла потреба їх систематизувати. Оскільки протягом багатьох століть документи зберігалися в бібліотеках, саме бібліотечно-бібліографічні класифікації пройшли найдовший шлях розвитку, їхні здобутки широко використовуються в наш час різними галузями документних комунікацій.

Відомо, що ще 3000–2500 років до н. е. в Африці, а пізніше і в Азії існували бібліотеки з великими фондами, які групувалися за змістом. Про це свідчить перелік книг, вигравіруваний на стіні бібліотеки храму в Едфі (Стародавній Єгипет), де книги згруповано за темами. Вважають, що і в бібліотеці ассирійського царя Ашшурбаніпала (VII ст. до н. е.) книги систематизували за змістом. У III ст. до н. е. грецький вчений Каллімах у своїх «Таблицях тих, що уславилися з усіх галузей знань, і того, що вони написали у 120 книгах» згрупував матеріал у діленнях: епос, лірика, історія, філософія тощо [18, C. 162].

У період раннього Середньовіччя в бібліотеках при монастирях та соборах, фонди яких становили декількасот примірників, обходилися найпримітивнішим групуванням рукописів за кількома відділами відповідно до потреб монастирських шкіл, у яких вивчали сім вільних мистецтв: комплекси тривіуму – граматика, діалектика, риторика і квадріуму – арифметика, геометрія, музика, астрономія.

В епоху Відродження починають інтенсивно розвиватися наука, культура, виникають світські школи й університети, а при них і бібліотеки. У XV ст. виникло друкування книг, що сприяло розширенню кола читачів, зростанню кількості бібліотек. Виникла потреба у каталогах, які якісно й детально відображали б фонди бібліотек. Саме в цей час зароджуються факультетські системи бібліотечної класифікації, що набули поширення в XVI–XVII ст. в бібліотеках Західної Європи. Для цих систем характерний поділ фонду на чотири частини відповідно до чотирьох факультетів, які були тоді в більшості університетів: філософський, медичний, юридичний і богословський.

Видатним явищем серед факультетських систем стала класифікація швейцарського вченого і бібліографа К. Геснера, на основі якої він розташував матеріал у складеному ним бібліографічному покажчику «Загальна бібліотека…» (1545–1555). Класифікація вирізнялася деталізацією – мала більше 250 ділень, відображала наукові проблеми свого часу, мала багато посилань, що пов'язували споріднені за тематикою ділення, тощо.

У XVII–XVIII ст. широко відомою стає французька система, яку особливо активно використовували у Франції. Ця система була подібною до факультетських і розвивала їх. Варіанти цієї системи іноді вельми деталізовані (мали до 500 ділень), її основні розділи: богослів'я, юридичні науки, філософія. Французька система мала більш прикладну спрямованість, ніж, наприклад, класифікація Геснера, і часто відображала реакційні погляди католицизму [11, C. 167].

Великий вплив на розвиток бібліотечно-бібліографічних класифікацій XVIII–XIX ст. справила класифікація наук англійського філософа Френсіса Бекона (1561–1626), створена на початку XVII ст. Вона відобразила бурхливий розвиток науки того часу і на противагу схоластичним середньовічним класифікаціям подавала науки, що вивчали реальні явища природи і суспільного життя. Науки в класифікації Ф, Бекона розподілялися за «здібностями людського духу», відповідно до того, яка здібність визначає виникнення і розвиток тієї чи іншої науки. Ф. Бекон виділяв три здібності: пам'ять, яка визначила існування історичних наук; уявлення, що сприяло виникненню мистецтва, літератури; розум, що лежить в основі філософії, або власне науки. Звичайно, такий поділ наук був ідеалістичним і не йшов від головної ознаки, за якою виділяються науки (предмети, об'єкти їхнього вивчення). Проте в класифікації появилися нові риси в підході до групування наук, наприклад, історичний розділ будувався на основі принципу еволюційного розвитку світу; в розділі наук про людину виділялися науки «про індивідуальну людину» і «про людину, як про істоту, пов'язану з іншими, що живуть у суспільстві»; було створено розділ для «наук про машини» тощо.

У 50-х роках XIX ст. стала відомою класифікація, розроблена німецьким вченим А. Шлейєрмахером. Класифікація мала до 13 тисяч ділень. Спочатку розташовувалися загальний відділ, відділи літератури, мистецтва, історії, математики та природознавства, наприкінці – основні відділи факультетських систем. Крім того, система мала великий розділ економічних і технічних наук [10, C. 165].

У Росії усвідомлення потреби в систематизації книг за змістом виникло на початку XVIII ст., коли стали друкувати світські книги, створювати наукові бібліотеки. У створеній при Кунсткамері публічній бібліотеці (пізніше Бібліотека Академії наук) використовували розташування документів і їхніх бібліографічних записів у каталогах за одним з варіантів факультетської системи. Цікаво, що російські класифікації цього періоду не копіювали західноєвропейські системи. Так, відомий історик М.М, Бантиш-Каменський створив бібліографічну класифікацію з таким розміщенням розділів: філологічні, історичні, географічні, математичні, медичні, філософські, богословські книги. У московському архіві Колегії закордонних справ використовувалася бібліотечно-архівна класифікація з такими розділами для друкованих книг: історичні, генеалогічні, політичні, географічні, лексикографічні, філологічні, богословські, філософські, юридичні, математичні, економічні.

