Курсовая работа: Бюджетний дефіцит: причини виникнення, наслідки, методи управління
2) Ліквідація наслідків авари на Чорнобильській атомній станції.
3) Неефективність податкової системи.
4) Висока питома вага збиткових підприємств.
5) Велика частка "тіньової" економіки.
6) Низький рівень життя більшої частини населення України.
7) Необгрунтовано великі витрати бюджетних коштів на фінансування деяких сфер (державного управління, законодавчої та виконавчої влади тощо)
Очевидно, що зменшення і повна ліквідація бюджетного дефіциту можуть бути забезпечені лише шляхом подолання причин, які його зумовлюють. Зрозуміло і те, що це справа багатьох років, протягом яких економіка буде функціонувати в умовах бюджетного дефіциту. Тому вплив його на державне господарство вимагає теоретичних досліджень.
Незважаючи на очевидність того, що бюджетний дефіцит негативно впливає на економіку, зокрема, стимулює в ній інфляцію, є й протилежні позиції. Само по собі існування бюджетного дефіциту не справляє вирішального впливу на економіку, не відображається на доходах населення, якщо сильно розвинутий приватний сектор. Однак навіть у країнах із розвинутою економікою, основою економічної системи яких саме і є високорозвинений недержавний сектор, існування державного дефіциту визнається гальмом економічного прогресу, не кажучи вже про його негативні соціальні наслідки.[37, c. 174]
Бюджетний дефіцит негативно впливає на розвиток економіки, стимулюючи інфляційні процеси. Він є гальмом економічного росту держави, не говорячи вже про його негативний вплив на соціальний розвиток держави. Однак у науковій літературі зустрічаються твердження, що дефіцит бюджету може мати позитивний вплив на пожвавлення економічного життя. З цим можна погодитися тільки частково тому що не сам дефіцит може сприяти економічній активності, а джерела його фінансування. У країнах, де добре розвинений ринок державних цінних паперів, величина бюджетного дефіциту має менш відчутний вплив на стан економіки в даному періоді, але його наявність обов'язково буде впливати на господарське життя в майбутньому. Тому бездефіцитний бюджет - об'єктивна вимога економічного розвитку держави.
Розрізняють поняття: стійкий дефіцит бюджету, що існує в довгостроковому періоді, і тимчасовий дефіцит, викликаний касовими розривами у виконанні бюджету або непередбаченими подіями і обставинами.Звичайно, не можна однозначно оцінювати негативні наслідки перевищення витрат над доходами навіть одного обсягу, що зафіксовані в різних соціально-економічних умовах. Крім того, для врахування впливу бюджетного дефіциту на економічну динаміку важливо також брати до уваги його тривалість, стабільність тенденцій (зростання чи скорочення) тощо. Тому на нетривалий період можна і за нормальних умов розвитку допустити певний бюджетний дефіцит, але лише тоді, коли завищені в порівнянні з доходами бюджетні витрати спрямовуються на економічні чи соціальні проекти, що, безумовно, забезпечить зростання (особливо шляхом економії) продуктивності праці. Саме нарощування результатів виробництва, насамперед предметів споживання, і веде до скорочення бюджетного дефіциту. Негативний вплив на економіку, що зумовлюється дефіцитним фінансуванням бюджетних витрат, безумовно провідна роль дефіциту в стимулюванні інфляційних тенденцій зумовлюють постійну увагу до його витратної і доходної частин. Світова практика розрізняє два види бюджетного дефіциту: структурний, тобто такий, що позначається певним базовим станом економіки, і циклічний, який коливається під впливом економічної кон'юнктури в конкретний період.
В Україні, беручи до уваги, що економічний спад і інфляція є прямим наслідком кризового стану всього господарства, весь бюджетний дефіцит можна характеризувати як структурний. Тому навіть за наявності на сучасному стані формування ринкових умов господарювання не слід було б покладатись на сили ринкового саморегулювання в подоланні бюджетного дефіциту та інфляції. В цих обставинах вкрай необхідна політика уряду, спрямована на подолання вищенаведених негативних явищ. Це передбачає наявність чіткої і обгрунтованої концепції виходу з кризового стану і розроблену у відповідності з нею бюджетну стратегію. [7, с. 361]
Головними причинами бюджетного дефіциту в Україні є: спад виробництва, зниження ефективності функціонування промисловості і сільського господарства, не продумана соціально-економічна політика держави.
1.4 Теоретичні підходи до управління бюджетним дефіцитом
На відміну від класиків економічної теорії, які вважали, що головним завданням фінансової політики є досягнення і збереження бюджетної рівноваги, сучасні економісти переконані, що питання полягає не у
збалансуванні державного бюджету, а в тому, щоб бюджет балансував економіку. У такому контексті державна політика має бути направлена на регулювання розмірів дефіциту бюджету і державного боргу, а відтак надзвичайної ваги набувають питання управління дефіцитним фінансуванням.
