Курсовая работа: Державна молодіжна політика в Україні: соціально-педагогічний аспект

– підготовку щорічної доповіді Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України про становище молоді в Україні, стан реалізації державної молодіжної політики;

– створення механізмів і інститутів для проведення в життя закону;

– заходи по забезпеченню здійснення прав молоді, зафіксованих у Конституції України, законодавчих та нормативно-правових актах;

– розробку та законодавче затвердження державних стандартів;

– вироблення механізмів для впровадження міжнародного законодавства, ратифікацію документів міжнародних організацій.[ 2,с.15]

Організація державного управління у сфері молодіжної політики здійснюється через систему державних органів по роботі з молоддю, соціальні служби та молодіжну інфраструктуру. Завдання цієї політики, закріплені законодавством України та нормативно-правовими актами, які регламентують діяльність і обумовлюють функції органів по роботі з молоддю, впливають на їх внутрішню структуру, зумовлюючи її ієрархічний розподіл. Разом з тим органи управління, реалізуючи свої функціональні повноваження у процесі діяльності, здійснюють вплив на молодь, її об`єднання, процеси у молодіжному середовищі. Їх практичні дії пов’язані з прийняттям державних рішень, зі створенням економічних, політичних, організаційних, правових умов здійснення цієї політики на всіх рівнях держави. Молодь, у свою чергу, є не тільки об’єктом впливу, вона бере участь у провадженні молодіжної політики. Що забезпечує з її боку зворотний зв’язок, відгук на здійснювану державними органами політику. Таким чином, відбувається взаємодія різних елементів управління (малюнок 3).[ 15,с.6]

Державна молодіжна політика є динамічною системою, що розвивається. Тому зазначений механізм має забезпечувати своєчасне реагування органів державного управління відповідно до зміни потреб суспільства, завдань політики і стану молоді.

2.2 Вплив державної молодіжної політики на соціальне становлення та соціалізацію підростаючого покоління

У третьому тисячолітті, за прогнозами сучасних учених, прогрес людства буде визначати соціальна активність особистостей. Людина, яка з дитинства не мала досвіду активної громадської поведінки, досвіду з прояву соціальної ініціативи, не зможе і в зрілому віці вирішувати ключові проблеми суспільства. Тому важливим є те, щоб державна політика щодо молоді в Україні забезпечувала реалізацію заходів, спрямованих на формування суспільно активної особистості, здатної вирішувати завдання з державотворення та гідно протистояти всім викликам та загрозам, які можуть спричинятися наслідками соціально- економічної ситуації у світовому товаристві та в Україні зокрема.

Значна частина публікацій в українській науковій літературі з питань соціалізації присвячена політичним аспектам соціалізації молоді. Деякі автори, а саме П.Сівчук, М.Грушеватий, В.Подоляк, Л.Пилюгіна, О.Рудакевич, Д.Мельников, М.Баяновська, О.Опаленик у своїх дослідженнях висвітлили принципи політичної соціалізації молоді за умов відродження української нації, а також соціалізації як адаптивного механізму залучення молоді в політику; довели, що політична соціалізація підростаючої генерації є засобом формування особистості; обґрунтували роль самодіяльних дитячих та молодіжних об'єднань, студентського руху у формуванні політичної культури українського народу. Але в межах тематики нашого дослідження доцільно ширше розглянути поняття соціалізації молоді, фактори впливу та механізм залучення молоді до процесу соціалізації.

У своєму дослідженні Р.Сторожук зазначає, що соціалізація особистості відбувається під впливом ряду факторів, які умовно можна поділити на три групи:

1) макрофактори (світове співтовариство; держава та її органи; органи місцевого самоврядування; суспільство та його елементи; ЗМІ);

2) мезофактори (етнокультурні умови, тип помешкання, місце та умови проживання, традиційні умови розвитку людини);

3) мікрофактори (сім'я; заклади освіти; позашкільне середовище; товариство однолітків, різні громадські та релігійні об'єднання тощо).

Усі ці фактори на кожну конкретну людину впливають по-різному. Динаміка їх розвитку і впливу залежить від рівня розвитку суспільства, науки й техніки та індивідуальних якостей особистості.

Ю.Гажієнко обґрунтовує, що в процесі соціалізації молоді важлива роль належить соціальним інститутам, до яких відносять сім'ю, школу, ЗМІ, громадські об'єднання та організації, політичні партії, державні органи, установи.

У деяких дослідженнях розглядається така форма соціальної активності, що також сприяє процесу соціалізації молоді, як інноваційна активність. М.Яковенко на основі запропонованого концептуального підходу до дослідження інноваційної активності студентської молоді розробила систему заходів з розвитку в умовах оновлення вищої школи України. Під інноваційною активністю М.Яковенко розуміє такий прояв соціальної активності, у процесі якого індивід виявляє особистісну творчість і сприяє перетворенню соціальних відносин, умов власного життя тощо. Прояв інноваційної активності є можливим як у різних соціальних середовищах, так і в різних аспектах людської життєдіяльності і може виражатися як у соціально-позитивних, так і соціально-негативних формах.[6,с.417 ]

На думку О.Бойка включення молоді в активне суспільного життя має два взаємопов'язані аспекти - соціалізація молоді й оновлення суспільства. Включаючи молодь у систему існуючих суспільних відносин, суспільство змінюється й само: процес с?