Курсовая работа: Дослідження, обґрунтування та експериментальна перевірка ефективності методики формування естетичних оцінок та естетичної вихованості учнів середнього шкільного віку
– виховання естетичного смаку, здатності оцінювати і розуміти прекрасне, відмежовувати справді прекрасне від неестетичного.
– виховання естетичної активності – активної діяльності з охорони та захисту всього прекрасного.
– розвиток творчих художніх здібностей дітей в різних галузях мистецтв.
Системний підхід до естетичного виховання школярів передбачає послідовне здійснення всіх його завдань всіма доступними засобами. Тут повинні бути враховані та скоординовані впливи школи, сім’ї, засобів масових комунікацій, позашкільних навчальних закладів. Провідну роль у цій роботі відіграє школа, в рамках якої склалася своя підсистема естетичного виховання: урок, позакласне заняття, праця, естетика повсякденного життя.
Естетичне виховання на уроках здійснюється у системі вивчення навчальних дисциплін в школі. На уроках учні знайомляться з прекрасним в оточуючій природі, людських стосунках, у мистецтві. Уже в початкових класах дітей навчають правильній і виразній літературній мові, вмінню цінувати і розуміти прекрасне у природі, праці, стосунках. Особливе місце серед навчальних предметів займає література. Естетичне виховання на уроках літератури сприяє розвиткові творчих здібностей учнів: у них виникає потреба писати вірші, розповіді, критичні нариси і т. ін.Уроки історії також мають велику силу естетичного впливу. Події та явища мають пізнавальну та виховну цінність. Особливе значення в естетичному вихованні мають ті розділи курсу історії, де висвітлено розвиток вітчизняної та зарубіжної культури та мистецтва: живопису, літератури, музики, театру, архітектури. Природничі науки (біологія, географія) мають важливе значення для виховання почуттів прекрасного (у природі, у рослинному та тваринному світі).Нарешті, особистість вчителя, його загальна культура, мовлення, естетика манер, одягу, зачіски можуть стати на уроці зразком естетичної поведінки школярів [1].
Естетичне виховання в системі позакласної роботи в кожній школі представлено у двох напрямках:
– естетична просвіта і розвиток інтересів учнів у галузі естетики;
– розвиток дитячої художньої самодіяльності.
Найбільш поширеною формою естетичної просвіти є гуртки: літературні, виразного читання, образотворчого мистецтва та ін. Важливим є відвідування театрів, виставок, музеїв, концертів, галерей та ін. У школі повинні бути сольні та хорові співи, драматургія, виразне читання, хореографія.
Що таке естетика праці? Це і естетика знаряддя праці, приміщення майстерні, спецодягу. Це й відчуття ритму, темпу, гармонії чітких рухів. Це і радість спільних переживань у колективно організованій праці. Це і сам трудовий процес. Учні виконують слюсарні, столярні, токарні роботи, займаються технічною творчістю, і естетична оцінка результатів посилює задоволення від діяльності. Великою популярністю користуються у школі гуртки випилювання, випалювання, різьби по дереву і металу. Усі ці види праці несуть у собі естетичний елемент. Система естетичного виховання включає в себе розвиток здатностей помічати, бачити прекрасне у творчій праці, так само як і радість активної участі у процесі праці [1].
Оточення людини, обстановка, обладнання приміщення, одяг повсякденно впливає на естетичний смак. Саме тому виховання у школярів загальної культури: дотримання гігієни, акуратність, ввічливість, делікатність, уважність є необхідною стороною естетичного виховання. Естетика стосунків між людьми – основа естетики повсякденного життя. Здорові, людські, красиві стосунки в сім’ї, у школі, з товаришами є фундаментом естетичного виховання. Почуття такту, вміння у складній обстановці знайти правильне рішення і поступитися своїми бажаннями заради близьких людей, здатність створювати хороший настрій – все це не тільки моральна вихованість дитини, а й прояв її естетичної культури [1].
