Курсовая работа: Декоративно-вжиткове мистецтво як чинник формування художнього смаку школярів

Українська вишивка як вид декоративно-вжиткового мистецтва існує з незапам'ятних часів, її історія сягає своїм корінням у глибину віків, що доводиться даними археологічних розкопок. Вишивкою, за свідченням Геродота був прикрашений одяг скіфів. Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків, які датуються п'ятим сторіччям, при дослідженні показали ідентичність не лише одягу, а й вишивки українського народного костюма 18-19 сторіч. Арабський мандрівник 10-го сторіччя нашої ери у своїх розповідях про русів зазначає, що вони носили вишитий одяг. На жаль, пам'ятки української вишивки збереглись лише за останні кілька століть, але й цього достатньо, щоб виявити, що елементи символіки орнаментів української вишивки співпадають з орнаментами, які прикрашали посуд давніх мешканців території України доби неоліту трипільської культури. Вишиванням споконвіку займалися жінки, які з покоління в покоління передавали найтиповіші, найяскравіші зразки орнаменту, кольору, вишивальну техніку. Вишивки, передаючи характерні ознаки місцевості, різняться між собою орнаментом, технікою виконання та гамою барв. Протягом багатьох віків безпосередній конкретний зміст символів на вишивках втрачався, але традиції використання їх не зникли. За мотивами орнаменти вишивок поділяються на три групи: геометричні, рослинні, зооморфні (тваринні) й відображають елементи символіки стародавніх вірувань, культів. Геометричні орнаменти, наприклад, притаманні всім видам народного мистецтва і всій слов'янській міфології. Різноманітні кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести символічно відображали уявлення наших предків про світобудову, тож їхнє значення відповідне. На основі стародавніх космогонічних символів у народі створена своя система назв. Це "баранячі роги", "кучері", "гребінчики", "кривульки", "сосонка", "перерва" тощо.

В основі рослинного орнаменту лежить культ поклоніння природі, рослині. Крім поширеного символу "дерево життя", який зображається стилізовано у формі листя або гілок, у вишивках з рослинним орна­ментом популярні стилізовані зображення Берегині, використання таких мотивів, як "виноград" – символ добробуту,щасливого одруження, "барвінок" – сим­вол кохання тощо .

На зооморфних вишивках зображуються тотемічні й солярні тварини, а також звірі, що позначають три яруси "дерева життя". Інколи вишивальниці викорис­товують індивідуальні мотиви, які властиві баченню візерунка певної особи. Ними можуть бути заячі та вовчі зуби, волове око, риб'яча луска тощо.

Полтавські вишивки виконуються хрестиком, плу­таним хрестиком, подвійним прутиком, зубчиками, мережкою, ланцюжком тощо. Візерунки виконуються окремими швами і поєднанням кількох швів. Вишивають переважно білими нитками, зрідка – червоними та сі­рими, візерунок обводять чорними або кольоровими смугами.

Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометрич­ний орнамент із стилізованими гронами винограду, цвітом хмелю, ромбами, квадратами. Основні кольо­ри білий, коралово-червоний, трапляється жовтий і голубий. Виконується вишивка хрестиком, знизуван­ням, гладдю.

Для вишивок Закарпаття характерний мотив "кривуля"у різних техніках виконання. Переважає техніка "заволікання" і вишивання хрестиком, часто викорис­товується вирізування та гаптування. Кольорова гама вишивок широка червоне поєднується з чорним, при цьому виділяється один з кольорів; поширені як бі­лі, так і багатокольорові орнаменти.

