Курсовая работа: Дискурс

Вступ.........................................................................................................................4

1.Типологія діалогічних дискурсів……………………......................................6

2. Типи дискурсів і формування їхніх векторів..................................................11

3. Способи організації дискурсу і типологія мовних особистостей................17

Висновки ..............................................................................................................20

Список використаної літератури..........................................................................21

ВСТУП

Існує велика різноманітність комунікативних навичок та вмінь, які без сумніву є корисними і необхідними кожному бажаючому встановити вербальний зв’язок, продовжити й розвинути комунікацію. Вони відіграють важливу роль в реалізації процесу спілкування, забезпечують зв’язанність текстів найрізноманітніших жанрів, від доброзичливого глузування один над одним та невимушеної балаканини до офіціальних інтерв’ю й судових допитів. Саме дискурс відображає комунікативний феномен, що складається з деяких сукупностей висловлень, які породжують текст, і таких когнітивних компонентів, як знання, думки, цілі.

Питання про визначення дискурсу продовжує хвилювати багатьох вчених-лінгвістів. Існують протилежні думки щодо диференціації усього дискурсивного масиву мови, що обумовлює метонімізацію терміну “дискурс”.

Дискурс (лат. aiscursus - міркування, фр. awcours - промова, виступ) - сукупність висловлень, які стосуються визначеної проблематики, розглядаються у взаємних зв'язках з даною проблематикою, а також у взаємних зв'язках між собою. Одиницями дискурсу є конкретні висловлення, які функціонують у реальних історичних, суспільних і культурних умовах, а у своєму змісті і структурі відображають часовий аспект, інтеракції між партнерами, які творять даний тип дискурсу, а також простір, у якому він відбувається, значення, які він створює, використовує, репродукує або перетворює [1, 26].

Французька школа дискурсу (Э.Бенвеністе і його послідовники) визначає в ньому два основних аспекти: висловлений і висловлюваний; перший стосується того акта висловлення чогось (мова, записування), що відбувається тут і зараз, а другий - того, про який говорять, чи визначеної фабули або історії (reeit), що презентується як безособова, відносно самостійна, зі своїми елементами цілісність. Категорія дискурсу набула більш широкого теоретичного значення в 60-х XX ст. у Франції, звідкіля поширилася в інші країни. Вона включила елементи структуралізму, етнолінгвістики і частково пов'язаних з нею таких напрямків, як дискурс-аналіз, психоаналіз, російський формалізм, теорія ідеології Л.Альтюсоера і прагматика.

У сфері мовознавства за заснування теорії дискурсу береться правильне твердження про недостатність аналізу мови як системи. Розширення проблематики дискурсу здійснив французький філософ М.Фуко. Він зв'язав лінгвістичні аспекти дискурсу з проблематикою створюваною різними дискурсами понятійної і логічної структури, яка ними починається, розгортається, чи видозмінюється або усувається. Теорія дискурсу визначає різні типи: дискурс політичний, правовий, філософський, художньо-літературний і ін. У межах окремих дискурсів іноді визначають так звані архетексти, або конститутивні дискурси, які окреслюють і визначають дискурси, похідні і вторинні.

Теорія дискурсу, як правило, керується переконанням, що, незважаючи на їхні різновиди, велику кількість типів, різниць дискурсу, у них діють правила, які визначають історичні способи взаєморозуміння людей між собою і їхні пізнавальні можливості.

Об'єкт роботи - дискурс.

Предмет роботи - проблема дискурсу, як об'єкта сучасної теорії комунікації.

Мета: дослідити і проаналізувати основні підходи і теорії в розумінні проблеми дискурсу в сучасній теорії комунікації.

Задачі:

- проаналізувати теоретичну базу, на яку спираються сучасні дослідження дискурсу;

- виділити типи комунікацій;

- позначити основні напрямки в розумінні дискурсу;

Практична цінність: результати роботи можуть бути використані при підготовці до семінарів і лабораторних занять з предмету теорії і практики комунікації, а також при подальшій розробці обраної тематики.

1. типологія діалогічних дискурсів

Однією з актуальних проблем у лінгвістичній прагматиці є побудова типології діалогічних дискурсів. Дана проблема має об'єктивні складності, зосереджені в самому об'єкті дослідження в багатоаспектності мовного спілкування. Здійснювалися спроби класифікації мовного спілкування в опорі на різні критерії. Так, Х.Гайснер як критерій бере комунікативну функцію спілкування, на засаді якої виокремлює п'ять класів діалогів :

1) фактичні діалоги служать для підтримки соціального контакту в суспільстві;

2) риторичні діалоги спрямовані на зміну соціально-економічного буття;

3) естетичні діалоги дозволяють інтерпретувати дійсність;

4) терапевтичні діалоги усувають функціональні перешкоди суб'єктів комунікації;

5) метакомунікативні діалоги дозволяють здійснити рефлексію комунікативної поведінки [2, 220].

Проте для Х.Гайснера це скоріше класифікація форм усної комунікації, ніж перебування факторів, що відтворюють особливості побудови діалогічних дискурсів.

Як таксономічні ознаки можуть виступати самі категорії дискурсу. Сюди відносять зміст тем діалогу і динаміку мовного обміну репліками. Так Г.Бубнова визначає 4 класи діалогів на цій підставі:

1) нейтральний діалог-бесіда про збереження дистантності і зі зменшенням дистантності між партнерами;

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--