Курсовая работа: Чехословацька криза 1968 року
На пленумі ЦК КПЮ (квітень 1948 р.) були відхилені звинувачення, що містилися у листі Сталіна-Молотова, і сформульоване ставлення до конфлікту, що назрівав. Й. Тіто у той час казав: "Досвід успішного революційного розвитку в кожній країні народної демократії необхідно розглядати як продовження і доповнення досвіду Жовтневої революції, як щось нове в революційній практиці, але повністю в дусі науки марксизму-ленінізму". у своєму листі відповіді Й. Тіто підкреслював, що радянські оцінки ґрунтуються на неточній інформації та наклепах; пункт за пунктом давались відповіді та пояснення на всі звинувачення, пропонувалося вирішити всі дискусійні проблеми шляхом переговорів у Белграді. Але у листі від 4 травня Й.Сталін відхилив цю пропозицію і заявив, що вся справа буде розглянута на нараді Інформбюро. Подальший обмін листами тільки погіршив ситуацію, що склалася. ЦК КПЮ відмовився брати участь у нараді, пояснюючи це тим, що питання про компартію Югославії вже вирішено наперед.
На нараді Інформбюро, яка відбулася у Бухаресті (27-28 червня 1948р.) була прийнята резолюція "Про становище у комуністичній партії Югославії", яка в цілому повторювала сталінські звинувачення на адресу КПЮ. Твердилося, що у югославського керівництва мають місце антирадянські настрої, що перешкоджає зростанню класової боротьби в країні, а це є опортуністичною помилкою. Різкій критиці піддавалося керівництво партії за те, що воно не проводило колективізації, а другий закон про націоналізацію був названий авантюрою. Неприйняття критики з боку ЦК ВКП(б) оголошувалося найтяжчим злочином. Нарада Інформбюро схвалила дії ЦК ВКП(б), що "перейшов на позиції націоналізму".
На V з'їзді КПЮ (липень 1948 р.) було прийнято програму та статут партії, в якій підкреслювалося, що компартія веде будівництво соціалістичного суспільства, керуючись вченням марксизму-ленінізму, досвідом міжнародного комуністичного руху, ВКП(б) і своїм власним досвідом. Разом з тим, з'їзд відхилив критику на адресу керівництва КПЮ, яка мала місце в резолюції Інформбюро. Свій виступ Й.Тіто закінчив словами, що югославські комуністи зроблять усе можливе для поліпшення відносин між КПЮ і ВКП(6). Делегати з'їзду стоячи скандували "Сталін-Тіто!" Й.Сталіну було надіслано сотні телеграм з привітаннями від югославських комуністів.
Восени 1948 р. в "СРСР та країнах Східної Європи розпочалась антиюгославська пропагандистська кампанія, яка потім була продовжена і економічними методами. Так, радянсько-югославський протокол про товарообмін на 1949 р. передбачав скорочення, порівняно з минулим роком який взяв на себе ініціативу викриття політики ЦК КПЮ, обміну товарів у вісім разів. У повідомленні для преси це пояснювалося "недружньою політикою" югославського уряду щодо СРСР, яка зробила неможливим широке економічне співробітництво. Цією ж причиною пояснювалося рішення не запрошувати Югославію на економічну нараду у січні 1949 р. в Москві, на якій було створено Раду економічної взаємодопомоги. (РЕВ).
Уряд Югославії висловив свій протест проти порушення радянською стороною Договору про дружбу і взаємодопомогу, про що свідчив дозвіл на ведення в СРСР ворожої, щодо ФНРЮ діяльності так званих "революційних югославських емігрантів". Але і в самій Югославії було багато прихильників резолюції Інформбюро. На IV пленумі ЦК КПЮ (червень 1951 р.), який розглядав питання "Про подальше зміцнення правосуддя і законності" повідомлялося, що за три роки в країні було заарештовано 8403 прихильники резолюції. В дійсності на її підтримку висловилося 55343 члени партії: 21880 були учасниками народно-визвольної боротьби, 4153 -військовослужбовцями, у т. ч. відомі генерали А.Йованович та Б.Петричевич-Када, - 1722 працівники органів безпеки та внутрішніх справ, 1189 - керівники різних рівнів, 2616 - партійні функціонери та б - члени ЦК КПЮ.
Наприкінці 1948 р. в КПЮ налічувалось 530812 членів, з них 80 тис. було прийнято до партії після резолюції Інформбюро.
Більшість з тих, хто підтримав резолюцію Інформбюро були заарештовані чи зазнали тих чи інших репресій, оскільки саме до них був спрямований заклик про зміну керівництва КПЮ. Восени 1948 р. в північній Адріатиці на острові Голі Оток було створено концентраційний табір для політичних в'язнів, у якому одноразово утримувались до 2 тис. людей.