Вишивкою оздоблювали рушники,фіранки, жіночий та чоловічий одяг. Особливої уваги надавали рушни­кам – старовинним оберегам дому, родини. У давни­ну рушник, вишитий відповідними візерунками-символами, був неодмінним атрибутом багатьох обрядів: з рушником приходили до породіллі вшанувати появу нової людини, зустрічали, і проводжали дорогих гостей, справляли шлюбні обряди, проводжали в ос­танню путь, прикрашали образи та накривали хліб на столі. Крім обрядового значення, рушники мали і чисто практичне застосування. Відповідно до функ­цій, які вони виконували, рушники мали свої назви. Наприклад, для втирання обличчя і рук – утирач, посуди і стола – стирок, для прикрашення образів – покутник, для шлюбних церемоній – весільний, для похорон – поховальний, для пов'язування сватів – плечовий тощо. Рушники були своєрідною освятою по­чатку справи чи її закінчення, так, при зведенні хати рушниками застелялися підвалини, хлібом-сіллю на рушнику освячувався початок жнив, на рушниках пускалась домовина з небіжчиком, рушниками скріплювали купівлю-продаж тощо. Відповідно до призна­чення рушники розрізнялись за технікою виготовлення та вишивання. Кольори та орнамент рушників харак­терні регіональним особливостям, за якими розріз­няються "подільські", "поліські", "київські", "гуцульські", "галицькі" і "буковинські".

Українська вишивка, рушники на перший погляд не мають ніякого значення в житті сучасної людини, але вони віють на серце кожного з нас чаром рідної стихії і є живущим бальзамом, який сповнює нас споконвічною могутньою силою українського народу.

Одним із найцікавіших явищ українського народного живопису є писанка . Своїм походжен­ням вона пов'язана з стародавніми народними обрядами, присвяченими весняному пробуджен­ню природи і початку сільськогосподарських ро­біт. В орнаменті писанки можна знайти сліди найархаїчніших елементів, що символізують зо­браження життєдайного сонця. Але якими б ар­хаїчними не були елементи писанкового розпису, його аж ніяк не можна розглядати лише як мис­тецтво минулого. По писанках можна простежи­ти дуже складний, довгий і виключно цікавий шлях розвитку українського народного орнамен­ту (іл. 40—56).

Сучасний тип писанки, щодо технічного боку її виконання, сформувався не відразу, йому пе­редувала «крашанка» — яйце, пофарбоване в один колір. Далі з'явилася «крапанка», техніка виконання якої полягає в тому, що спочатку яйце опускають в якусь одну фарбу, а потім на нього накрапують цяточки гарячого воску. Коли віск застигає, яйце кладуть в другу, темнішу фарбу, а після цього опускають у гарячу воду й віск схо­дить з яйця. Так виходить «крапанка», весь декор якої складається з різнобарвних плямочок різно­го розміру та форми, розкиданих по кольорово­му тлу.

Ця ж техніка воскового письма застосовуєть­ся і при виготовленні писанок. Тільки тут віск не накрапується, а накладається тоненьким «писачком», себто металевою трубочкою, встромле­ною у розщеплену тріску — «держальце». «Писачок» вмочується у гарячий розтоплений віск, і ним як фарбою прокладається контур орнамен­ту або закриваються певні площини потрібної конфігурації. Поступове накладання воском все нових і нових елементів орнаменту і крашення яйця різними фарбами дозволяє створювати дуже складні за рисунком, виключно ефектні й багаті за кольором орнаментальні композиції.

Поряд з писанками у кінці XIX— на початку XXст. переважно у містечках та приміських се­лах почали виготовляти «дряпанки» і «мальован­ки». «Дряпанка» — це «крашанка», на якій орна­мент видряпано голкою або якимсь металевим вістрям. «Мальованка» — яйце, розписане фар­бами за допомогою пензля. «Дряпанки» і «ма­льованки» збереглися до нашого часу. На Віннич­чині, Хмельниччині й Прикарпатті відоме одно­часне використання двох прийомів розпису — поєднання «крапанки» і писанки. Тло темного кольору заповнюється різнобарвними плямами різного розміру і форми, а вже поверх цього пля­мистого тла наноситься чіткий лінійний геомет­ричний орнамент у дві-три фарби. Для цього необхідне протравлювання нового рисунка галу­ном, що вимагає від виконавця особливо високої майстерності.

