Курсовая работа: Державно-правове регулювання ринку ціних паперів

Державно-правове регулювання в Україні також здійснюється сукупністю нормативно-правових актів. До неї входять сукупність законів (наприклад, Про господарські товариства (1991), Про приватизацію майна державних підприємств (1992), Про привати­заційні папери (1992), Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі (1996), Про заставу (1992), Про власність (1991), Про державне регулювання ринку цінних папе­рів (1996), Про цінні папери і фондову біржу (1991) тощо), сукуп­ність підзаконних актів, виданих Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, Фондом дер­жавного майна України, Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку України та іншими органами державної вико­навчої влади.

Розділ 3.

Основоположні принципи державно-правового регулювання ринку цінних паперів

Ринкова взаємодія є складним суспільним явищем, яке має певну сукупність невід'ємних складових частин. Штучно змінити природу ринкової взаємодії неможливо, отож завдання учасників значною мірою полягає у тому, щоб знаходити засоби, які будуть допомагати здійснювати ринкові відносини успішно та ефективно. Зокрема, до таких засобів належать норми і принципи правового регулювання ринкової взаємодії.

Правові норми являють собою встановлені і визначені прави­ла поведінки. Вони можуть дозволяти, обмежувати, вимагати, забо­роняти, допускати або визначати той чи інший варіант поведінки на ринку цінних паперів. У зв'язку з тим, що ринкова взаємодія з цінних паперів є не лише складною, але й постійно рухомою та розвивається в певних напрямках, на практиці досить часто ані державно-правові, ані інституційно-правові норми не можуть охопити своєю дією певні важливі аспекти ринкових відносин з цінних паперів. У таких випадках на допомогу приходять правові принципи регулювання.

Під правовими принципами регулювання ринкової взаємодії тут розуміється певна сукупність вимог або критеріїв, яким повин­ні відповідати регулюючі дії учасників ринку. (Надалі йтиметься більшою мірою про інституційних учасників). [ 4 ]

Кожен такий учасник повинен якимось чином впорядковувати свої стосунки з іншими учасниками або свої внутрішні відносини шляхом регулювання конкретних відносин. Аби бути ефективним, регулювання має задовольняти певні вимоги. Залежність між регулюванням та вимогами до нього така: якщо регулювання відповідає вимогам, то воно, власне кажучи, відбувається як таке;

якщо не задовольняє - то його як такого не існує. Тобто в останньому випадку ринкова взаємодія буде знаходитися поза

межами регулювання і мати випадковий характер. Таким чином, знання вимог або критеріїв, які стосуються регулювання, сприяє його здійсненню.

Існує багато принципів правового регулювання ринку цінних паперів, але особливої уваги заслуговують такі: принцип закон­ності: принцип делегування повноважень; принцип раціонального моделювання; принцип структурної побудови нормативних актів; принцип лексичної визначеності правових текстів.

Додержання цих принципів сприяє досягненню мети, яка стоїть перед правовим регулюванням ринку цінних паперів у цілому \ і надає змогу, за відсутності певних правових норм і правил не ' втрачати плідності регулюючих зусиль.

§ 1. Принцип законності.

Принцип законності складається принаймні з трьох складових частин. Він означає: (а) необхідність виконання вимог, які прямо викладені в законах або підзаконних актах; (б) обов'язок не виходити за межі дозволеного, якщо такі межі визначаються законом або підзаконним актом; (в) право на регулювання за своїм розсудом, якщо закон або підзаконний акт його не обме­жують.

Розглянемо, яким чином діють ці три частини принципу закон­ності на прикладі Закону про цінні папери і фондову біржу.

Вимоги, викладені в законі. Зазначений закон містить велику кількість чітко окреслених вимог. Зокрема, згідно зі стат­тею 4 акція повинна мати такі реквізити: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження; найменуван­ня цінного паперу - «акція», її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість; ім'я власника (для іменної акції); розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акції; а також кількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис голови правління акціонерного товариства чи іншої уповноваженої на це особи; печатку акціонер­ного товариства.

Крім того, у цій статті має місце вимога, наприклад, про те, що привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що переви­щує 10 відсотків статутного фонду акціонерного товариства, або про те, що мінімальна номінальна вартість акції не може бути меншою 50 карбованців.

Стаття 7 забороняє випуск акцій для покрить збитків, по­в'язаних з господарською діяльністю акціонерного товариства.

У статті 8 визначається інша вимога - акції можуть бути видані одержувачу (покупцю) тільки після повної оплати їх вартості.

