Курсовая работа: Державний бюджет і бюджетна система України в умовах виходу з фінансової кризи
По приналежності державні доходи поділяються на доходи центральних органів влади й управління (федеральні доходи) і доходи місцевих органів влади (муніципальні доходи).
3 урахуванням юридичного та економічного аспектів розподілу доходів між ланками бюджетної системи всі вони можуть бути поділені на закріплені і регулюючі.
До закріплених належать доходи, які постійно діючими нормативними актами віднесені до бюджетів певного рівня на невизначений у часі строк, у розмірі територіального надходження повністю або у твердо фіксованому розмірі (нормативі). Прикладами доходів, закріплених за Державним бюджетом України, можуть бути:
надходження від зовнішньоекономічної діяльності, які повністю, на невизначений строк закріплені за загальнодержавним бюджетом;
плата за землю, яка дорівнює 30 відсоткам від ставки, передбаченої законодавством України, та інші.
Закріплені доходи створюють основу дохідної бази кожного бюджету. Але для повного покриття потреб кожного з бюджетів їх недостатньо і тому кожен з бюджетів (крім державного) необхідно врегулювати за допомогою інших дохідних джерел. Оскільки потреба в доходах кожного з бюджетів часто змінюється, то держава щорічно здійснює бюджетне регулювання - щорічний перерозподіл кошів в середині бюджетної системи з метою збалансування всіх бюджетів. Досягається це за допомогою регулюючих доходів та інших методів.
Регулюючі доходи - це передбачені в Законі про Державний бюджет або в рішенні про бюджет представницьких органів доходи бюджетів, які щорічно перерозподіляються між різними ланками бюджетів. Розмір частини кожного з доходів, яка передається у бюджет нижчого рівня, визначається, виходячи з потреб цього бюджету і може щорічно змінюватись. Так, в 1997 р., як регулюючі доходи, були використані акцизний збір (50 відсотків його передавалися до бюджетів областей, міст Києва і Севастополя), прибутковий податок з громадян та ін. Але вже в Законі про Державний бюджет України на 1998 р. було дано перелік всіх доходів, які в повному обсязі або частково надійдуть до державного бюджету і перелік доходів, які надійдуть до бюджетів Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя. Таким чином було здійснене бюджетне регулювання, тобто забезпечення вказаних бюджетів дохідною базою.
Але при нестачі коштів для збалансування бюджетів держава може використати і такий метод бюджетного регулювання як дотації, субвенції, субсидії, які можна назвати єдиним терміном - трансферти. Цей метод застосовується у багатьох країнах світу. Щоправда, в законодавстві України ці терміни лише згадуються без розкриття їх суті, але, використовуючи світовий досвід, фінансово-правова наука виробила їх поняття.
Дотація являє собою певну суму грошових коштів, яка виділяється з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня для покриття його дефіциту. Вона має загальний характер і не підлягає поверненню до бюджету вищого рівня (сам термін походить від латинського слова dotatio - дар). На відміну від дотації субвенції і субсидії мають цільовий характер і це передбачає, що у випадках їх невикористання або використання не за цільовим призначенням вони мають бути повернені до бюджету, з якого були надані. Різниця між субвенцією і субсидією полягає в тому, що субвенція передбачає, як обов'язкову умову, участь у виділенні коштів на певні цілі з бюджетів нижчого рівня поряд з сумою субвенції, а для субсидії це не обов'язково. Але у випадках невикористання або використання не за цільовим призначенням субвенції і субсидії мають бути повернені до бюджету, з якого вони були виділені. Таким чином, як випливає з викладеного вище Державний бюджет України складається із закріплених доходів, а республіканський Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети з:
власних джерел, які надходять від об'єктів, що є їх власністю закріплених доходів, тобто доходів, які постійно закріплені за ними;
доходів, що надійшли в порядку бюджетного регулювання (процентних відрахувань, дотацій, субвенцій, субсидій).