Всі писанки, незалежно від техніки їх вико­нання, фарбуються рослинними фарбами, для ви­готовлення яких використовується різне коріння, древесна кора, навари листу, лушпиння цибулі; для виготовлення окремих кольорів, як-от: зеле­ного та червоного, використовуються органічні речовини тваринного походження. Джерела й техніка виготовлення фарб для писанок ті ж самі, що й для килимів і декоративних тканин. Можливо, тому спостерігається багато спільного в кольоровій гамі писанок і килимів кожної кон­кретної місцевості.

На початку XXст., коли на село стали потрап­ляти хімічні барвники, в багатьох місцевостях, зокрема, в тих, що розташовані поблизу міст, для розпису писанок почали вживати поруч з рослинними й анілінові фарби. Особливо широко вони застосовуються при виготовленні «краша­нок», а також «дряпанок», де білий рисунок доб­ре контрастує з хімічною фарбою.

Орнамент писанки за рисунком надзвичайно багатий, але умовно його можна поділити на дві основні групи. Першу (найбільш давню похо­дженням) складає орнамент геометричний, другу — рослинний. Подекуди зустрічаються також розписи із зображенням людини, коня, оленя, півня, риби. На деяких писанках є написи — поздоровлення зі святом або ім'я автора розпи­су та ім'я особи, для якої писанку виготовлено.

За своєю схемою геометричний орнамент до­сить різноманітний. Найчастіше поверхня яйця ділиться на дві половини тонкою горизонтальною смужечкою, а потім двома-чотирма колами по вертикалі. Одержані таким чином трикутники за­повнюються елементами геометричного або рос­линного орнаменту. Ці елементи мають назви: «курячі лапки», «вітрячки», «сонечко», «куколь», «рожа», «маків цвіт», «березовик», «гребінчики», «барильце», «сосна», «дубовий лист», «сорочі стрілки» і т. ін., що свідчить про реальну основу писанкового орнаменту.

Крім такої схеми поділу поверхні яйця по го­ризонталі та вертикалі, зустрічаються (особливо на Поділлі) композиції діагональні. Скрізь по­ширено орнамент «безконешник» — крива лінія типу меандра, що оплітає все яйце в різних на­прямках. У більшості випадків такий «безконеш­ник» являє собою криволінійну, досить широку смугу, заповнену всередині більш дрібними смуж­ками і цяточками. У західних областях України широко вживається розпис писанки поясками; ця схема має назву «бочилка».

Композиційні схеми писанок, у яких основу складають рослинні мотиви, значно простіші. По­руч зі згаданими схемами тут дуже часто можна побачити поділ всього розпису на вісім частин (один горизонтальний поясок і два «меридіани»), а то на дві частини, коли яйце ділиться одною вертикальною лінією: в межах кожного поля роз­міщується тільки один рослинний мотив.

Орнамент таких писанок складається пере­важно із «квітів у вазоні» — мотив дуже поши­рений у настінних розписах, кераміці й килимах. Ще частіше у розписах писанок можна побачити зображення тонкої гілочки з листям і квіткою. Квітковий орнамент може бути різної склад­ності — від примітивної схеми (стеблина з си­метричними гілочками і цяточками на кінцях, що мають зображувати квіти, ягоди і листя) до композицій, що заповнюють усю поверхню пи­санки як щось єдине ціле.

Неодноразові спроби дослідників якось систе­матизувати писанковий орнамент не дали бажа­них наслідків, бо кількість орнаментальних ком­позиційних схем і мотивів дуже велика. Але якщо ми спробуємо хоча б у загальних рисах визна­чити поширення основних орнаментальних схем по території України, то побачимо, що геометрич­ний орнамент досить помітне місце займає у за­хідних і східних районах Поділля; у Прикарпат­ті й Закарпатті він переважає; у Наддніпрянській Україні геометричний орнамент посідає однакове місце з рослинним, причому чим далі на південь, тим частіше зустрічаються композиції, в яких мотиви геометричного орнаменту поєднано з рос­линним. У степовій частині України, заселеній у свій час переселенцями з різних губерній Укра­їни, співіснують найрізноманітніші схеми.

