Курсовая работа: Державна політика стимулювання зайнятості

- постійна (з відносно стабільним місцем роботи);

- тимчасова (з тимчасовим, епізодичним чи сезонним характером роботи).

4. Форм правового регулювання використання робочої сили:

- основна (реалізується трудовим законодавством);

- спеціальна (має потребу в спеціальному трудовому регулюванні, наприклад, зайнятість з режимом неповного робочого дня, на умовах виконання роботи вдома, гнучкого робочого часу, різновиду вторинної і тимчасової зайнятості).

Досягнення повної зайнятості може бути стратегічною метою відповідної політики держави. Але при цьому повна зайнятість у відповідності зі стандартами Міжнародної організації праці розглядається не як загальна для працездатного населення в працездатному віці, а як забезпеченість пропозиції робочої сили в кількісному і якісному відношенні попитом на неї, тобто кожен бажаючий працювати й активно шукаючий роботу може задовольнити свою потребу в робочих місцях (посадах). [5]

Зміст терміна "зайнятість" містить у собі як потребу людей у різних суспільно-корисної діяльності, так і ступінь задоволення цієї потреби. Отже, проблеми зайнятості населення не збігаються з проблемами безробіття, тому необхідно врахувати особливості зайнятості різних соціально-демографічних груп населення; мотивацію працівників до роботи; зміни в структурі трудових ресурсів та інші фактори.

Сформульована в період становлення ринкових відносин концепція зайнятості базується на таких основних принципах:

· виключне право громадян розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. Примус у будь-якій формі до праці не допускається;

· відповідальність держави за реалізацію права громадян на працю, сприяння зайнятості трудовою діяльністю, на яку здатна людина, і яку вона бажає здійснювати.

Таким чином, у рамках цієї концепції можна досягти повної зайнятості на будь-якому її рівні, якщо попит населення на робочі місця задовольняється. При цьому вважається підходящою робота, що відповідає: кваліфікації працівника, досвіду роботи, стану здоров’я.

Слід зазначити, що в цей час в Україні гостро позначилася проблема неформальної зайнятості, викликана наявністю неоподаткованої трудової діяльності. Поряд із прихованим безробіттям неформальна зайнятість легко може перейти у відкрите безробіття, крім того, воно викликає погіршення трудової моделі, дискваліфікацію робочої сили, розширення "тіньової" економіки.

Ринкова економіка істотно змінює точку зору на ефективну зайнятість. На зміну ідеології загальної зайнятості всього працездатного населення, прийшла концепція забезпечення бажаної зайнятості та вільного вибору форми зайнятості.

Інакше кажучи, уряд має гарантувати кожній людині можливість працювати, а людина має право вибирати місце й вид трудової діяльності та приймати рішення про участь у ній. Прийнято нові основи законодавства про зайнятість, і виникла правова база нових принципів функціонування системи зайнятості. Але, як відомо, від законів до реального життя – велика дистанція. [6]

Хоч як бездоганно працювали б ринкові механізми, вони не можуть, забезпечити повної зайнятості навіть за наявності вільних робочих місць. Багато представників різних напрямів економічної думки вважають безробіття центральною проблемою сучасного суспільства. Воно є невід'ємним атрибутом ринкової економіки.

Безробіття - це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

Безробіття в ринковій економіці - це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Безробіття має циклічний характер.

Безробітними за класифікацією Міжнародної організації праці є особи, зареєстровані на біржі праці, які активно шукають роботу. Тимчасово звільнені й ті, хто має намір приступити до роботи протягом 30 днів, вважаються безробітними, якщо вони і не виконують другої вимоги щодо активних пошуків роботи.

У процесі класифікації економічно активного населення, віднесення його до тієї чи іншої групи найскладнішим є чітке розмежування безробітних і незайнятих. Крайні випадки розрізнити неважко. Деякі люди роблять все, аби тільки знайти роботу, водночас інших важко примусити працювати, але навіть і серед тих людей, які активно шукають роботу, є такі, що відхилять надані їм пропозиції, сподіваючись знайти щось краще. Люди, які кажуть, що не можуть знайти роботу, мають на увазі, що вони не можуть знайти місце роботи, де їм би хотілося працювати. Ті, хто говорить, що вони не хочуть працювати, мають на увазі, що вони не хочуть працювати на жодній з робіт, які можуть знайти. У деяких випадках відмінність між цими двома ситуаціями стає просто невидимою.

Безробіття зумовлене комплексом причин:

- структурними змінами в економіці;

- нерівномірністю розвитку продуктивних сил у народному господарстві, в окремих регіонах;

- постійним прогресом техніки;

- пошуком працівниками нових робочих місць, де вища заробітна плата, змістовніша робота;

- диспропорційністю розвитку економіки;

- обмеженістю попиту на товари і послуги тощо.

Як бачимо, причин безробіття може бути чимало. Тому економісти нині розглядають не безробіття взагалі, а його конкретні форми чи види.

Для суспільства небезпечним є не саме безробіття, а відсутність механізму його регулювання, надійного захисту безробітних.

Загроза безробіття в умовах України пов'язана не з кризою надвиробництва, вичерпанням місткості ринку, як у західному світі, а з сучасною кризою недовиробництва, неузгодженістю процесів вивільнення, перерозподілу та працевлаштування робітників, тобто з глибокими деформаціями, що мали місце в попередній економічній системі та наступною економічною політикою.