Отже, естетичне виховання школярів як процес оволодіння ними естетичною культурою сприяє всебічному гармонійному розвитку особистості, залучення до духовної культури людства, творчості в різних галузях життєдіяльності тощо, формує ставлення до праці, пізнання, спілкування, природи, світу речей тощо.
1.2 Методи і форми естетичного виховання
Метод досягнення навчально-виховної мети – це певна дія педагога і учнів, за допомогою якої педагог озброює учнів знаннями, навичками і вміннями, формує їхні почуття, інтереси, смаки, переконання [22].
Оскільки матеріал для естетичних оцінок дає сприймання, то першим методом є ознайомлення, спостереження , демонстрування .Але розвиток естетичного сприймання полягає не тільки в тому, щоб учні побачили або прослухали те, що вчитель вважає за потрібне. Він повинен забезпечувати якість сприймання. Тобто образи, створювані в свідомості, мають бути глибокими, істинними й естетичними за характером. Вчитель повинен активізувати й концентрувати увагу на тих цілісних характеристиках об'єкта, які допомагають дітям збагнути ступінь його досконалості.
Для цього існують різні методичні прийоми. Наприклад, зіставлення двох предметів . Це обов'язково викличе роздуми, аналіз, активне осмислення побаченого, дасть відчути учням, що для повноцінного естетичного враження важливо врахувати всі елементи форми й створити найповніший образ явища. Якщо учні не вміють виділити головне, демонстрування треба супроводити словесним поясненням вчителя. Внаслідок цього в учнів складуться психологічні механізми самостійного осягнення будь-яких явищ. У міру формування навичок естетичного сприймання вчитель свої пояснення робить дедалі коротшими, зводячи їх до форми коментаря, підказки. Оціночні поняття (гарне, потворне, трагічне, величне тощо), поєднуючись з чуттєвими образами, можуть впливати на формування в дітей критеріїв оцінки. В естетичних судженнях ми маємо усвідомити для себе, що ми сприймаємо, осмислюємо, як оцінюємо (якою мірою відчуваємо красу, комічність, трагічність тощо), чому так оцінюємо (якими критеріями користуємось). [22].
Естетична освіта здійснюється передачею знань педагогом (розповідь, лекція, бесіда, консультація) , самостійним опануванням знаннями (реферування, підготовка повідомлень, доповідей, робота з джерелами знань). Через оцінювання естетична освіта розвиває індивідуальне вміння оцінювати й насолоджуватись – естетичний смак. До практики оцінювання учнів залучають методом бесіди , в якій запитання вчителя спонукають їх висловлювати свої оцінки конкретних явищ (предметів побуту, вчинків, творів мистецтва, оформлення свята тощо), складанням відгуків (коротких описів власного враження) і рецензій (ширших і мотивованіших оцінок), які є різновидом методу розповіді, розповіддю про враження [4].
Щодо завдання формувати активне, творче ставлення до дійсності, тобто прагнення втілювати свої уявлення про красу в життя, створювати для людей нове, досконаліше, то його можна розв'язати, лише залучивши учнів до безпосередньої діяльності. Методом доручень, постановкою практичних завдань, виконанням їх розвиваються творчі здібності учнів.
Методом вправляння людина приходить до майстерності. Якщо це вдалий, оптимальний варіант, в якому органічно поєднано форму й зміст, то людина переживає радість від своїх умінь, радість творця. Завдяки цьому і виникає висока потреба створювати й споглядати досконале, гарне. Тобто краса як результат діяльності сама стає стимулом до нових звершень, нової діяльності. Дітей уже з раннього віку треба свідомо орієнтувати на красу. Методів, якими можна розвивати творчу ініціативу, бажання самим створювати красу, багато: демонстрування зразків, показ (приклад самого виховання), спеціальний інструктаж (на початку роботи, в процесі і в кінці її), суспільна оцінка творчості, заохочення тощо [4].
Отже, усі методи естетичного виховання становлять єдину систему. Основними з них є: бесіда, розповідь, творчі завдання (з використанням прийомів порівняння, зіставлення, контрасту), аналіз, метод аналогій.Знаючи роль кожного методу цієї системи у розв’язанні конкретних завдань, можна уникнути захоплення одним якимось методом і нехтування іншими.