Що стосується кольорової гами, то тут до­сить чітко визначаються територіальні межі. Для писанок Прикарпаття і Закарпаття характерні жовтий, червоний і чорний кольори при надзви­чайній дрібності орнаментального рисунка й са­мих кольорових плям. Подільська писанка в більшості районів має тендітний рисунок та ску­пий, стриманий колорит: основне місце в ній на­лежить чорному, червоному й білому кольорам. Чернігівська писанка має чіткий орнамент пере­важно в дві-три фарби — червону, чорну та білу, але білий колір використовується тут головним чином для контуру; графічно витончений рисунок досить крупний. Писанки Полтавщини та Київ­щини багатобарвні: в них часто використовується жовтий, ясно-зелений, а то й білий колір для тла, на якому розпис робиться яскравими плямами — зеленими, червоними, коричневими, чорними фар­бами. Близькі до них і харківські писанки, але останні стриманіші в загальному тоні, часто в них переважає жовто-коричнева гама. Що ж до пів­денних областей, то тут при відсутності чогось найбільш типового для того чи іншого району дуже виразна яскрава гама, побудована на інтен­сивних малинових, ясно-зелених, блакитних, зо­лотаво-жовтих кольорах.

При всій різноманітності писанкового орна­менту, при всій його відмінності в різних обла­стях (у багатьох районах України, зокрема в за­хідних, кожне село дає специфічний зразок) не можна не відзначити, що по всій Україні орна­мент виконується з виключною віртуозністю. Це справжня живописна мініатюра.

Зараз писанки особливо поширені в західних областях України. Тут в окремих містах — в Ко­сові, Космачі, Жаб'ему, Яворові тощо — виготов­лення писанок має характер народного худож­нього промислу. Так, у Космачі зараз працює понад сорок писанкарок, багато з них відомі як справжні майстри своєї справи. Серед них про­славилася Гафія Коб'юк, яка створила десятки писанкових орнаментальних композицій не тіль­ки в місцевій традиційній манері, а й у манері багатьох інших місцевостей Івано-Франківської області. Роблячи писанки за чужими мотивами, вона не копіює їх, а, так би мовити, «перекладає» на мову космацької писанки. На Сокальщині (Львівська область) добре знають Орину Білянську, майстра розпису писанок, яка навчає своє­му мистецтву молодь. На Київщині відомий Ю. Беспалько. Цікаві майстри писанкового орна­менту працюють і на Дніпропетровщині. Кож­ний з них має власний репертуар орнаменталь­них мотивів і свої улюблені композиційні схеми, але при всьому тому розписи зберігають місцеві особливості.

Писанка, як одне з найбагатших джерел ор­наментальних композицій, не випадково привер­тає до себе увагу художників-професіоналів. До­сить згадати, що видатна українська художниця О. Кульчицька, відома і як графік, і як майстер декоративного мистецтва, звернувшись до писан­кових орнаментальних композицій, створила чи­мало зразків килимів, а також розробила серію ескізів для книжкової графіки і різьблення по дереву.

Розділ ІІ. Методичні аспекти вивчення національно-мистецьких традицій у позакласній виховній роботі

2.1. Екскурсія як складова навчально-виховної роботи

Важлива роль у вихованні учнів, розширенні й поглибленні їхніх знань, розвиткові творчіх здібностей належить спеціально організованій виховній роботі у позакласний час, різновидом якої є екскурсія.

Екскурсія – складна форма навчально-виховної роботи (45-90 хв.). Під час екскурсії учні:

а) не тільки засвоюють нові знання, а й поглиблюють, розширюють наявні; здобувають уміння і навички їх застосування;

б) дає можливість для комплексного використання методів навчання;

в) збагачує знання і самого вчителя;

г) допомагає виявити практичну значимість знань;