Значення договору приєднання полягає в тому, що його умови визначені однією із сторін у формулярах або в інших стандартних формах І можуть бути прийняті другою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Це означає: "або погоджуєшся з усім, що я пропоную, або договору не буде".

Тому, можливо, більш точним, ніж "приєднання", може вважатися термін "продиктований договір". Він дозволяє підкреслити обидві ознаки вказаних договорів: і те, що особа приєдналася до основного договору, не маючи можливості обговорювати його умови, і те, що вона змушена була внаслідок якихось причин вчинити саме так.

Юридична практика, особливо у сфері господарської діяльності, досить широко використовує договори приєднання, що й зумовило введення такого виду договорів у новий ЦК.[13]

Залежно від цілей укладення розрізняють такі групи цивільно-правових договорів: договори про передачу майна у власність, повне господарське відання або оперативне управління (купівля-продаж, контрактація, позика, міна, постачання); договори про передачу майна у тимчасове користування (майновий найм автомобіля, оренда номерів в готелі, житловий найм, побутовий прокат, безоплатне користування майном, лізинг); договори про виконання робіт (побутовий підряд, договір на надання рекламних робіт); договори про передачу результатів творчої діяльності (ліцензійні договори); договори про надання послуг (перевезення, страхування, доручення, комісія, договір про посередницькі послуги); договори про спільну діяльність (установчий договір, угоди про науково-технічну співпрацю).

Своєрідною є класифікація цивільно-правових договорів із врахуванням належності їх до певного типу або різновиду.

Так, договори купівлі-продажу та міни розрізняються як певні договірні типи; роздрібна купівля-продаж – це різновид того договірного типу, який іменується купівлею-продажем; договір, за яким одна річ обмінюється на Іншу з певною грошовою доплатою, є вже змішаним договором, що поєднує в собі елементи двох договірних типів – міни і купівлі-продажу.

Для такої класифікації договірний тип виокремлюється або за специфікою опосередкованого ним матеріального відношення, або залежно від юридичних умов, необхідних для утворення даного договірного зобов'язання.

У випадках коли договори схожі як за матеріальними відносинами, так і за істотними умовами, необхідними для виникнення зобов'язання, вони співвідносяться один з одним не як типи, а як різновиди одного і того ж договірного типу.

Якщо ж укладений договір опосередкує два або кілька різнорідних відносин і об'єднує умови, об'єктивно необхідні для формування зобов'язань різних типів, він стає змішаним договором.

Залежно від суб'єкта, що набуває права за договором, розрізняють договори на користь суб’єкта і договори на користь третьої особи.(ст.636 ЦК).

Таким, наприклад, є договір страхування життя туристів під час подорожі.

1.2 Нормативне регулювання договірних відносин в галузі туризму

Договірні відносини в туристичній галузі регламентовані Цивільним Кодексом України, законами, постановами та іншими нормативними документами, але основним нормативним документом, що на даний час визначає послідовність і порядок договірних відносин в сфері туризму є Закон України "Про туризм" від 15 вересня 1995 року N 324/95-ВР в редакції Закону N 1282-IV ( 1282-15 ) від 18.11.2003, ВВР, 2004, N 13, ст.180 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1276-VI ( 1276-17 ) від 16.04.2009, ВВР, 2009, N 38, ст.535.[2]

Цей Закон визначає загальні правові, організаційні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму та спрямований на забезпечення закріплених Конституцією України ( 254к/96-ВР ) прав громадян на відпочинок,свободу пересування, охорону здоров'я, на безпечне для життя іздоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав приздійсненні туристичних подорожей. Він встановлює засади раціонального використання туристичних ресурсів та регулює відносини, пов'язані з організацією і здійсненням туризму на території України. Порядок договірних відносин в сфері туризму роз’яснюється і деталізується в статтях 20 – 23 зазначеного Закону.

Нормативними актами визначено безліч можливих договорів, що можуть використовуватись в галузі. Тут і цивільно-правові і господарські договори (трудові, купівлі продажу, про оренду, підряду, страхування), але основну масу договорів представляють договори на туристичне обслуговування, договір на екскурсійне обслуговування, договір на готельне обслуговування та ваучер. Про них трохи докладніше:

Відповідно до цього договір на туристичне обслуговування передбачає, що одна сторона (туроператор, турагент) за встановлену договором плату зобов'язується забезпечити надання за замовленням іншої сторони (туриста) комплексу туристичних послуг (туристичний продукт).

До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом та не суперечить суті зобов'язання. Договір на туристичне обслуговування укладається в письмовій (електронній) формі відповідно до закону. Договір на туристичне обслуговування може укладатися шляхом видачі ваучера. До укладення договору на туристичне обслуговування споживачу туристичного продукту має бути надана інформація про:

- основні вимоги пропонованих до оформлення виїзних/в'їзнихдокументів (паспорт, дозвіл (віза) на в'їзд/виїзд до країнитимчасового перебування), у тому числі інформацію щодо термінів їхоформлення;

- медичні застереження стосовно здійснення туристичної поїздки, у тому числі протипоказання через певні захворювання, особливості фізичного стану (фізичні недоліки) і віку туристів для участі в поїздці;

- туроператора (турагента), його місцезнаходження і поштові реквізити, наявність ліцензії на здійснення туристичної діяльності, сертифікатів відповідності та іншу інформацію відповідно до законодавства про захист прав споживачів;

- розмір фінансового забезпечення туроператора чи турагентана випадок його неплатоспроможності чи неспроможності(банкрутства) та кредитну установу, яка надала таке забезпечення. [2]

До початку надання туристичних послуг споживачу за йоговимогою повинна бути надана інформація:

- про загальні умови типового (публічного) договору на наданнятуристичних послуг (за його наявності);

- програма туристичного обслуговування;

- характеристика транспортних засобів, що здійснюють перевезення, у тому числі їх вид і категорія, терміни стикувань (сполучення) рейсів, а також інша обов'язкова інформація, передбачена кодексами і правилами перевезень (якщо перевезеннявходить до складу туристичного обслуговування);

- характеристика готелів, інших місць розміщення туристів, у тому числі їх місце розташування, класифікація за законодавством країни (місця) тимчасового перебування, відомості про підтвердження відповідності послуг готелю встановленим вимогам, відомості про правила тимчасового проживання, строки і порядок оплати готельного обслуговування, а також інша обов'язкова інформація, передбачена цим Законом, іншими нормативно-правовимиактами (якщо готельне обслуговування входить до складу послуг зтуристичного обслуговування);

- про звичаї місцевого населення, пам'ятки природи, історії,культури та інші об'єкти туристичного показу, що знаходяться підособливою охороною, стан навколишнього природного середовища,санітарну та епідеміологічну обстановку;

- про правила в'їзду до країни (місця) тимчасового перебуваннята перебування там;

- про види і способи забезпечення харчування під частуристичної поїздки;

- про види та тематику екскурсійного обслуговування, порядокзустрічей і проводів, супроводу туристів;