Курсовая работа: Деякі проблеми визнання правочинів недійсними

Виконав: студент групи П32Б

Степанюк Д.О.

Науковий керівник: Гелецька І.О.

Тернопіль – 2010

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика недійсності правочинів

1.1 Підстави недійсності правочинів

1.2 Нікчемність та оспорюваність правочину, як елементи його недійсності

Розділ 2. Особливості визнання недійсними правочинів, укладених з дефектом волі

2.1 Визнання недійсними правочинів, укладених під впливом помилки

2.2 Визнання недійсними правочинів, укладених внаслідок обману

2.3 Визнання недійсними правочинів, вчинених особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи

2.4 Визнання недійсними кабальних правочинів

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Прийняття Конституції України зумовило новий етап розвитку українського суспільства в напрямі створення суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Розвиток економічних реформ в умовах соціальних та політичних змін держави сприяв виникненню й утвердженню нових договірних інститутів та розширенню сфери цивільно-правового регулювання суспільних відносин. Це зумовило збільшення кількості недійсних правочинів.

Цивільний кодекс України (далі — ЦК України) достатньо приділяє уваги правочинам, в тому числі й недійсним, а також наслідкам, що вони породжують. При цьому значна кількість питань залишається не вирішеною. Це підтверджується недосконалістю окремих правових норм, що регулюють відносини, пов'язані з учиненням таких правочинів, а саме: з визначенням підстав недійсності правочинів, їх наслідками, відповідальністю сторін тощо. Зокрема, окремі недійсні правочини за визначених законом умов можуть визнаватися дійсними, проте такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів у цивільному законодавстві відсутній [1, с. 3].

Дослідженями в обраному нами напрямку займалися такі вчені як І. Спасибо-Фатєєва, І. Жилінкова, Н.С. Хатнюк, В.О. Кучер, І. Диба, Н.В.Рабинович, І.М. Ткаченко, К. Гусаров, В. Янишин, М.І. Брагінський, В.В. Вітрянський, С.І. Шимон, О.П. Кучерявий, О.В. Дзера.

Розглядаючи актуальність даної теми визнаємо за необхідне погодитися із думкою ученої Н.С. Хатнюк, яка зазначає, що питання недійсності правочинів залишається одним із найскладніших і невивчених. Однією з причин цього є невизначеність юридичної природи недійсного правочину як правового явища. Правильна й обґрунтована дефініція правової природи недійсних угод має велике значення, оскільки з часу здобуття незалежності України постало завдання розбудови соціально орієнтованої, економічно розвинутої правової держави, в якій недоліки законодавчої бази зумовлюють прийняття і дію надмірної кількості підзаконних нормативних актів, котрі часто вносять у правове регулювання зайві суперечності та неясності. Система чинного законодавства вимагає уточнення окремих положень цивільно-правового інституту угоди і приведення його у відповідність до сучасних вимог життя суспільства [2, с. 3].

Немає єдиної точки зору стосовно багатьох спірних питань, що негативно позначається на механізмі захисту прав та законних інтересів сторін правочину, а також стабільності договірних відносин. Це потребує не тільки формування законодавчих приписів, а й має вплив на правозастосовчу практику.

Наведені факти не лише обумовили вибір теми дослідження, але й свідчать про її актуальність як для виконання безпосереднього аналізу в цій сфері, так і для визначення особливостей підстав визнання правочину недійсним.

Мета роботи.

Метою даного дослідженняє комплексний науковий аналіз поняття правочину як основного інституту цивільного права, теоретичних проблем, пов’язаних із визнанням правочину недійсним, а також особливостей визнання недійсними правочинів, укладених із дефектом волі.

Об’єкт дослідження.

Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, пов’язані із найпоширенішою підставою виникнення, зміни та припинення цивільних прав та обов’язків – вчиненням правочину.

Предмет дослідження.

Предметом дослідження є цивільно-правові положення та закономірності регулювання відносин, що виникають унаслідок визнання правочинів недійсними.

Методи дослідження.

Методологічну основу дослідження складають загально-наукові та спеціально-юридичні методи. Діалектичний метод пізнання супроводжував весь процес проведення наукового дослідження і дозволив розглянути тенденції розвитку недійсних правочинів та їх наслідків у цивільних відносинах. Методи аналізу та синтезу використовувалися у зв’язку із формулюванням поняття недійсного правочину.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НЕДІЙСНОСТІ ПРАВОЧИНІВ

1.1 Підстави недійсності правочинів

Правочин – правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК України та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону. Так. наприклад, якщо правочин про заставу нерухомого майна укладений письмово, але не посвідчений нотаріусом, то його правомірність спростовується ст. 577 ЦК України. Якщо особа склала заповіт, але не виділила частини спадщини тому, хто має право на обов'язкову частку, правомірність заповіту частково заперечується відповідним приписом ст. 1241 ЦК України. У випадках, прямо не передбачених у законодавстві, презумпція правомірності правочину може бути спростована судом.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--