Курсовая работа: Десятинна церква – минуле, сьогодення і можливе майбутнє

На жаль, археологічні обміри були некваліфікованими. Більш фаховими були обміри, які здійснив у 1826 році М. Єфімов. Археологічні дані досліджень Десятинного храму довели правоту митрополита – домонгольська Володимирова церква дійсно була більшою, ніж Могилянська. [29]

Розкопки були багатими на різні знахідки. Було знайдено залишки колон, фресок, мозаїк, багато срібних та золотих старовинних грецьких та інших монет. Під час розкопок також було знайдено два найдавніші, особливої продовгуватої форми, дзвони. Відкопано було і дві кам’яні гробниці. Під кришкою однієї із них було виявлено жіночий скелет з хрестиком на шиї та ланцюжком з червоного золота, інші золоті прикраси. Як пише Димитрій Рудюк у книзі «Мати церков Руських», прикраси з цього поховання знаходилися в новій «Аннєнковській» Десятинній церкві, а потім їх присвоїла собі графиня Уварова. [30] Припускають, що ці останки належали грецькій царівні Анні. В іншій кам’яній гробниці було знайдено мощі, які виявив ще митрополит Петро Могила, і визнав за Володимирові. Згодом був знайдений саркофаг, який на пропозицію духовенства під виглядом гробниці святої і рівноапостольної Ольги перенесли до церкви. Відомий біограф житія княгині Ольги В. Ричка вважає, що Ольга була похована у різьбленому шиферному саркофазі, який експонується нині у Трапезній церкві Національного заповідника «Софія Київська» і знайдений він був ще у 1828 році. В «Галереи Киевских достопримечательных видов и древностей» 1857 року, цей відкритий у 1826 році саркофаг уже беззастережно вважався усипальницею княгині Ольги.

Такі щедрі знахідки й дослідження викликали велике зацікавлення в місцевих київських і петербурзьких урядових колах щодо відбудови Десятинної церкви. Підтримав їх митрополит Євгеній. Коли він виїздив до Петербурга на засідання синоду, парафіяни звернулися до нього за дозволом спорудити на місці стародавньої церкви новий храм. Митрополиту Євгенію Болховітінову не зовсім подобався запропонований проект, оскільки, на його думку, він не відповідав стародавньому зразкові. Але саму ідею відродження храму митрополит підтримував. Євгеній Болховітінов возив до Петербурга проект нової церкви, який був розроблений київським архітектором А. Меленським на замовлення О. Аннєнкова. Але його відхилили, як відхилили і проект М. Єфімова, найбільш близький до плану первісної забудови. Десятинну церкву відбудували в московсько-синодальному стилі за проектом петербурзького архітектора В. Стасова.

На жаль, більша частина знайдених під час розкопок речей, (золоті та інші дорогоцінні речі та оздоби стародавньої церкви) зникла. На думку багатьох дослідників, їх привласнив «великодушний чтитель священної древності» поміщик Аннєнков, який фінансував проведення археологічних робіт а, пізніше, і відбудову храму. Пізніше цей «аннєнковський» скарб перекупив російський поміщик Кір’яков і він опинився за межами України. Правда, деякі монети з розкопок «археолог» пожертвував Київській Духовній Академії. [31] Історики відзначають, щопоміщик Аннєнков був людиною непростою і знаходився в постійному конфлікті із митрополитом Євгенієм Болховітіновим. Взагалі, доля розкопок початку XIX століття сповнена не тільки науковими інтересами, але й перипетіями складних особистих стосунків, характерів і амбіцій. Постійний конфлікт між митрополитом Євгенієм Болховітіновим, Олександром Аннєнковим та Кіндратом Лохвицький не дав змоги встановити віднайдення святинь – залишків поховань князя Володимира. Дослідники вважають, що конфлікт між К. Лохвицький і архітектором М. Єфімовим також певною мірою став причиною будівництва нової Десятинної церкви за проектом Стасова. [32]

За велінням імператора Миколи І було створено комітет для спорудження храму. 2 серпня 1828 року нова Десятинна церква була закладена після літургії, яку звершив митрополит Євгеній в сусідньому Трьохсвятительському храмі. В основу престолу було покладено камінь із червоного граніту. Храм будували 13 років. Вартість його становила 100 тисяч рублів. В архітектурному плані церква виглядала помпезною з присадистими московськими банями та цибулястими главами. Це була споруда, в якій архітектор В. Стасов безладно поєднав російський, візантійський та готичний стилі. Дослідники старовини Києва називали її ступою. [33] На долю цієї церкви випала сумнівна відзнака бути першим храмом, збудованим в Україні у так званому квазівізантійсько-російському стилі.

