У 1-м-коді номері журналу "Спортивний вісник Придніпров'я" за 2008 рік Собяніна Г.М. представила комп'ютерну програму за визначенням статичного положення тіла для біомеханічної оцінки робочої позі школярів. Програма включає: визначення просторового розташування основних ланок тіла в системі координат, визначення положення ЗЦМ аналітичним способом і оцінку стійкості положення тіла в постійної статичної пози з врахуванням впливу антропометричних даних (маса тіла випробовуваного) по результатам обробки фотограми [1].

Таким чином, більшість фахівців для біомеханічної оцінки кінематичних, динамічних і статичних характеристик створюють авторські спеціалізовані комп'ютерні програми.

На жаль, існуючі комплекси відеокомп'ютерного аналізу і авторські комп'ютерні програми використовуються невеликим числом фахівців-практиків або претендентами при проведенні наукових досліджень по темами дисертаційних робіт.

Для виконання ж студентських розрахунково-графічних, лабораторних і научно-ісследовательських робот вживання таких дуже коштовних технологій практично неможливе. Технологія проведення біомеханічного відеокомп'ютерного аналізу включає два основні етапи: зйомку відеокамерою і обробку отриманих відеограм (фотограм) за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення на комп'ютері. [1]

За допомогою аналогової відеокамери "JVC Gr-ax337e" проведена біомеханічна відеозйомка техніки гребли на байдарці групи випробовувані 12-14 років, 1-3 розряди, загальна кількість 5 чоловік. Відеозйомка проведена під час обласних змагань по веслуванню на байдарках і каное. [4]

Сегменти тіла спортсменів маркірували за допомогою контрастних міток в місцях центрів мас кисті, передпліччя, плеча і голови по стандартній методиці. Як тест-об'єкт використовували масштабну лінійку завдовжки 2м розділену по 5 см, нанесену на корпус човна маркером. Оператор знаходиться в катері і вів зйомку байдарки яка рухається паралельним курсом в одній плоскості, на висоті 0,8 м. від поверхні води, відстань до об'єкту 3 м. [1]

Мета: Вивчити особливості техніки веслування на байдарці з використанням відеокомп'ютерного комплекса.

Для досягнення поставленої мети вирішувались наступні задачі:

Задачі:

1. Провести аналіз даних спеціальної літератури;

2. випробувати (на прикладі веслування на байдарках) біомеханічну відео комп’ютерну систему з доступних технічних засобів і програмного забезпечення;

3. виявити ефект від застосування програм визначення індивідуального рівня спеціально-технічної підготовленості.

Новизна: Вперше пропонується використовувати систему відео комп’ютерного аналізу при вивченні техніки веслування початківців веслувальників і кваліфікованих спортсменів, віком від 12-14 років і 15-18 років. Вчення початкових веслувальників і кваліфікованих.

Об'єкт досліджень: спеціально-технічна підготовка веслярів різної кваліфікації - КМС, 2разряд,1разряд, спортсмени віком від 15-18 років.

Предмет дослідження: методика відеокомп'ютерного аналізу техніки веслування на байдарці.

Теоретична значущість: Дана робота узагальнює сучасні наукові відомості в області теорії і методики спортивного навчально-тренувального процесу, відомості про застосування сучасних технологій і засобів вдосконалення тренувального процесу веслярів-байдарочників.

Практична значущість: У роботі представлені засоби вдосконалення технічної майстерності спортсменів для досягнення вищих показників у веслуванні, та вдосконалення навчально-тренувального процесу у цілому.

Розділ 1. Аналіз літератури з питання використання біомеханічного аналізу різних видів спорту для визначення просторових характеристик спортивного руху

1.1 Біомеханічний аналіз техніки спортивних вправ у циклічних видах спорту

Для розв’язання ряду конкретних завдань у біомеханіці використовують різні методи. Сьогодні у біомеханіці як синтетичній науці сформувався власний специфічний біомеханічний метод дослідження, основою якого є біомеханічний аналізі. Практично без попереднього біомеханічного аналізу неможливо розробити жодної ефективної програми підготовки людини до розв’язання будь-яких координаційна складних рухових завдань. При вивченні рухів тіло людини часто умовно беруть за так звану матеріальну точку. Це припустимо тільки у тому випадку, якщо його розміри настільки малі порівняно з відстанню, на котру воно переміщується,що ними можна знехтувати. У випадках, коли з будь - яких практичних міркувань розмірами тіла знехтувати неможливо, за матеріальні точки беруть окремі його частини, ланки і розглядають у цьому разі як систему матеріальних точок. Якщо відстань між окремими точками системи не змінюється, її називають матеріальною системою, що не змінюється, або абсолютно твердим тілом [19].