Велику кількість бібліотечно-бібліографічних класифікацій було розроблено в Росії у XIX ст. Однією з перших стала система вченого-природознавця П.Г. Демидова (1806), створена ним для власної бібліотеки. Вона найбільш деталізована у відділах природничих наук і технології відповідно до основного змісту книг. Класифікація П.Г. Демидова зазнала впливу прогресивних французьких класифікацій того часу, а також класифікації наук Ф. Бекона і разом з тим відзначалася самостійністю та оригінальністю багатьох рішень.

У 1809 р. була опублікована інструкція «Досвід нового бібліографічного порядку для Санкт-Петербурзької імператорської бібліотеки», яку склав її директор О.М. Оленін. Він намагався створити логічну класифікацію, яка б відображала взаємозв'язки наук. Усі знання згруповані у трьох розділах: науки, мистецтва, філологія. Науки поділяються за засобами пізнання на розумові (пізнання відбувається за допомогою розуму), за цією ознакою згруповані й суспільні науки, та природничі науки (пізнання відбувається за допомогою почуттєвого сприйняття). Загалом у класифікації багато наук згруповано як у відомих західноєвропейських схемах, що побудовані за факультетською або французькою системами, але є й багато відступів від них.

Відомий бібліограф В.Г. Анастасевич складав свою класифікацію, надруковану в «Розписах російським книгам для читання з бібліотеки Олександра Смирдіна, систематичним порядком розташованих» (1828), з метою полегшувати для читача пошук потрібних матеріалів. Класифікація В.Г. Анастасевича має логічно згруповані комплекси наук, що йдуть у такому порядку: суспільні науки, природничі науки, мистецтво, філологічні науки.

Серйозні роботи з класифікації велися в бібліотеках університетів, де застарілі факультетські системи вже не задовольняли потреб читачів. У 1826 р. директор бібліотеки Московського університету професор Ф.Ф. Рейсе видав класифікацію, побудовану на дихотомічному принципі, тобто послідовному поділі кожного поняття на два. Усі науки він поділяв на «божеські» та «людські», що, звичайно, було відлунням середньовічних уявлень. У класифікації Ф.Ф. Рейсса багато ненаукових, штучних рішень, але разом з тим для неї характерні й позитивні риси – добре розроблені індекси, велика кількість ділень для різних видів видань тощо.

Помічник директора бібліотеки Казанського університету К.К. Фойгт, складаючи свою класифікаційну систему на початку 30-х років, намагався врахувати досягнення західноєвропейської та вітчизняної класифікаційної практики. К.К. Фойгт, хоч сам і не був матеріалістом, використав ідею французьких вчених-матеріалістів Дідро і д'Аламбера про походження знань від потреб людини. Зрозуміло, що поділ наук «за потребами людини» умовний і ненауковий, як і поділ «за здібностями людського духу», оскільки вони базуються на суб'єктивних ознаках. К.К. Фойгт впроваджував свої ідеї з бібліотечної класифікації і в бібліотеці Харківського університету, де пізніше обіймав посаду ректора [26, C. 170].

Однією з кращих бібліотечних класифікацій першої половини XIX ст. стала система, створена академіком К.М. Бером для іноземного відділу бібліотеки Російської Академії наук (1841), яким він завідував. У ній зроблено спробу розташувати науки відповідно до їхнього змісту в послідовності, що відповідає історії розвитку світу: науки про неорганічну природу, науки про органічну природу, про людину, суспільство. А починають ряд наук розділи загального змісту, до яких входять бібліографія, загальна історія літератури, мовознавство. Таким чином, К.М. Бер створив досить логічну послідовність наук, хоч і не для всіх знайшов належне місце. Так, медицину й архітектуру він розташував після наук про суспільство і мислення. К.М. Бер уперше підійшов до вирішення питання про об'єднання літератури, що висвітлює теоретичні й практичні дисципліни (хімія і хімічна технологія, теоретична і технічна фізика). Разом з тим, виходячи з практичної доцільності, він створив відділи для військової та морської справи, архітектури тощо. Класифікація добре оформлена, має чітку індексацію.

1.2 Розвиток класифікаційних систем наприкінці XIX – у XX ст.

Розвиток науки, культури, виробництва, книгодрукування, бібліотечної справи в другій половині XIX ст. вимагав створення нових класифікаційних систем, які давали б змогу вводити нові науки, теми, поняття до системи без її докорінної переробки; щоб їх можна було застосовувати в більшості бібліотек і вони були зрозумілі читачам [25, C. 15].

Однією з таких систем стала Десяткова класифікація, створена американським бібліотекознавцем М. Дьюї. Ця класифікація набула великого поширення в бібліотеках США, дещо пізніше в Англії, а в зміненому вигляді і в бібліотеках багатьох інших країн. М. Дьюї вважав, що наукова основа класифікації не має визначального значення, основну увагу він приділяв техніці, зручності її практичного використання. Тому наукова основа Десяткової класифікації не мала нічого нового порівняно з системами, створеними раніше. У порядку розташування основних ділень можна виявити зв'язок із класифікацією наук Ф. Бекона. Основний ряд класифікації мав десять ділень (класів):

000 Загальний відділ;

100 Філософія;

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--