Основними ознаками договору є: домовленість, тобто для його існування має бути компроміс, збіг волевиявлення учасників; домовленість двох чи більше осіб, тобто з волевиявлення лише однієї сторони не може виникнути договір; спрямованість на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, що свідчить про його правову природу юридичного факту.

Під час дослідження використовувались методи: конкретно-пошукового; теоретичного аналізу; синтезу; актуалізації; класифікації; узагальнення; хронологічного – для розгляду процесів розвитку регулювання договірних відносин в сфері туристичної діяльності у динаміці і змінах.

Отримані висновки та запропоновані рекомендації мають поряд з теоретичним практичне значення, оскільки можуть використовуватися: у роботі фірм туристичної галузі в Україні.

Розділ 1. Методологічна основа договірних відносин в сфері туризму

1.1 Класифікація договорів

За своєю правовою природою будь-який договір є правочином. Категорії "правочин" і "договір" співвідносяться між собою як загальне і окреме: кожний договір є правочином, але не кожний правочин є договором. Отже, на договори поширюються загальні положення щодо правочинів, встановлені гл.16 ЦК.[1]

Цивільно-правовий договір– це домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну та припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК).

Слід зазначити, що поняття "договір" використовується також в інших галузях законодавства "(наприклад, трудовий договір, адміністративний договір тощо). Проте там договір виступає як категорія відповідної галузі права з відповідними особливостями визначення та правового регулювання. До деяких з таких договірних відносин цивільно-правові норми можуть застосовуватися за умови, що це прямо передбачено законодавством (див. рис.1.1).

Рис.1.1 Договір як комплексне поняття

Класифікація договорів має не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення. Так, виявлення спільних типових рис договорів і відмінностей між ними полегшує для суб'єктів правильний вибір виду договору, забезпечує його відповідність змісту регульованої діяльності.

Крім того, класифікація сприяє подальшому вдосконаленню і систематизації законодавства, слугує меті кращого дослідження договорів. Класифікація договорів здійснюється за різними підставами, що обираються залежно від поставлених цілей:

Залежно від моменту виникнення прав і обов'язків у сторін договору розрізняють договори консенсуальні і реальні.

Консенсуальні договори – це договори, які вважаються укладеними з моменту досягнення угоди з усіх істотних умов у формі, що вимагається законом.

Реальними є договори, в яких для виникнення прав і обов'язків недостатньо угоди, а необхідна ще й передача речі (речей).

Практичне значення такого поділу полягає в тому, що при консенсуальних договорах спір про виконання обов'язків і відповідальність за їх невиконання може вирішуватися судовими органами вже після досягнення сторонами угоди, навіть якщо передача грошей ще не відбулася.

Однак, як зазначалося вище, для деяких договорів потрібні тільки досягнення угоди, а ще й оформлення належним чином, без чого договір не вважається укладеним.

Залежно від характеру розподілу прав і обов'язків між учасниками угоди договори поділяються на односторонні та взаємні – у ст.626 ЦК вони іменуються двосторонніми та багатосторонніми.[1]

У односторонньому договорі одна із сторін має лише права, інша – лише обов'язки.

Взаємні (синалагматичні) договори завжди породжують права та обов'язки для кожного з учасників.

З урахуванням наявності або відсутності еквівалентності відносин договори поділяються на оплатні і безвідплатні.

Якщо обов'язку однієї особи щось зробити або передати, і виконати відповідає обов'язок контрагента надати зустрічне задоволення у грошовій або іншій матеріальній формі, то це відплатний договір. Таких договорів, де дії виконуються на відплатних засадах, у цивільному праві більшість. Вони встановлюються у вигляді загального правила (ч.5 ст.626 ЦК).[1]

Якщо ж передача майна, надання послуг тощо не супроводжується відповідною компенсацією з боку іншої сторони, то це договір безвідплатний.

За ступенем юридичної завершеності можна виокремити договори остаточні та попередні.

Остаточні договори безпосередньо породжують права та обов’язки сторін щодо виконання робіт, надання послуг, передачі майна тощо. Переважна кількість договорів має саме такий характер.

Попередній договір таких прав та обов'язків безпосередньо не породжує. Він лише створює інший, досить своєрідний обов'язок: після закінчення певного строку (чи з настанням певного терміну) укласти передбачений ним новий договір (ст.635 ЦК). Іншими словами, попереднім договором є угода про укладення договору в майбутньому.

Залежно від значення договору для задоволення певних інтересів розрізняють звичайні (приватноправові) договори і договори публічні.

До публічних договорів належать договори, укладені комерційною організацією з метою встановити її обов'язки щодо продажу товарів, виконання робіт і надання послуг (наприклад туристичних), що їх такі організації за характером своєї діяльності мають здійснювати стосовно кожного, хто до них звернеться (продаж квитків, перевезення транспортом, послуги зв'язку, готельне обслуговування тощо).

Режим публічних договорів є винятком із загального правила, яке ґрунтується на принципі свободи договорів. Вказаний виняток є одним із випадків дії публічних засад у цивільному праві.

Режим публічних договорів є прямо протилежним режиму свободи договорів, який найповніше виражає приватноправові засади, що становлять основу цивільного права.

З урахуванням значення договору для визначення кола повноправних учасників розрізняють основні договори і договори приєднання.