Курсовая работа: Державна молодіжна політика в Україні: соціально-педагогічний аспект

У країнах Європи, які здійснюють цілеспрямовану політику щодо молоді, можна виділити характерні найбільш загальні елементи:

· соціальний взаємозв’язок між урядом та молоддю шляхом консультування та впливу;

· поради та інформація про права молодих людей та можливості для них;

· свобода культурного, творчого та політичного вираження;

· культура продовження освіти і професійної освіти;

· підтримка молодої сім’ї;

· відповідна спеціальна підтримка для молодих людей "груп ризику" таких, як люди з особливими потребами чи молоді в’язні;

· підтримка і заохочення активного проведення вільного часу;

· правильна організація професійної підготовки тих, хто працює з молодими людьми;

· дослідження труднощів, з якими стикаються молоді люди;

· сприяння міжнародним зв’язкам між молодими людьми.

Поняття молодіжної політики у країнах Європи дещо відрізняється від вітчизняного хоча б тому, що в кожній країні склалися національні традиції роботи з молоддю, що має або динамічний, або статичний характер. Наприклад, у країнах Північної Європи переважає статична модель, у той час як у Великобританії та країнах Середземномор’я – функціонує динамічна модель, яка приділяє велике значення постійним змінам у роботі з молоддю, забезпеченню взаємодії між учасниками процесу та розробленню і упровадженню молодіжної політики. [ 28,с 147]

Беручи за основу учасників молодіжного сектора та шляхи координації молодіжної політики, молодіжне законодавство, європейські країни можна класифікувати за трьома категоріями:

– з розвинутим молодіжним сектором. Молодіжна політика безпосередньо сконцентрована в добре визначеному молодіжному секторі, який домінує. Прикладами є Австрія, Люксембург, Ліхтенштейн, Іспанія, Греція, Португалія;

– з обмеженим молодіжним сектором. Молодіжну політику частково передано до спеціалізованого молодіжного сектора, а частково розподілено серед традиційних секторів таких, як освіта, працевлаштування, охорона здоров’я і та ін. Це спостерігається в Нідерландах, Франції, Бельгії, Ірландії, Фінляндії, Швеції, Норвегії;

– без спеціального молодіжного сектора. Молодіжну політику розподілено за традиційними секторами без явно вираженого центру. Це можна спостерігати у Великобританії, Ісландії, Італії, Данії.

Щодо спеціального молодіжного законодавства: усі країни Європи ратифікували Конвенцію ООН про права дитини (від 20 листопада 1989 р.). Законодавство країн Західної Європи включає в себе забезпечення життєдіяльності в різних галузях молодіжної політики: освіта, соціальна допомога і захист, професійне навчання, працевлаштування, робота з правопорушниками, охорона здоров’я та ін., де молодь розглядається як окрема категорія населення.

Типологія молодіжної політики повинна обов’язково бути орієнтовною і може лише будуватися на гіпотезах. Дана типологія має на увазі певне абстрагування, в якому низка відмінностей між країнами та схожих рис можуть бути розглянуті щодо цих характеристик. [ 23,с. 25]

Дана типологія випливає з типології соціального забезпечення (велферу), вона запропонована Д.Галлі та С.Паугамом у 2000 р. Вона також ґрунтується на аналізі роботи з молоддю в Європі згідно зі звітом "Освіта та навчання в галузі роботи з молоддю в Європі". Згідно з цим, система соціального забезпечення в Європі може класифікуватися таким чином:

· соціал-демократична модель соціального забезпечення (скандинавські країни);

· ліберальна модель соціального забезпечення, (мінімальний режим соціального забезпечення як у Великобританії);

· консервативна модель (орієнтована на зайнятість, центральноєвропейські країни);

· субінституціональна модель (країни Середземномор’я).

Та навіть якщо типологія молодіжної політики охоплює дані географічні ареали, відповідно до класифікації Д. Галлі та С. Паугама, моделі молодіжної політики можна визначити, користуючись її важливими характеристиками:

· універсалістська модель країн Скандинавії;

· громадівська модель Великобританії;

· протекційна модель країн Центральної Європи;

· централізована модель країн Середземномор’я.

Універсалістська модель молодіжної політики є порівняно новою. Це результат реорієнтації політики щодо молоді в останні 10 – 15 років.