Курсовая работа: Держава Cасанідів (Еран-шахр)
Залізна логіка, приваблива екзотичність, особиста привабливість Мані, його таланти проповідника, оратора, письменника та художника забезпечили маніхейству шалену популярність. Але воно підривало самі основи сасанідської держави - сім'ю, мораль, етику, кохання, любов до дітей, здоров'я, віру в майбутнє. Пропаганда жахливих антисуспільних поглядів немов ракова пухлина роз'їдала сасанідську державність, і сумні результати одразу далися взнаки.
Енергійний римський імператор Валеріан швидко виправив ситуацію на фронтах, витіснивши персів із Сирії, але моральний розклад римських легіонерів перевищив найбільші побоювання. У 260 р. поблизу Едесси зійшлися дві армії: римська (імператора Валеріана) і сасанідська (шаханшаха Шапура). Майбутня битва мала вирішити долю римського панування в Сирії, Єгипті, Східному Середземномор'ї та Малій Азії. І тут сталося те, чого ніхто в Римі не міг уявити навіть у кошмарному сні: легіонери заявили Валеріану, що вони втомилися від походів і відмовляються воювати, зажадавши від імператора під загрозою розправи на місці, щоб він поїхав до перського шаха й уклав із ним мир. Однак Шапур наказав скалічити й ув'язнити Валеріана, після чого колишній імператор, а тепер раб-євнух змушений був тримати стремено шаханшаху. Валеріан помер від горя та знущань через 10 років. Більшість легіонерів, що залишилися без керівництва, перси оточили й вирізали, а полонених перетворили на рабів, руками (й на кістках) яких побудували грандіозну іригаційну систему на р. Карун, глумливо прозвавши її Банді Кайсар (греблею Цезаря). Після грандіозної перемоги перси взяли штурмом 36 римських міст, а зупинив їх лише напівнезалежний римський васал, арабський цар Пальміри Оденат.
Шапур І був цілком задоволений результатами свого царювання. Військова могутність Еран-шахру ніким не ставилася під сумнів, підконтрольний владі транзит забезпечував стабільність фінансів, розвивалося містобудівництво, яке також тримала під своїм контролем держава. Міста будувалися за певним планом: округлими (Гур, сучасний Фірузабад), або прямокутними (Нішапур), чи комбінованими, як розкішна сасанідська столиця Тісфон (Ктесифон), нашпигована симетричними палацами.
Усі вони були оточені широкими парками з витонченими арками, а їхні стіни прикрашало казкове різьблення. Вгорі палаци, як і зороастрійські храми, вінчали купол та арочні перекриття. Розмахом і масштабністю вирізнялося також будівництво шляхів, мостів, гребель (Дізфуль, Шуштер, Банді Кайсар тощо).
Світову славу здобули сасанідське мистецтво лиття з дорогоцінних металів, чеканка, різьблене скло, неперевершені гемми (печатки й амулети з коштовних металів і самоцвітів).
Шкіряний “фартух Саве” - бойовий державний прапор Сасанідів, оздоблений коштовностями та увінчаний золотим орлом, наводив жах на сусідів. Останньою величною будовою Шапура І стала його гробниця, вирубана полоненими римлянами в скелях поблизу Бішапура. Над могилою постала висічена із сталактита велетенська (10 м заввишки) статуя покійного володаря. На цьому ж місці у 273 р., після смерті Шапура І на престол зійшов його син Хормузд-Арташир.
Смерть непереможного шаханшаха окрилила римлян, які знову активізувалися. Маніхейство знесилювало Еран-шахр, тому Хормузд І не зміг зупинити наступ імператора Авреліана і втратив владу. Проте у 275 р. легіонери зарізали свого “пана й бога” Авреліана, і наступний шаханшах Варахран І вирішив, скориставшися передишкою у бойових діях, навести, нарешті, порядок в імперії.
Діставши підтримку від влади, запеклу ідеологічну боротьбу з маніхейством повело зороастрійське жрецтво, але аргументів і логіки магам у диспутах з Мані не вистачало, і мобедан мобед Картір пішов на хитрість.
Картір заявив, що його душа побувала в потойбічному світі й була представлена самому Ахурамазді. Від нього він (Картір) начебто дістав точні вказівки, як жити людям, причому вони якось дивно збігалися з релігійними настановами зороастризму. “Саме в цих молитвах і догматах, у справах релігійних та вірі, які тепер запроваджені мною для мешканців цього земного світу, хай кожен стане твердішим, а інші (молитви, справи й віру) - хай не сповідує. І хай він знає: є рай і є пекло, і той, хто обрав добро, хай потрапить до раю, а той, хто обрав зло, хай у пекло буде скинутий. І того, хто обрав добро і неухильно йде шляхом добра, тлінне тіло тієї людини здобуде славу й процвітання, а душа його здобуде праведність, яку і я, Картір, здобув”2.