Біомеханічний аналіз являє собою один iз способів вивчення рухової діяльності людини. Це ефективний логічний прийом вивчення складних i багатомірних систем, за допомогою котрого рухи людини ніби розчленовуються на складові частини, що потім досліджуються диференційовано для більш глибокого їх пізнання як єдиного цілого. Разом з тим біомеханічний аналіз не зводиться до простого розчленування складних об’єктів, котрі вивчаються, на їxнi складові елементи. [2]

біомеханічний аналіз техніка веслування

Біомеханічний аналіз - це тільки початок об’єктивного дослідження руху. За ним іде слідом біомеханічний синтез - моделювання складних систем рухів з метою використання и у різних напрямах медицини, ергономіки та прикладної дидактики рухової діяльності людини. Починається 6іомеханічний аналіз із вимірювання систем біомеханічних характеристик руху. Потім встановлюються закономірності їхніх взаємозв'язків та системо утворюючі елементи руху. Далі у разі необхідності, визначається внесок кожного елемента у реалізацію його цільової функції. У процесі аналізу використовується цілий ряд фундаментальних відомостей з механіки. До найважливіших із них відносять насамперед поняття про механічний рух. [19]

Механічним рухом людини називається зміна її положення у просторі щодо інших тіл (вибраної системи відліку) з плином часу. Положення будь-якої точки тіл на будь-якій лінії, площині та у просторі визначають відповідно одним, двома й трьома числами - координатами. У зв'язку з тим, що положення тіла людини у будь-який момент часу можна визначити за координатами його точок, то найважливіше завдання біомеханічного аналізу у даному випадку зводиться до того, щоб знайти координати точок тіла у будь-який момент часу. [19]

Розділ біомеханічного аналізу - біокінематика (від. грецьк. Bios - життя, kinematos - рух) вивчає рух живих тіл та біологічних систем.

Кінематика - це розділ механіки,що вивчає механічні рухи усіх матеріальних тіл у природі. Рухи тіл у кінематиці вивчаються без урахування їхньої інертності та діючих сил. Тому кінематику іноді називають геометрією рухів. Поняття кінематики рухів включають в основному способи вимірювання положення тіла у просторі щодо інших тіл з плином часу. Кінематика ставить за мету аналізувати різні види руху та виявляти закони, котрі відображають зв’язки між величинами, що характеризують ці рухи. Основним чинником кінематики та біокінематики є поняття про рух. Біокінематика вивчає все про рухи тіла людини, окрім механічних причин, котрі їх викликають. [16]

Зміна руху відбувається у просторі, а простір описується у тих чи інших системах відліку. Наприклад, спортсмен переміщується по дистанції від старту до фінішу. Суддівська колегія виконує відлік його руху від старту до фінішу. Для того щоб упорядкувати уявлення про довколишній простір, вводяться певні системи просторових координат. Умовний простір поділяють на частини - квадранти. Існують різні системи координат: прямокутні, косокутні, сферичні та ін. Розрізняють плоскі та просторові координати: плоскі дають змогу фіксувати положення точки на площині, а просторові - у просторі. Вивчення рухів біомеханічної системи тіла людини надзвичайно утруднене через складне просторове розташування її численних частин у різні моменти часу. Можна описати її рухи тільки для однієї площині (наприклад, сагітальної), але у цьому разі багато рухових механізмів більшості локомоторних актів залишаться не вивченими, а загальна картина рухів буде викривленою. [16]

