Курсовая работа: Боротьба з контрабандою
До історичних і культурних цінностей відносяться предмети, що представляють значну художню, історичну, наукову цінність (предмети старовини і мистецтва (картини, ікони), музичні інструменти, поштові марки й інші). Відповідно до законодавства України вивіз культурних, історичних цінностей може бути здійснений тільки з дозволу Міністерства культури України.
Під "товарами" варто розуміти будь-яку переміщувану через митний кордон України продукцію, що є об'єктом купівлі-продажу чи обміну (спиртні, тютюнові вироби, кава, шоколад, автомашини, нафтопродукти, чорні метали й інші як продовольчі так і промислові товари) (пункт 11 статті 15 МК України).
Об'єктивна сторона контрабанди – незаконне переміщення зазначених предметів через митний кордон України.
Суб'єктом злочину може бути громадянин України, іноземний громадянин, обличчя без громадянства, що досягли 16 років.
Із суб'єктивної сторони контрабанда припускає наявність прямого наміру. Винний усвідомить обставини і характер незаконного переміщення предметів через митний кордон України і бажає з порушенням установлених правил вивезти їх з чи України увезти в Україну.
3 ОРГАН ДІЗНАННЯ, ЙОГО ПРАВОВЕ ПОЛОЖЕННЯ
Органи дізнання - це органи, уповноважені карно-процесуальним законом збуджувати і розслідувати кримінальні справи в зв'язку з інформацією, що надійшла до них, про здійснення злочину і відсутністю можливості в слідчого приступити у виробництву наслідку. Дізнання - це розслідування, здійснюване в силу необхідності органами адміністративної юрисдикції, що наділяються статусом органа дізнання. Для усіх їх функція дізнання не є основним видом діяльності. У карно-процесуальному законі даний вичерпний перелік органів, наділених правом робити дізнання.
Відповідно до пункту 4 статті 101 КПК України митні органи є органами дізнання по справах про контрабанду. У митній системі України дізнання по справах про контрабанду проводять Державна митна служба України і підлеглі їй митниці (стаття 102 МК України).
Карно-процесуальна діяльність митних органів, як органів дізнання містить у собі:
- прийом, реєстрацію, розгляд, перевірку і дозвіл заяв і повідомлень про чи злочини рішення питання про порушення кримінальної справи (статті 94 -100 КПК України);
- дізнання (частина 2 статті 104 КПК України);
- виробництво слідчих дій у порядку виконання доручень і вказівок слідчого (частина 3 статті 114; частина 1 статті 118 КПК України).
Правове положення органа дізнання виражається в тім, що він виступає як орган державної влади, наділеного юридичними правами й обов'язками і направляючого свою діяльність на те, щоб забезпечити перетворення норм права в життя. Правосуб'єктність органа дізнання носить галузевий характер, тому що саме норми карно-процесуального права є правовою передумовою їхньої участі в карному судочинстві, встановлюють обсяг цієї участі. Правосуб'єктність цього органа в юридичній науці, у законодавстві і на практиці називається компетенцією і містить у собі владні права і нерозривно зв'язані з ними обов'язку, причому права й обов'язки розподіляються між підрозділами державного органа і посадових осіб.
Органи дізнання мають ті властивості, що присущі виконавчої влади в цілому і який додають їм якість системно-організованих і діючих структур. Орган дізнання має свій статус і діє від імені держави, виражаючи його обов'язкові веління. Застосування заходів впливу включаючи і примусового заходу, є обов'язком не тільки даного органа, але і всієї системи виконавчої влади, всіх інших державних органів. Орган дізнання наділений компетенцією для виконання покладених на нього задач. Орган дізнання є підзаконним органом, орієнтованим на діяльність на основі й у виконання закону. Справа тут не тільки в правовій субординації, але й у самому характері постійно здійснюваної спеціалізованої діяльності. Органи дізнання діють на основі професіоналізму і принципів державної служби. Його персонал складають державні службовці, що займають посади і виконують свої функції відповідно до законодавства про державну службу.
Органи дізнання є структурно-організованими, у них є штатний розклад, а також мається необхідне матеріальне, фінансове й інше забезпечення (приміщення, оргтехніка, зв'язок, транспорт і т.п.). Причому, усі вищезгадані властивості органів дізнання зв'язані між собою.
