Курсовая работа: Бітлз і їх роль у розвитку молодіжної культури ХХ століття

Рок зв'язаний з передовими рухами. Міжнародний рок-фестиваль 1968 р. засудив війну у В'єтнамі. З того часу стали популярними фестивалі "Рок проти..." (расизму, мілітаризму, наркоманії). Рок-музиканти проводили екологічні й благодійницькі акції. Неоднорідність рок-руху дозволила бізнесу вихолостити бунтарство багатьох груп і використати їх у комерційних цілях, повернувши рок у лоно масової культури.

РОЗДІЛ 2. Історія розвитку групи БІТЛЗ

2.1 Зародження та тріумф Бітлз

Почалося все з того, що весною 1956 року 15-річний Джон Леннон утворив групу «The Quarrymen», яка виконувала пісні в стилі скіффл, кантрі-енд вестерн і рок-н-рол. Це був в самому буквальному сенсі любительський колектив: ніхто з його учасників не мав щонайменшого досвіду в музиці, ніхто як слід не володів жодним інструментом. Джон Леннон дитиною співав в церковному хорі, пізніше розучив декілька мелодій на губній гармошці і за допомогою матері, що грала на банджо, освоїв з десяток простих гітарних акордів. Цього виявилося достатньо, щоб стати лідером і солістом ансамблю.

Про славу і популярність хоч би в масштабах міста тоді ще не було мови, проте група Леннона виступала все краще і відразу дуже сподобалася Полу МакКартні, коли він 6 липня 1957 року вперше почув її в саду приходської церкви св. Петра в ліверпульському районі Вултон. Через тиждень МакКартні увійшов до складу групи «The Quarrymen». У 1958 році Пол порадив Джону запросити в групу свого шкільного приятеля Джорджа Харрісона, 15-річного гітариста, що на той час близько року грав в групі «The Rebels». Незабаром колектив Леннона прийняв назву «Jonny and The Moondogs», хоча нерідко виступав і під колишнім [19].

Електрогітар у музикантів не було, але при цьому вони все менше виконували композицій в стилі скіффл і все більше рок-н-рол. Разом з американськими шлягерами в репертуар групи входили і власні пісні Леннона і МакКартні, яких до кінця 1958 року налічувалося вже біля півсотні. Пол, Джон і Джордж складали ядро колективу, решта музикантів постійно мінялася. В кінці 1958-го трапилося так, що одні партнери пішли, а інші не з'явилися, і група на якийсь час розпалася. Джон і Пол почали виступати як дует під назвою «The Nurk», а Джордж перейшов в квартет. Втім, цей період тривав недовго, і вже на початку 1959-го ансамбль возз'єднався, причому з новим учасником — Стюартом Саткліффом. 29 серпня 1959 року група виступила на відкритті нового молодіжного клубу Ліверпуля «Casbah» і згодом давала там концерти регулярно. У листопаді група прийняла нову назву «Long John and Silver Beatles», незабаром скорочену до «The Silver Beatles». Саме ж слово "beetles" поєднує в собі 2 значення - "beat" (удар) і "beetles" (жуки). Більшість біографів приписують авторство назви Джону Леннону. І цілком можливо, що він дійсно придумав її сам, особливо якщо врахувати його поетичні здібності.

Тією ж осінню 1956 роки «Бітлз» познайомилися з власником бару «Jacaranda Club» Елленом Уільямсом, який дозволив їм вдень репетирувати в порожньому приміщенні. На той час в активі у Леннона і МакКартні було вже більше 100 пісень власного авторства. В результаті бар перетворився на перший біт-клуб Ліверпуля. Уільямс узяв на себе роль менеджера ансамблю, хоча цей контракт між ними так ніколи і не був заключений.

У квітні 1960 року антрепренер Лері Парнс (Larry Parnes) відбирав групи для участі в гастролях по північній Шотландії. Парнсу «Бітлз» сподобалися не більше інших, але вибрав він саме їх, оскільки вони одні не вимагали підвищити менш ніж скромну суму винагороди за гастролі. Перше справжнє турне – вже одне це вони вважали нагородою.

Влітку 1960 роки «Бітлз» запросили на гастролі до Гамбурга, і їм у котрий раз довелося терміново підшукувати ударника [10]. В даному випадку вони зупинили свій вибір на Піті Бесті, чия група щойно розпалася.

16 серпня 1960 року Леннон, МакКартні, Харрісон, Саткліфф і Бест покинули межі Англії, а 17-го вже вийшли на сцену нового гамбурзького клубу «Indra». Незабаром вони стали виступати в «Кайзеркелері», що користувався найбільшою популярністю у місцевої молоді. Квінтет пробув в Гамбурзі чотири з половиною місяці. Вони стали досвідченою біт-групою, що легко і невимушено виконувала як запозичені, так і власні композиції.

Новий 1961 рік група зустрічала в ранзі кращого з 350 біт-колективів Ліверпуля. Ансамбль виступав майже щодня, збираючи натовпи слухачів. Проте в плані кар'єри розвитку не було ніякого, і в лютому вони вирішили знову відправитися до Гамбурга. Вже в перші дні перебування там вони були визнані кращими з гастролюючих в місті груп. Весною 61-го Саткліфф ухвалив рішення покинути ансамбль, і, йдучи, він подарував свою бас-гітару Полу. Повертаючись в кінці червня з Гамбурга до Ліверпуля, Пол, Джордж, Джон і Піт Бест везли додому екземпляри свого першого синглу «My Bonnie»/ «The Saints», який щойно вийшов у ФРН [10].

13 листопада «Бітлз» підписали контракт, відповідно до якого їх офіційним менеджером ставав Брайан Епстайн. В кінці липня керівник фірми «Parlophone» Джордж Мартін запропонував групі укласти контракт строком на один рік, протягом якого фірма «Parlophone» зобов'язувалася випустити не менше 4 синглів групи. Але за однієї умови: ударника необхідно замінити. Ця вимога співпадала з думкою Джона, Пола і Джорджа, які в таємниці від Піта давно вже заручилися попередньою згодою Рінго Старра увійти до складу їх ансамблю. 16 серпня Епстайн офіційно оголосив Бесту, що він повинен покинути групу. 17-го Піт останній раз виступав з «Бітлз». А 18-го квартет дебютув?