Розкриваючи питання управління дефіцитом бюджету слід наголосити що, цей процес триває як на стадії складання, розгляду, затвердження бюджету, так і під час його виконання. Управління бюджетним дефіцитом передбачає, перш за все, визначення його абсолютних і відносних показників та розробку методології їх розрахунку, а також вибір і оптимізацію джерел фінансування дефіциту бюджету, й шляхів його подолання.
Визначення абсолютного розміру дефіциту бюджету безпосередньо пов’язане із структурою бюджетної класифікації і методикою обліку грошових операцій уряду. Їх формування сьогодні відбувається на основі міжнародних стандартів – методологічно-статистичних положень у сфері державних фінансів, розроблених Організацією об’єднаних націй (ООН), Організацією економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), Європейським співтовариством (ЄС) та Міжнародним валютним фондом [34, c. 752].
Метод визначення дефіциту бюджету розроблений МВФ ґрунтується на так званій борговій концепції дефіциту, або концепції потреб у запозиченнях. В основі цієї методики, яка дає можливість зіставляти показники різних країн, лежить аналітичне групування бюджетних операцій за трьома категоріями: доходи і гранти, видатки (у тому числі і трансферти) і кредитування за вирахуванням погашення та фінансування. Абсолютний розмір дефіциту бюджету при цьому визначається як перевищення суми бюджетних видатків і чистого кредитування над доходами бюджету [34, c. 746].:
Бюджетний дефіцит / профіцит = Поточні і капітальні видатки + Кредитування мінус погашення – Доходи – Гранти
Сьогодні дедалі більшого значення набуває Система національних рахунків (СНР) – сукупність норм організації статистики державних фінансів країн – членів ЄС. В основі побудови цієї методики лежить функціональне групування економічних суб’єктів, а не належних їм фондів. Дефіцит при цьому визначається як чисті запозичення сектору державного управління [34, 753].:
Чисте кредитування (+) / Чисті запозичення ( –) = Загальна сума ресурсів сектору державного управління – Загальна сума видатків сектору державного управління
Таким чином, визначення абсолютних і відносних показників дефіциту бюджету, їх відображення у статистиці державних фінансів на сьогодні є безумовно важливою проблемою. Її актуальність в Україні зумовлюється посиленням інтеграційних процесів та необхідністю уніфікації вітчизняного законодавства відповідно до вимог європейського і світового співтовариства. Одночасно, надзвичайного загострення набувають інші проблеми, пов’язані із дефіцитом бюджету, а саме – оптимізація джерел його покриття та пошук шляхів подолання.
Бюджет за своєю формою є планом, щорічних доходів та видатків держави який розробляється урядом на наступний бюджетний період і затверджений законом. Складаючи бюджет, уряд використовує діючу законодавчу та нормативну базу. Опираючись на соціально-економічну доктрину держави прогнозуються, витрати на наступний бюджетний період. Під ці прогнозні витрати вишукуються планові доходи. Ті, в свою чергу, виступають основою для здійснення планових витрат.
Планові витрати дорівнюватимуть, прогнозним тільки в тому випадку якщо планові доходи відповідатимуть прогнозним витратам. У випадку, коли планові доходи є меншими прогнозних витрат, держава постає перед проблемою: збалансувати бюджет або ж затвердити його з перевищенням видаткової частини над дохідною, тобто з дефіцитом.
Складність державної політики врівноваження бюджету полягає в тому, що вона у більшості випадків суперечить філософії суспільних інтересів стосовно державних фінансових ресурсів, коли кожен суб’єкт прагне отримати якомога більше бюджетних асигнувань і при цьому сплатити якомога менше податків до державної казни.
Проблема збалансування бюджету, на перший погляд, начебто, не складна – варто скоротити видаткову частину, якщо надходження недостатні і баланс буде досягнутий. Проте у реальному житті - згортати фінансування державних програм не тільки складно, а інколи й недоцільно. Наприклад, з економічної точки зору не можна скорочувати видатки на капітальні чи інноваційні проекти, з політичної точки зору – на соціальні програми, екологію, озброєння.
Досить незначна кількість видатків бюджету залежить від рішень, прийнятих у поточному році. Більша ж їх частина необхідна для виконання раніше затверджених програм, як-то: допомоги учасникам військових дій та інвалідам, участі у довгострокових міжнародних проектах тощо. Окрім того, хоч існування захищених статей видатків бюджету і скорочує можливості варіювання фіскальної політики, ці видатки (виплати з безробіття, субсидії сільському господарству) часто стають стабілізаторами економічного становища в країні.
Можливий й інший варіант – збільшити податкові надходження. Мова йде, зокрема, про рівень агрегованої податкової ставки або норми оподаткування в країні. Від її розмірів залежать як обсяги доходів бюджету так, і динаміка реального продукту.
Питання пошуку оптимальної ставки оподаткування постало давно. Теоретичним вирішенням проблеми стали розрахунки американського економіста А. Лаффера, які втілилися у теорію названу на його честь. За допомогою кривої Лаффера (рис. 1.1), що є основою цієї теорії, доведено, що коли висота податкових ставок сягає певного критичного рівня, подальше підвищення норми оподаткування (t) спричинятиме не збільшення, а навпаки – зменшення податкових надходжень (T).