Рух будь-якої точки тіла людини тільки тоді слід вважати за встановлене, коли спосіб визначення її положення у будь-який момент часу, у будь-якій площині просторі відомий. Для об’єктивного вивчення характеристики рухів людини необхідно якимось чином моделювати її тіло. У біомеханіці існують два способи моделювання тіла людини: перший - уявити її тіло як матеріальну точку і другий - уявити тіло людини як систему матеріальних точок. Тіло людини можна уявити як матеріальну точку, якщо при дослідженні його розмірами можна знехтувати, припускаючи одночасно,що у матеріальній точці сконцентровано вся маса її тіла. Якщо при вивченні рухів розмірами тіла не можна знехтувати, то воно приймається як система матеріальних точок і може бути графічно зображене у вигляді біокінематичної схеми. Існують три способи визначення рухів тіла людини як матеріальної точки: природний, координатний та векторний. При цьому використовують такі кінематичні характеристики руху, як траєкторія, швидкість, прискорення, форма руху точки (прямолінійна,і криволінійна). Якщо ж аналізується рух тіла як системи матеріальних точок, то використовують такі її характеристики: форма рухів (за формою рух може бути поступальним, обертальним, або складним), швидкість, прискорення (розглядаються та спів ставляться характеристики рухів різних точок системи). Другий спосіб моделювання дозволяє отримати більш повне уявлення про рух тіла людини. Визначити положення тіла людини у просторі, застосовуючи цей спосіб, означає встановити місце його точок у просторі відносно обраної системи координат з урахуванням часу. Однак ця проблема ускладнюється тим, що біоланки його рухової системи переміщуються за власними траєкторіями і займають у просторі певне місце відносно усього тіла. При вивченні спортивної техніки, трудових процесів та управління часто виникає необхідність визначити не стільки положення усього тіла людини у просторі, скільки відносне взаєморозташування окремих його елементів та біоланок. Щоб визначити просторове розташування матеріальних точок тіла людини необхідно прийняти певну систему відліку для вимірювання кінематичних характеристик складних рухів. Така система відліку має базуватися на цілком визначеній системі координат, об’єктивно відображати кінематику як окремих біоланок, так і усього тіла людини. При її практичному застосуванні необхідно урахувати правило антропометрії та матеріали біомеханічної класифікації рухового апарату людини. [25]

1.2 Біомеханіка веслування на байдарках і каное

За допомогою біомеханічних досліджень можна визначити сили, що виникають в результаті весільного гребка, і сили, протидіючі поступальній ході човни, які входять в управління, описують рухи веслувальної системи в цілому. На основі цих рівнянь і експериментально отриманих біомеханічних характеристик руху весла і човна можна моделювати різні варіанти техніки.

При цьому реалізуються найбільш істотні, вузлові моменти техніки, другорядні ЕОМ при проведенні розрахунків дозволяє зіставити і оцінити все різноманіття технічних рішень. Вдосконалення техніки рухів і рухових можливостей - невід'ємний і важливий розділ підготовки веслярів. [2]

Основними показниками технічної майстерності спортсменів є оптимальна - форма, структура і надійність дій при виконанні вправи змагання. В той же час, високий рівень технічної підготовленості відрізняє велика міра автоматизації рухового навику, його стабільність. Під стабільністю техніки слід розуміти не жорстко закріплений руховий навик, як це часто розуміється в практиці грібного спорту, а навик виключно лабільний, швидко і що ефективно змінюється із зміною рівня тренованості, "пристосовується" до стану і функціональних можливостей спортсмена в кожен конкретний момент проходження дистанції змагання. [16] Результати їх використання узагальнює біомеханічний контроль, який є складовою частиною педагогічного. У літературі по грібному спорту досить детальний розглядаються питання організації і вмісту оперативного, поточного і етапного біомеханічного контролю, їх методи і критерії [1]. У них, як правило, оцінюються: індивідуальна і групова динаміка зусиль, що розвиваються на веслі, і швидкості човна; перебудова динамічної структури гребка; зміна темпових і ритмових характеристик; стабільність техніки впродовж контрольного випробування. [19] В той же час, певна складність здійснення біомеханічного контролю полягає в тому, що для проведення тестування доводяться знімати спортсменів з тренування або використовувати проходження основної дистанції змагання. Проте поглибленою аналіз техніки виконання рухів дозволяє виділити елементи, дії весляру, які можуть, з одного боку, характеризувати його технічну підготовленість, а з іншої - визначати стан і функціональні можливості спортсмена.