Закон також визначає перелік обов'язкових реквізитів обліга­цій підприємств. Зокрема, мова йде про: найменування цінного паперу - «облігація», фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій; фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість облігації; строки погашен­ня, розмір і строки виплати відсотків (для відсоткових облігацій);

місце і дату випуску, а також серію й номер облігації: підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи; печатку емітента.

Суть законодавчої вимоги полягає у тому, що певні відносини законодавець регулює самостійно, досить визначено, категорично. Учасники ринкової взаємодії повинні виконувати вимогу неза­лежно від того, подобається вона їм чи ні. Крім того, вступаючи між собою у певні стосунки, учасники повинні їх здійснювати саме таким чином і в такому обсязі, як це визначив законода­вець. Будь-яке відхилення від вимоги, зафіксованої у законі або підзаконному акті, вважається їх порушенням.

Межі дозволеного, визначені законом. В окремих випад­ках закон встановлює межі, у яких може діяти конкретний учас­ник ринкової взаємодії, тобто на ринку цінних паперів. Наприклад, відповідно до статті 4, до акції може додаватися купонний лист на виплату дивідендів. Якщо це має місце, то купон повинен містити такі основні відомості: порядковий номер купона на виплату дивідендів; порядковий номер акції, по якій виплачуються дивіденди; найменування акціонерного товариства; рік виплати дивідендів. Стаття 5 визначає, що акція є неподільною. У разі, коли одна й та сама акція належить кільком особам, усі вони вважаються одним власником акції і можуть здійснювати свої права через одного з них або через спільного представника.

У статті 6 вказується те, що рішення про випуск акцій прий­мається або засновниками акціонерного товариства, або загаль­ними зборами акціонерів цього товариства.

Відповідно до статті 8, акції оплачуються в національній валюті, а у випадках, передбачених статутом акціонерного товариства, також у іноземній валюті або шляхом передачі майна.

Суть визначення меж полягає у тому, що законодавець, з одного боку, дозволяє учаснику ринку обрати той або інший варіант поведінки, але з другого - визначає межі, у яких цей вибір може бути зроблено. Наприклад, у випадку статті 4, дозволяється дода­вати купонний лист, але поряд з цим також визначаються його обов'язкові реквізити. У випадку статті 5, декілька власників акції можуть здійснювати свої права через одного з них або спільного представника, але поряд з цим встановлюється обмеження - усі вони вважаються одним власником, а акція є неподільною.

Коли закон містить у собі певну вимогу, то це означає, що законодавець вимагає певного варіанту дій. Коли ж законодавчий акт визначає межі дозволеного, то законодавець дозволяє якийсь варіант поведінки та одночасно встановлює певні обмеження. Або в рамках обмежень він вважає припустимими певні варіанти поведінки учасників ринкової взаємодії.

Право учасника ринку регулювати відносини на свій розсуд. Ця складова частина принципу законності є досить схожою на попередню, але не ототожнюється з нею. Прикладами можуть бути: положення статті 6 про те, що протокол рішення про випуск акцій, крім обов'язкових реквізитів, може також міс­тити й інші відомості щодо випуску акцій; аналогічне положення статті 11, яке стосується протоколу рішення про випуск облігацій.

У даному випадку законодавець дозволяє учасникам ринку здійснити певні дії і не встановлює ніяких обмежень. Тобто під іншими відомостями можуть бути будь-які відомості, які емітент вважатиме необхідними. Іншими словами, закон надає учаснику ринку право регулювати певні відносини на свій розсуд. Саме наявність або відсутність меж, у яких окремі дії учасників вважаються законодавцем припустимими, і відрізняє останню частину принципу законності від попередньої.

§ 2. Принцип делегування повноважень.

Принцип делегування повноважень є надзвичайно важливим засобом здійснення регулювання ринкової взаємодії. Можна навіть сказати, що він є необхідною умовою будь-якого регулюван­ня суспільних відносин.

Оскільки ринок являє собою систему взаємовідносин, яка поєднує у собі державно-правове та інституційно-правове регулю­вання, то й мова відповідно буде йти про внутрішньо - державне, державно-інституційне та внутрішньо-інституційне делегування повноважень.

Проблема делегування повноважень є не тільки важливою, але й складною. Це пов'язано, зокрема, з тим, що делегування повноважень є певним суспільним процесом. Суть його полягає у тому, що права й обов'язки щодо вирішення певних питань передаються від одного регулюючого органу або інституту до іншого. Слід мати на увазі, що орган або інститут, який передає права та обов'язки по регулюванню певних відносин, сам повинен бути уповноваженим на законних підставах здійснювати регулю­вання цих відносин.