Югославські органи держбезпеки заарештували ряд колишніх білоемігрантів, які одержали після війни радянське громадянство, але продовжували проживати в ФНРЮ. їх було офіційно звинувачено у шпигунстві на користь СРСР. З цього приводу відбувся обмін нотами між урядами двох країн. У радянській ноті (18 серпня 1949 р.) зазначалося, що якщо югославський уряд буде і надалі продовжувати практику незаконних арештів і нелюдського обходження з радянськими громадянами, то "Радянський уряд вважає за доцільне заявити, що він не буде миритися з таким становищем і буде змушений вдатися до інших, більш дійових засобів, необхідних для захисту прав та інтересів радянських громадян у Югославії". Цю заяву було сприйнято в ФНРЮ як ультиматум. Війська кількістю в півмільйона чоловік було приведено до повної бойової готовності.
28 вересня 1949 р. СРСР денонсував радянсько-югославський Договір про дружбу, взаємодопомогу та післявоєнне співробітництво. В тому ж дусі здійснювались і дипломатичні відносини між СРСР та ФНРЮ. 9 жовтня 1949 р. у "шпигунській діяльності" та "зв'язках з Л.Райком" було звинувачено і оголошено персоною "нон грата" посла ФНРЮ в Москві К.Мразовича. В листопаді за "підривну" діяльність було вислано нового посла Л.Латиновича. Зі свого боку югославський уряд оголосив персонами "нон грата" радянського консула в Загребі І.Володимирова, помічника військового аташе І.Зеньковича, представника Радінформбюро В.Кирсанова. За югославськими даними з 24 червня 1948 р. по 1 червня 1950 р. кількість висланих з країн Східної Європи та СРСР югославських дипломатів та представників становила 145 чол.
У другій половині листопада 1949 р. в Будапешті відбулася нарада Інформбюро, на якій було прийнято резолюцію "Югославська компартія в руках убивць і шпигунів". Як і попередні, вона була побудована на вигаданих і провокаційних звинуваченнях на адрес КПЮ. Зазначалося, "кліка Тіто" за останній період еволюціювалась "від буржуазного націоналізму", до "фашизму і прямої зради національних інтересів Югославії", що цей перехід "не випадковий і вчинений за вказівкою англо-американських імперіалістів".
В цей період в самій Югославії будівництво суспільства, як і раніше ґрунтується на використанні "радянської моделі соціалізму". Так, у квітні 1948 р. було прийнято другий закон про націоналізацію, який ліквідував остаточно приватний сектор у промисловості, на транспорті та в оптовій торгівлі. Пленум ЦК КПЮ (січень 1-949 р.) прийняв рішення про проведення масової колективізації. Було вирішено завершити її, охопивши переважну більшість сільських господарств, до кінця 1951 р. Продовжувала зміцнюватись централізована адміністративна система управління і планування. Здається, що керівництво КПЮ намагалося таким чином довести безпідставність резолюції Інформбюро.
Але вже у другій половині 1949 р. (особливо після прийняття в листопаді нової резолюції Інформбюро) в Югославії намітився відхід від копіювання "радянської моделі соціалізму". З 1950 р. в країні почали запроваджуватися нові форми і методи господарювання. Було проведено часткову децентралізацію у керівництві - і планування економіки, надано більше самостійності підприємствам. Було припинено колективізацію. Поступово почався розпуск сільськогосподарських кооперативів.
Суспільно-економічні зміни, що відбувалися у ФНРЮ, були закріплені у рішеннях VI з'їзду КПЮ (листопад 1952 р.), на якому партія була перейменована в Союз комуністів Югославії. В доповіді з'їзду поряд з критикою диктатури "бюрократичної касти" в СРСР, відходу керівництва ЦК ВКТІ(б) від марксизму-ленінізму, що проявилося у "гегемонізмі та експансіонізмі" щодо інших країн, стверджувалося, що Радянський Союз перетворився на країну "державного капіталізму" з нерівноправними відносинами."
Зміни у внутрішній та зовнішній політиці Радянського Союзу після смерті Й.Сталіна в березні 1953 р. призвели до початку процесу, нормалізації відносин з Югославією. 6 червня 1953 р. уряд СРСР запропонував їй обмінятися послами, обов'язки яких до тої виконували тимчасові повірені у справах. Югославська сторона прийняла цю пропозицію. ЦК КПРЄ та радянський уряд визнали з необхідне зняти зі своєї сторони нашарування, які призвели до конфлікту і виникали за його часів. У прийнятій наприкінці травня 1954 р. Постанові Президії ЦК КПРС відзначалося, що розрив відносин з Югославією завдав шкоди як Югославії так і СРСР. ЦК партії визнав необхідним вступити до переговорів з керівництвом Югославії. Вже у жовтні 1954 р. відновилися радянсько-югославські торгівельні відносини.
Візит М.Хрущова у 1955 р. до Югославії і відповідний візит Й.Тіто у 1956 р. до СРСР, укладення двосторонн?