1.3 Місце естетичної оцінки у системі естетичної вихованості учнів
Естетичне виховання залежить від рівня загального розвитку особистості, її віку й характеру сприймання, засвоєння нею морально-естетичних ідеалів людства [20].
У процесі засвоєння людиною суспільних цінностей встановлюється її зв’язок з суспільством завдяки критичній нормі оцінки творів і особливостям їх розуміння. Оцінки учнів свідчать про характер уявлень дітей про цінності.Засвоєння учнями естетичної інформації сприяє розвитку оціночних здібностей, впливає на формування ціннісних орієнтацій, потреб, інтересів, ідеалів. Естетичні оцінки допомагають педагогам виховувати особистість з розвинутим художнім смаком, який виробляється на основі наявної в неї системи поглядів і переконань.
Вплив естетичної інформації на оціночну діяльність визначається її змістом, а освоєння її відбувається в результаті впливу різноманітних інформаційних джерел (трудова та навчальна діяльність, навколишнє середовище, природа, стосунки між людьми). Як універсальне джерело естетичної інформації можна виділити мистецтво [8].
Твори мистецтва інтегрують у собі різні напрями естетичного освоєння дійсності, а тому й мають багатогранні можливості для формування ідеалів, почуттів, думок, прагнень. Для оціночної діяльності людині потрібні глибокі знання життя, розвинуті вміння оцінювати зміст різноманітних явищ, які дають література та мистецтво. Яскраві і правдиві художні образи дають змогу учням пізнати світ духовних проявів, зрозуміти ідейні, моральні, естетичні явища. Мистецтво – стимулятор високих переживань людини. Воно розвиває здатність відчувати складні моральні стосунки героїв художніх творів, проникати в суть їх образів. Мистецтво як форма відображення дійсності здатне передавати величезну кількість відтінків оціночного ставлення, виражати красу людських почуттів, думок, загострювати увагу на актуальних проблемах суспільного розвитку.
Сприймаючи й оцінюючи естетичні явища, дитина набуває досвіду оціночної діяльності. Він включає найважливіші компоненти: світоглядні позиції і установки, особистісно-емоційні ставлення до світу, уміння виділяти найважливіші художні характеристики. Оціночна діяльність впливає на інтелектуальну та емоційну сферу дитини, і це неодмінно пов’язано з оціночним ставленням до фактів і явищ реальної дійсності, поведінки і вчинків людей, вимагає створення в дитини певної системи знань, норм і понять у різних видах цінностей (моральних, естетичних і т.д.), наявності певного запасу емоційних та інтелектуальних вражень. Саме тому розвитку духовної сфери дитини значною мірою допомагає мистецтво як один із видів пізнання суспільного життя в яскраво вираженій формі. У художньому образі концентруються уявлення художника про життя і зображення фактів і явищ реальної дійсності [5].
Засоби виразності, що впливають на виникнення естетичних почуттів, у кожному мистецтві різні. Якщо в художній літературі це словесні описи зовнішності, життя героїв, пейзажу, які дають простір дитячій фантазії і розвитку емоційного ставлення до зображеного, то в живопису цими засобами є колір, світлотінь, колорит, лінія. У музичному мистецтві основні засоби виразності, які створюють музичний образ, – мелодія, ритм, темп, лад. Вони визначають настрій музики – радісний, піднесений, скорботний.
Отже, процес сприймання естетично цінної інформації різних видів мистецтва ґрунтується на поступовому нагромадженні знань, без яких неможливе розуміння емоційного настрою твору, його ідеї, художньої цінності. Таким чином, учнів підводять до розуміння нормативної естетичної оцінки, робота над якою практично охоплює весь матеріал предметів естетичного циклу і властива для кожного його етапу засвоєння.
Шкільна система естетичного виховання використовує традиційно для навчання учнів три основних види мистецтва – літературу, образотворче мистецтво і музику, оскільки вони втілюють особливості художньо-зорового, слухового і синтетичного відображення дійсності.