Крім цього, вони можуть на власний розсуд і запозичувати кошти. Органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства можуть випускати місцеві позики, лотереї та цінні папери, отримувати позики з інших бюджетів на покриття тимчасових касових розривів з їх погашенням до кінця бюджетного року, а також отримувати кредити в банківських установах. Ще одним джерелом фінансування видатків з їх бюджетів є позабюджетні цільові (у тому числі валютні) фонди коштів. Органи місцевого самоврядування мають право, за рішенням зборів громадян за місцем їх проживання, запроваджувати місцеві збори на засадах добровільного самооподаткування.
Дохідна частина бюджетної класифікації доходів бюджету України включає наступні статті доходів.
податкові надходження, питома вага яких у дохідній частині бюджету складає більш 70 відсотків. Це податкові надходження податку на додаткову вартість, податку на прибуток, землю, природні ресурси, прибутковий податок, акцизний збір і інші податки й збори;
надходження від зовнішньоекономічної діяльності (митні надходження): митні, доходи від реалізації валютних засобів по експортних операціях.
неподаткові надходження: плата за надання державних послуг (державний збір, консульські збори, плата за надання ліцензій, квот патентів і інші державні дозволи); адміністративні збори і платежі; податкові й адміністративні штрафи; плата за реєстрацію; реалізація товарно-матеріальних цінностей з державних резервів і запасів; боргові зобов'язання й вимог, які знаходяться в державній власності; плата за державні гарантії і поручительства, за надані від імені держави кредиторам у забезпечення зобов'язань боржників; відсотки, що сплачуються дебіторами за використання бюджетних кредитів; надходження від реалізації дорогоцінних металів; бюджетні вилучення з бюджетів адміністративно - територіальних одиниць (обласних бюджетів і бюджетів Києва і Севастополя); суми перехідних бюджетних кредитів, наданих державою в минулі бюджетні роки і повернуті в поточному бюджетному році; благодійні внески й пожертвування і інші доходи.
надходження від операцій з капіталом: орендна плата за використання державного майна, дивіденди, сплачені за корпоративні права, що є державною власністю; реалізація цілісних майнових комплексів, корпоративних прав; засобу від продажу державного майна.
державні кредити й позики.
доходи державних цільових бюджетних фондів (Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування, фонду зайнятості та інші).
інші доходи, визначені законодавством.
Видатки державного бюджету.
Виконання будь-яких функцій держави потребує прямих витрат фінансових ресурсів. Тому витрати держави - це одна з важливих сторін фінансової діяльності держави, яка безпосередньо пов'язана з діяльністю по мобілізації коштів у державний та місцеві бюджети і державні цільові фонди.
Видатки державного бюджету - це економічні відносини, що виникають у зв'язку з розподілом фонду коштів держави, і його використанням по галузевому, цільовому і територіальному призначенню.
На величину державних витрат впливають державний устрій країни, внутрішній і зовнішня політика держави, загальний рівень розвитку економіки країни, рівень добробуту населення, розмір державного сектора в економіки й інші фактори.
Державні видатки поділяються на чотири основні групи: витрати на соціально-культурні потреби; витрати на народне господарство й підтримку економіки; військові витрати й і витрати на управління. Структура витрат міняється під впливом як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Ці фактори можуть бути економічними, соціальними, політичними, військовими та інші.
Перераховані групи витрат визначені по предметній ознаці. Але державні витрати можна класифікувати і по інших ознаках.
По ролі у відтворювальному процесі державні витрати поділяються на: витрати на сферу матеріального виробництва; витрати на невиробничу сферу; витрати на створення резервів.
По цільовому призначенню державні витрати розрізняють: витрати на розширене відтворення й реконструкцію (основна частка цих витрат направляється на дослідження в області нових технологій і створення досвідчених зразків техніки); поточні витрати держави (витрати на управління, військові витрати, витрати на виплату пенсій тощо); витрати держави на формування й обслуговування страхових і резервних фондів.
По джерелах державні витрати поділяються на три групи: бюджетні асигнування; витрати за рахунок резервних і страхових фондів і кредитні джерела фінансування.