Заручившися такими чудовими аргументами, мобеди викликали у 276 р. Мані на диспут, визнали його вчення фальшивим, зідрали з нього шкіру і, набивши соломою, повісили її біля міських воріт Бішапура, а після того, як “Апостол світла” (Мані) піднісся “до місця божественного збору і залишився у отця Ормузда-бога”3, винищили більшість його прихильників.
Рятуючись від терору, маніхеї розбрелися по всій Євразії, у Вавилоні, зокрема, осів їхній “цар віри” (маніхейський патріарх). Та ідеологія заперечення життя губила сама себе. Лише один раз в історії маніхейство стало державною релігією - в Уйгурському каганаті (VІІІ - IХ ст.), але цей експеримент логічно завершився катастрофою.
Імперія Сасанідів у ІV - V ст. Маздакізм та його наслідки. Розгромивши маніхейство, перси врятували суспільство й державність, але наслідки ідеологічної кризи далися взнаки, а основний ворог, Рим, швидко ставав на ноги. У 283 р. римляни мало не захопили сасанідську столицю: тільки черговий бунт легіонерів і смерть імператора Проба врятували Еран-шахр. У 284 р. римським імператором став Діоклетіан, і оновлена його реформами Римська імперія знову атакувала персів. У 298 р. сасанідська армія була знищена під Нісібіном, Вірменія та Північна Месопотамія знову стали римськими. Лише економічні проблеми та виснажлива внутрішня боротьба з християнством не дали можливості римлянам розвинути успіх, і наступні 40 років пройшли для Еран-шахру досить спокійно, а коли шаханшахом став енергійний Шапур ІІ (309 - 379), перси знову перейшли в наступ.
Шапур ІІ був грізним і жорстоким правителем, але мову терору іранські піддані завжди поважали, а знищення занадто самостійних аристократів лише укріпило його владу й дало можливість Еран-шахру продовжити завойовницькі війни. Спочатку перси вигнали бунтівливих арабів із Бахрейну, внаслідок чого під контроль Сасанідів перейшло аравійське узбережжя Перської затоки.
Консолідації держави сприяла грандіозна реформа зороастризму, яку провів на початку правління Шапура ІІ мобедан мобед Атурпат Міхраспандан. Він “очистив від скверни й заново відродив давню віру”4, здійснивши нову кодифікацію Авести (“Божественного прозріння”) - священної книги зороастризму.
Вперше було здійснено її письмову фіксацію (раніше Авеста існувала лише в усній формі, як і індійські Веди). Для цього довелося розробити спеціальний “авестійський” алфавіт із 46 знаків, що дало можливість точно передати звучання священних гімнів, а для кращого розуміння архаїчних текстів 21-ї книги Авести склали обширний коментар - Зенд.
Сасаніди проголошувалися живими богами, які ведуть свій родовід від Даріїв та Кейянідів (царська легендарна династія в Авесті). Вдячний Шапур, у свою чергу, всіляко підвищував престиж і роль зороастрійського жрецтва у державних справах. Зороастрійську церкву очолив тепер магупат магупатів - своєрідний зороастрійський патріарх (раніше верховним жерцем вважався шаханшах), за що маги й мобеди безнастанно славили владу. “Союз престолу й вівтаря” відродив внутрішню стабільність Еран-шахру, а постать Атурпата стала найбільш шанованою після Заратуштри в зороастрійській традиції.
Бурхливо розвивалася за правління Шапура ІІ сасанідська культура. Прикладом історичного роману-повісті може слугувати “Книга діянь Арташира, сина Папака”, а повість “Ардавіраз-намак”, де описується подорож жерця Ардавіраза в зороастрійські рай та пекло (сюжет випередив славетну комедію Данте на тисячоліття), започаткувала жанр літературної фантастики. В архітектурі поширився новий тип храмового зодчества - відкритий павільйон із священним вогнем у центрі (стиль “чотири арки”).
Укріпившись, відчувши свою силу, Шапур ІІ, невдоволений принизливими умовами Нісібінського миру, поновив у 338 р. війну з Римом. Після млявих бойових дій у Вірменії і Північній Месопотамії, перси змушені були перекинути свої сили на схід, де проти Еран-шахру виступили у 356 р. кидарити (хіоніти). Натиск варварів було відбито, однак римський імператор Юліан Відступник вирішив скористатися оголеністю перських кордонів і в 363 р. вирушив у похід. Війна завершилася черговою катастрофою для Риму: Юліан загинув, а його наступник Іовіан уклав мир (387 р.) із персами, віддавши їм Східну Вірменію, Лазику й Північну Месопотамію.
Активізувалися Сасаніди й на сході: в 60-х роках ІV ст. Шапур ІІ погромив Кушанське царство, захопивши частину Середньої Азії.
Однак війни до