Компетенція органів дізнання визначає характер і ступінь їхньої участі в карно-процесуальній діяльності. Те, що вони є державними органами, що ведуть карний процес - основний момент їхнього правового положення. Задачі органів держави (орган дізнання, слідчий, суд, прокурор) у карному судочинстві єдині і зважуються різному, властивому тому чи іншому органу засобами і методами. Причому, їхнє рішення неможливе без постійної тісної взаємодії, безупинного удосконалення його форм. Отже, під правовим положенням органів дізнання в карному процесі варто розуміти положення, закріплене карно-процесуальним законодавством, що виражається в їхніх задачах, компетенції і процесуальних відносинах з іншими органами держави, що ведуть карний процес, учасниками процесу, обличчями, що беруть участь у процесі.
Свою діяльність у карному судочинстві органи дізнання здійснюють відповідно до карно-процесуального законодавства. У процесі попереднього розслідування органи дізнання нерідко використовують норми митної, цивільної, трудової й іншої галузей права, але найчастіше застосовуються кримінально-правові норми. Велике значення для карно-процесуальної діяльності органів дізнання має визначення, що міститься в карному законі, злочину. У залежності від того, яке злочин зроблений, карно-процесуальний закон розмежовує компетенцію органів дізнання і попереднього наслідку, установлює визначений порядок розслідування. Карно-процесуальна діяльність здійснюється при наявності ознак визначеного складу злочину, що роблять необхідним уживання карно-процесуальних заходів з метою виконання задач карного судочинства. Зміна кваліфікації може змінити підслідність справи, спричинити необхідність застосування іншого запобіжного заходу і т.п. Загалом співвідношення норм карного і карно-процесуального права можна виразити в такий спосіб: норми карного права визначають підстави кримінальної відповідальності і її характер, а норми карно-процесуального права – умови і порядок установлення події злочину, і встановлення події злочину, викриття і залучення винних до відповідальності, застосування покарання. Ці норми є загальними правовими підставами карно-процесуальної діяльності органів дізнання.
Органи дізнання діють виходячи з загальних правових основ, однак виходять при цьому з процесуальних рішень (власних чи інших органів), що прийнято називати безпосередніми правовими підставами.
Таким чином, загальними правовими підставами діяльності органів дізнання є закони й інші нормативні акти, що встановлюють задачі, права, обов'язку, умови і порядок функціонування цих органів. Власні процесуальні рішення, а також доручення і вказівки слідчого, прокурора, дані органам дізнання у встановленому законом порядку, варто вважати безпосередніми правовими підставами.
Ціль карного процесу – це захист прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб і держави від злочинних зазіхань. Задачі – це те, що має бути зробити на тім чи іншому етапі карного процесу для досягнення його мети. Задачі карно-процесуальної діяльності органів дізнання визначаються загальними задачами карного судочинства. У цілому ці задачі сформульовані в статтях 2, 22, 23, 29 КПК Україна. Ці задачі такі: швидке і повне розкриття злочинів; викриття винних і встановлення об'єктивної істини; забезпечення правильного застосування закону для того, щоб кожен скоївши злочин був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний; виявлення й усунення причин і умов, що сприяють здійсненню злочину; відшкодування матеріального збитку й іншої шкоди, заподіяного злочином.
Під розкриттям злочину розуміється встановлення обличчя скоївшого злочин.
Викриття винних означає установлення всіх облич, причетних до зробленого злочину, одержання незаперечних доказів, що підтверджують винність кожного з них.
Встановлення об'єктивної істини - це повне, усебічне дослідження всіх обставин справи, з'ясування що викривають і виправдують, зм'якшуючих і обтяжуючих відповідальність підозрюваного обставин, установлення усіх фактів, що входять у предмет доведення і необхідних для дозволу справи власне кажучи.
Досвід показує, що повнота розкриття злочину знаходиться в найтіснішому зв'язку з його швидкістю. Найбільше повно розкривається злочин "по гарячих слідах", коли правопорушник затримується і викривається відразу ж після здійснення протиправного діяння. Швидкість розкриття злочину максимально наближає момент залученн