Курсовая работа: Діяльність служби зайнятості в системі соціальної роботи

Всі ці принципи мають забезпечити всім суб'єктам ринку праці:

- безкоштовність послуг;

- доступність - тобто надання послуг усім суб'єктам ринку праці, як тим, хто шукає роботу, так і роботодавцям;

- добровільність - відсутність будь-якого примушення у трудовому посередництві;

- рівність - надання послуг усім громадянам у рівному ступені без будь-якої дискримінації;

- відкритість - надання повної інформації стосовно працевлаштування і діючих законодавчих норм у цьому питанні.

Статус державної служби зайнятості може бути трьох варіантів: відділ Міністерства, самостійна державна організація і середня ланка Мінпраці.

У багатьох державах історично національна служба зайнятості виникла як відділ (управління, відділення) Мінпраці, і в деяких країнах вони мають саме таке підпорядкування. Рішення стосовно їх повноважень і організації виходять від уряду. Бюджет служби зайнятості в такому разі є частиною адміністративного бюджету держави. Методи керівництва ті ж самі, що і в міністерстві.

Уряди ряду країн, щоб підкреслити особливий характер служб зайнятості, під тиском соціальних партнерів визначили для них статус самостійної організації, як, наприклад, у Німеччині. Такі служби діють за окремим для них законом, де затверджені їх повноваження і фінансовий режим. Вони мають статус юридичної особи і свій бюджет, котрі покривають їх витрати як на виконання програм зайнятості населення, так і на утримання служби безпосередньо.

Статус державної служби зайнятості України не відповідає ані першому, ані другому варіантові. Середня ланка, що підпорядкована Міністерству праці і соціальної політики, не є його безпосереднім відділом адміністративно. Маючи свій бюджет і відносну самостійність у вирішенні оперативних питань, державна служба зайнятості в той же час підпорядкована у вирішенні багатьох питань міністерству. Директора служби призначає міністр праці. За рішенням Мінпраці можуть створюватись додаткові структурні підрозділи служби.

Юридичний статус служби зайнятості не є результатом вільного вибору уряду. Він визначається історичними та соціально-економічними обставинами. Так, саме історичні обставини - існування служби працевлаштування у підпорядкуванні Мінпраці і утворення на її базі державної служби зайнятості - визначили її статус як середньої ланки.

1.3 Завдання та функції державної служби зайнятості

Головним «режисером» регулювання ринку праці в державі є Міністерство праці та соціальної політики. Воно формує заходи як стратегічного плану, так і з поточних питань, пропозиції для Уряду щодо національної політики в галузі зайнятості населення і ринку праці на основі аналізу ситуації і наукових досліджень, разом з ДЦЗ розробляє Державну програму зайнятості населення і організаційно-економічні заходи, передбачає і замовляє напрями фундаментальних наукових розробок.

Відповідно до положення про Міністерство праці та соціальної політики України основними його завданнями є:

- розроблення, обґрунтування, координація та контролювання виконання соціальних програм з питань зайнятості, соціального захисту, соціального страхування, забезпечення соціально-трудових прав жінок, молоді;

- сприяння раціональній, продуктивній і вільно обраній зайнятості, підвищенню якості і конкурентоспроможності робочої сили;

- керівництво діяльністю державної служби зайнятості, проведення заходів щодо регулювання ринку праці та трудової міграції, здійснення контролю за раціональним використанням коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення;

- координація діяльності органів виконавчої влади, спрямованої на регулювання праці, проведення консультацій і організація співробітництва у цьому напрямі з об'єднаннями профспілок і власників, сприяння розв'язанню соціально-трудових проблем на основі соціального партнерства, участь в укладанні колективних договорів, угод. Безпосереднім виконавцем цього регулювання і провідником державної політики зайнятості є державна служба зайнятості, яка здійснює конкретні заходи щодо запобігання масовому безробіттю по всій території України, бере активну участь у її розробці, проводить аналіз дієвості цих заходів, своєчасно вносить необхідні пропозиції, щодо їх коригування в залежності від конкретної економічної ситуації, визначає теми прикладних наукових досліджень.

Відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 21 грудня 1990 р. на державну службу зайнятості було покладено:

- аналіз стану ринку праці, прогноз попиту та пропозиції робочої сили, підготовка із зацікавленими організаціями державної та територіальних програм зайнятості населення, забезпечення їх реалізації;

- облік громадян, які звертаються з питань працевлаштування, надання їм допомоги у підборі роботи та працевлаштуванні;

- забезпечення населення достовірною, повною та оперативною інформацією про можливості працевлаштування на основі обліку вільних робочих місць - та вакантних посад;

- проведення професійної орієнтації та консультацій населення, в тому числі молоді;

- організація професійної підготовки та перепідготовки працівників, вивільнюваних з підприємств, установ та організацій, осіб, які відчувають складності у працевлаштуванні, а також інших категорій незайнятого населення;

- надання підприємствам, установам та організаціям, незалежно від форм власності та господарювання, допомоги у доборі необхідних їм працівників, консультування та забезпечення їх інформацією про стан ринку праці;

- підготовка пропозицій та висновків про використання праці іноземних

громадян, які залучаються в Україну, для виконання робіт за міжурядовими угодами та ліцензіями;

- забезпечення, в межах своєї компетенції, соціального захисту незайнятих громадян;

- здійснення контролю за виконанням підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності та господарювання, законодавства про зайнятість населення (надалі ці функції лягли в основу Положення про державну службу зайнятості).