Урочисте освячення відродженого храму відбулося 19 липня 1842 року. Цього дня імператор Микола І прислав до церкви багатий дар: повне священниче вбрання для соборного служіння, а також вбрання на престол, жертовник та аналой.

Нова Десятинна церква не простояла довго. Із-за бідності парафіян вона стала занепадати і своєю убогістю звернула на себе увагу російського імператора Олександра ІІ, який оглянув її під час відвідин Києва в жовтні 1857 року. Він наказав храм реставрувати і відпускати на його утримання щороку 600 рублів.

Аннєнковська церква була значно менша за старовинну Володимирову і займала тільки південно-західну частину старих фундаментів стародавніх апсид, а частини прилеглих до них фундаментів галерей залишились незабудованими. Зовні, в південну стіну нової церкви без певного порядку були вмуровані рештки давніх рельєфних літер колишнього грецького напису з первісної будови Десятинної церкви. В новому храмі зберігалися останки Володимирової церкви: стародавня мозаїчна підлога з різних ґатунків мармуру та малинового кольору волинського шиферу, а також рештки мозаїк, керамічних плиток, фрагменти фрескового малювання, давній дзвін, цеглини з родовим знаменом київських князів – тризубом та інші деталі старовинної будови. Для того, щоб підкреслити зв’язок храму із стародавнім Володимировим, підлогу прикрасили подібними колами або омфаліями, які були відомі у константинопольських палацах і в храмах Херсонеса. Підлога в деяких частинах нової Десятинної церкви була викладена глиняними плитками, велику кількість яких знаходили під час розкопок. Цікавими в цьому відношенні були, як казали тодішні дослідники, загадкові знаки, відомі ще на монетах святого Володимира. Одні пояснювали це зображенням родового герба у вигляді тризуба, а інші – називали це монограмою імені або грецького титулу князя.

В лівій стороні іконостасу у церкві зберігалася ікона святого Миколая, за ім’ям якого Десятинна церква була відома в XVII столітті. У церкві був влаштований символічний надгробок князя Володимира із темно-синього мармуру і бронзових позолочених прикрас. На ньому Володимир був зображений на повний зріст. На другому боці було влаштовано такий же надгробок княгині Ользі. Була в храмі і чудова ікона Ольги з грецьким надписом, що перекладався як «Володарка племені росів». На ньому свята зображалася, як і жінки-мироносиці, з посудиною мира. Це означало, що церква шанує її, як просвітитель ницю і мироносицю Русі на рівні з жінками-мироносицями (Нагадаю, що жінки-мироносиці перші з Христових учнів зважилися шукати його після розп’яття, щоб, за звичаєм того часу, намастити його тіло миром і здійснити обряд поховання – Авт.).

У 1908-1911 роках за постановою Петербурзької археологічної комісії навколо Десятинної церкви провадились археологічні розкопки під керівництвом археолога Д. Міляєва. Він перший на підставі своїх обмірів склав план первісної будови церкви. Під час цих розкопок знайдено новий скарб золотих і срібних прикрас, найцінніші речі з якого (сережки, ковти, браслети, персні, срібні монети, гривні тощо) опинилися в Петербурзі, і знаходяться там у місцевих музеях донині.

7. Руйнація церкви у 1936 році

Після Жовтневої революції храм хотіли включити до об’єктів державного історико-культурного заповідника під назвою «Київський Акрополь». Проте вже 1929 року з’явилися інші плани використання пам’ятки – Київський окрвиконком пропонував перебудувати її під клуб войовничих безвірників.

19 вересня секретаріат ВУЦВК Київської крайової інспектури ухвалив рішення передати церкву у відання Київської крайової інспектури. Але на охорону церкви та її музеєфікацію не знайшлося коштів.

Занепокоєні пошуком цегли на будівництво шкіл, промислових і житлових об’єктів, секретар Київської міської партії Салов та голова міськради Петрушанський 14 березня 1936 року звернулися до Політбюро ЦК КП(б)У з проханням санкціонувати знесення Володимирського собору та Десятинної церкви. «За генеральним планом реконструкції міста Києва, затвердженим ЦК КП(б)У, - писали вони, - Володимирський собор і Десятинна церква намічені до знесення, як об’кти, які не мають великої історичної цінності, - тому міськком КП(б)У і міськрада прохають дозволити приступити до розібрання зазначених церковних будівель».

