Курсовая работа: Дослідження розвитку швидкості у підлітків загальноосвітньої школи

Прихований (латентний) період рухової реакції кисті вже у 9—11 років наближається до показників у дорослих. До 13—14 років така сама закономірність спостерігається у рухах плеча, стегна, гомілки і стопи.

Швидкість простої і складної рухової реакції у юних спортсменів з віком не дуже змінюється. Темп рухів у дітей з 7 до 16 років зростає в півтора раза, причому особливо інтенсивно—з 7 до 9 років.

Є невеликі статеві відмінності в максимальній частоті рухів у суглобах кінцівок. Так, у віці 7—10 років темп рухів більший у хлопчиків, а в 13—14 років — у дівчат.

Не менш важливе значення для практики спортивної підготовки має швидкість окремих рухових дій. Якщо такі дії виконуються з максимальною швидкістю, то в них розрізняють періоди збільшення швидкості (прискорення), максимальної швидкості та її зниження.

Період прискорення швидкості до максимальної під час стартового розбігу не залежить від віку й статі і для будь-якої швидкості бігу становить 5—6 с. Максимальна ж швидкість з віком збільшується.

У віковому розвитку швидкісних здібностей дітей молодшого шкільного віку є незначні відмінності навіть при різному рівні фізичного розвитку (рис. 1.2) [5, 106].

Рис. 1.2 - Розвиток швидкісних здібностей у хлопчиків (а) і дівчаток (б) з різним рівнем фізичного розвитку: 1 – середнім; 2 — нижче середнього; 3 – вище середнього.

У підлітковому віці відмінності у розвитку швидкісних здібностей як щодо статі, так і до рівня фізичного розвитку мають вірогідний характер.

1.3 Вікова періодизація обсягу тренувальних навантажень

1.3.1 Основи вікової періодизації тренувальних навантажень

При визначенні обсягу тренувального навантаження узагальнюючим показником є енерговитрати організму, необхідні для його виконання.

Ріст — це передусім збільшення маси активної частини організму, коли, за визначенням біолога І.І. Шмальгаузена, зростає кількість вільної енергії. І.А. Аршавський (1981), доповнюючи це визначення, розцінює ріст як процес створення надмірного анаболізму, індукованого функціональною активністю, тобто катаболізмом, при якому збільшується кількість внутрішньої та вільної енергії [6, 73].

Відповідно до цього визначення сформульовано правило скелетних м'язів, суть якого полягає в тому, що рухова активність живої системи, незалежно від дії, яка її спричинила, є фактором функціональної надмірності анаболізму. Тому можна вважати ріст природним наслідком активності живої системи та її елементів, в результаті якої індукується повернення системи не до попереднього (вихідного) стану, а відновлення з надлишком.

На певних етапах розвитку в дітей і підлітків нагромаджується надлишок енергії, що й проявляється в їхній руховій активності.

Але якщо є періоди надлишку енергії в організмі, то можна припустити наявність вікових етапів, коли цієї енергії невистачає. Оскільки навантаження — це передусім витрата енергії, то його обсяг має суворо відповідати віковим можливостям організму [6, 74].

Зважаючи на це, відповідність тренувального навантаження енергетичним можливостям організму є основним принципом вибору обсягу педагогічної дії. У періоди надлишку енергії в організмі навантаження збільшують, сприяючи створенню енергетичного потенціалу, а при зниженні енергетичного потенціалу юного спортсмена навантаження відповідно зменшують.

Таким чином, періодичність росту і розвитку організму як цілісної системи спостерігається також у характері розвитку її компонентів. При вивченні цього питання треба перш за все спиратися на теорію функціональних систем, одним з основних положень якої є концепція системогенезу. Згідно з цією концепцією, системогенезу — це послідовне й вибіркове дозрівання (формування) функціональних систем і окремих компонентів їх у процесі філо- і онтогенезу.

Якщо розглядати з позицій цієї концепції вікові особливості розвитку фізичних здібностей, то можна зробити висновок про те, що в кожному віковому періоді спостерігається гетерохронія (різнорідність у часі). Організм самостійно розподіляє енергію росту, стимулюючи розвиток у певний період онтогенезу певної здібності.

Гетерохронність спостерігається не тільки у розвитку фізичних можливостей, а й інших функцій і систем організму. Наприклад, при дослідженні протягом кількох років росту дитини і окружностей його тіла можна чітко встановити періоди активізації й стабілізації у розвитку цих параметрів. Так, найшвидше ростуть дівчатка після 11 років, а хлопчики — в 11, 14 і 17 років. Маса тіла у хлопчиків щорічно збільшується послідовно і рівномірно, а в дівчаток — через два роки на третій [6, 74].

При порівнянні даних формування в дітей і підлітків морфологічних ознак з віковими особливостями розвитку фізичних здібностей можна помітити таку закономірність: зростанню функціональних можливостей, що відбивається на збільшенні показників сили, швидкості, витривалості, передують роки приросту морфологічних ознак. Це ще раз підтверджує саморегулюючу функцію організму, який періодично розподіляє енергію росту між всіма його системами.

1.3.2 Періодизація загального обсягу тренувального навантаження

Для вивчення енергетичного потенціалу організму критерієм оцінки можуть бути як функціональні, так і морфологічні зміни, що взаємозв'язані.

На підставі дослідження енергетичного потенціалу організму юних спортсменів за сумарним показником темпу розвитку фізичних здібностей порівняно з показниками попереднього року встановлено, що у хлопчиків найбільш інтенсивно розвиваються фізичні здібності у 8—9, 10—12 і 13—14 років (рис. 1.3) [7, 21].

Рис. 1.3 - Сумарні показники темпу розвитку фізичних здібностей хлопчиків (а) і дівчаток (б) шкільного віку: 1 — максимальний рівень; 2 — середній рівень; 3 — мінімальний рівень.

При цьому енергія нагромаджується поступово і в певному віці витрачається на формування систем і організму в цілому. Збільшення тренувального навантаження в ці вікові періоди, як і зменшення у віці 9—10, 12—13 і 16—17 років біологічно виправдано.

Дещо інший характер розвитку фізичних здібностей спостерігається в дівчаток (рис. 1.3, б): періоди зростання його темпів у них коротші, ніж у хлопчиків, але самих періодів більше. Відповідно до сповільнення темпів розвитку фізичних здібностей тренувальне навантаження для дівчаток зменшують у віці 9—10, 12—13, 14—15 і 16—17 років. Вікові періоди пов'язані із значним біологічним навантаженням внаслідок статевого дозрівання. При цьому помітна синхронність біологічних процесів: як у хлопчиків, так і дівчаток етапи статевого дозрівання збігаються з періодами зниження темпів розвитку фізичних здібностей [7, 22].

Таким чином, знаючи закономірності розвитку рухової активності дітей і підлітків можна визначати загальний обсяг тренувального навантаження. Проте для вірогідності цього показника потрібні дані про морфологічний розвиток молодого організму як цілісної системи, одержані при вивченні взаємозв'язку (кореляції) найбільш інформативних морфологічних ознак організму (зріст, маса тіла, окружності тіла та інші параметри) (рис. 1.4) [7, 23].

Рис. 1.4 - Динаміка взаємозв’язків морфологічних ознак у процесі росту хлопчиків (а) і дівчаток (б) шкільного віку