У березні 1936 року президія міськради винесла рішення про знесення Десятинної, а заодно і Покровської церков. Єдине, що вдалося добитися пам’ткоохоронцям, - це рішення політбюро ЦК КП(б)У від 4 травня 1936 року про порятунок архівних матеріалів, які знаходилися в приміщенні Десятинної церкви. Їх передали до Софійського архітектурно-історичного музею. [34]

Після того, як Десятинний храм знищили, прийшла знову археологічна експедиція під керівництвом М. Каргера в 1938-1939 та 1948 році. [35] Ці дослідження дали для археологів повну картину про фундаменти старої Володимирової церкви.

Дослідники взялися за реконструкцію зовнішнього вигляду старого храму, але тепер вже тільки на папері. Спроби реконструкції були у М. Холостенка, американського дослідника К. Конанта, А. Реутова, Ю. Асєєва. Після повоєнних археологічних досліджень фундаменти церкви законсервували, встановивши їх контури і влаштувавшии деталі стародавнього фундаменту під склом. Знайдені археологами людські кістяки було складено у братську могилу. Над їх останками поставлений кам’янийхрест з написом «Братська могила захисників Києва, які загинули у 1240 році під час навали Батия».

8. Полеміка про відбудову Десятинної

В наші дні, майже через вісім століть після руйнації збудованого Володимиром храму, знову постало питання про відродження Десятинної церкви.

12 лютого 2000 року Президент України Леонід Кучма підписав розпорядження за номером 83/2000 «Про першочергові заходи з відродження церкви Богородиці (Десятинної) в м. Києві». У розпорядженні було сказано: «Враховуючи значення церкви Богородиці (Десятинної) як символу древньої української державності, її роль у справі утвердження національно-культурних традицій українського народу і беручи до уваги звернення засновників благодійного фонду «Відродження Десятинної церкви» (…) – Кабінету міністрів України переглянути Програму відновлення видатних пам’яток історії і культури України в частині включення в перелік об’єктів (…) церкви Богородиці (Десятинної) в м. Києві». Слід сказати, що ініціатором відбудови Десятинної була Українська православна церква Київського патріархату. 15 липня 2004 року після хресного ходу з Володимирського собору було встановлено дерев’яний хрест на фундаментах Десятинної в ознаменування відновлювальних робіт та створено фонд відбудови церкви.

Одразу після цього на шпальтах газет, у радіо та телеефірі розгорнулася бурхлива дискусія про доцільність такої відбудови.

Пізніше це розпорядження Президента було скасоване - у вересні 2004 року Леонід Кучма видав указ про впорядкування території та будівництво пам’ятної каплички церкви Богородиці (Десятинної). [ 36 ]

Після перемоги на президентських виборах Віктора Ющенка питання відбудови Десятинної церкви знову стало актуальним.

З лютого 2005 року тодішній київський мер Олександр Омельченко повідомив, що доручив почати роботи по проектуванню і будівництву Десятинної церкви. Основою проекту мав стати варіант реконструкції архітектора Логвина (1910 – 2001 рр.). Але, як пояснив Олександр Омельченко, відбудовувати церкву повністю за древніми описами не будуть. Директор Інституту «Укрпроектреставрація» Анатолій Антонюк пояснив журналістам, що будівельники планують використати лише мотиви візантійської архітектури.[ 37 ]

8.1. Аргументи «проти»

Невдовзі після підписання указу Президента про відродження Десятинної академік НАНУ Петро Толочко в інтерв’ю «Дзеркалу тижня» заявив про своє категорично негативне ставлення до відбудови церкви. Академік сказав, що «глибоко переконаний у тому, що займатися ще й Десятинною церквою немає ні сенсу, ні можливостей. (…) Змінилася вся містобудівельна ситуація. Прорізана вулиця Володимирська, якої в давнину не було. В наші дні південно-східний кут споруди нависав би над територією Національного музею історії України. Будуючи церкву, довелося б знімати гранітну огорожу зі сходами, що досить складно. До того ж, будівельний майданчик відрізав би музей від зовнішнього світу». [38]

Науковці столиці два роки тому оприлюднили звернення до громадськості, у якому застерігали, що зведення на Старокиївській горі великого архітектурного об’єкта , в основі якого буде не одна сотня паль, не відповідатиме сучасній містобудівній