Курсовая работа: Джерела права

Розглядувана проблема має ще один аспект – певна група норм, що виникли на основі джерел права, набувши відповідної форми права, у свою чергу, виступають джерелом права. Наприклад, Загальна декларація прав людини 1948 р., зокрема її оціночні норми.

Запропоновані положення вказують на складність та неоднозначність проблеми співвідношення джерел права та форм права і вимагають додаткових наукових досліджень.

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ВИДІВ ДЖЕРЕЛ (ФОРМ) ПРАВА

Правовий звичай.

Правовий звичай – це правило поведінки, яке складалося стихійно протягом тривалого часу і стало звичкою людей, ухвалено і охороняється державою. Правовими стають ті звичаї, у яких є заінтересованість більшості населення регіону чи країни. Держава подібні правила визнає як загальнообов’язкові для всіх суб’єктів, які підпадають під їх чинність, а також забезпечує виконання їх вимог за допомогою державного примусу. Прикладом правового звичаю, тобто правилом поведінки, що спочатку склалося в суспільній практиці і лише потім держава визнала його і надала йому загальнообов’язковості, закріпивши в нормативно-правовому акті, є те, що перше засідання новообраної ради до обрання її голови відкриває і веде найстарший за віком депутат (ст.82 Конституції України). Правові звичаї мали поширення як джерела права в давні часи і утворювали так зване звичаєве право. У сучасному праві вони мають досить обмежене використання, за винятком ряду країн Африки і Азії.

Значна роль належала правовим звичаям у рабовласницькому суспільстві, в умовах феодалізму. Так, Закони ХІІ таблиць, „Салічна правда” є переважно збірками звичаєвого права.

Правовий звичай передував закону й панував у середньовіччі, але й сьогодні він посідає важливе місце в правових системах країн Африки. Існуюча правова система африканських держав націлена на єдність та узгодженість взаємовідносин у групах, коли відсутня підтримка суб’єктивних прав та інтересів особи, а найбільш доцільними виступають норми загальної моралі та звичаї.

Сьогодні така форми права у нас майже не збереглась. Правові звичаї були дуже розповсюджені в Україні до 20-х років нашого століття, особливо в Запорозькій Січі, які описані Пантелеймоном Кулішем в творі „Чорна рада”: вибори кошового отамана, покарання запорожців за різні провини і злочини.

Правовий (судовий чи адміністративний) прецедент.

Судовий чи адміністративний прецедент – це рішення по конкретній юридичній справі, яке виносить судовий чи інший компетентний орган держави (посадова особа) і яке стає обов’язковим для вирішення подібних справ у майбутньому.

Правовий прецедент застосовується тоді, коли мають місце прогалини в правовому регулюванні чи є потреба в юридичній кваліфікації конкретних обставин, а за судом чи іншим органом держави визнається право на правоутворення, тобто офіційне формулювання правових правил. Судовий прецедент як форма права властивий англосаксонській правовій системі (Англія, США, Індія). У цих країнах існує дві форми права: нормативно-правовий акт і судовий прецедент, який домінує. Закони та інші акти є лише основою для формування правового прецеденту і вирішення конкретних справ. Судді країн, що належать до англосаксонської правової системи (Англія, США, Канада, Австралія) в законодавчому порядку наділені правотворчою функцією. В певній мірі суддя має право вирішувати ту чи іншу справу не на підставі конкретної норми закону, а на власний розсуд.

Залежно від того, хто приймає рішення, яке породжує прецедент, його визначають адміністративним чи судовий.

Нормативно-правовий договір.

Нормативно-правовий договір – це така форма права при якій два і більше суб’єкти суспільних відносин домовились про взаємні права і обов’язки з економічних, політичних чи інших соціальних проблем, уклали між собою угоду або договір в письмовій формі. Вони можуть мати міжнародний і національний характер. Наприклад, Угода про створення співдружності Незалежних Держав (1991 р.) в процесі розпаду СРСР, угоди між двома фірмами, підприємствами, в т.ч. іноземними.

Найбільш розповсюдженим прикладом нормативного договору є колективний договір між адміністрацією підприємства та профспілковою організацією, яка представляє трудовий колектив.

У договірної форми права перспективне майбутнє. Адже якщо представляти джерела права у вигляді соціальної взаємодії, то воно повинне бути, перш за все, добровільно-погоджувальним, а не формально-примусовим.

Нормативно-правовий акт.

Основною формою права є нормативно-правовий акт.

Нормативно-правовий акт – це юридичний документ, який приймається органами державної влади або уповноваженими державою іншими суб’єктами, має формально-визначений характер і охороняється державною владою від порушень. Це основна, а іноді і єдина форма права в багатьох державах, в т.ч. і в Україні. Нормативно-правові акти поділяються на закони і підзаконні акти. Які складають систему писаного права.

Від нормативно-правових актів слід відрізняти такі акти, які містять конкретні рішення з того чи іншого питання (наприклад, рішення про надання жилого приміщення – видача ордера, рішення суду про відшкодування збитків), вони називаються індивідуальними, приймаються на основі правових норм і мають силу тільки для конкретного випадку.

Нормативно-правовий акт є результатом діяльності компетентних суб’єктів держави, яку називають правотворчістю.

Правотворчість – це форма державної діяльності, спрямована на створення правових норм, а також на їх наступне вдосконалення, зміну чи скасування. Це спільний процес створення і розвитку діючого права.

Головним для правотворчості є вироблення і затвердження нових правових норм. В цьому, в першу чергу, проявляється призначення даної форми державної діяльності. Інші форми правотворчості (скасування та зміна діючих норм, вдосконалення їх реакції) мають допоміжне значення для створення чітко вираженої та внутрішньо узгодженої системи юридичних норм.

Розрізняють наступні види правотворчості:

 за суб’єктами: правотворчість державних органів (наприклад, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України), правотворчість громадських об’єднань, яких держава уповноважує на встановлення правових норм, правотворчість народу (населення країни) – референдум;

 за способом формування правових норм: санкціонування правил поведінки, що існували раніше встановлення правових норм.

Правотворчість включає в себе три етапи:

1. Підготовчий включає в себе здійснення нормативно-правового акту:

а) прийняття рішення про необхідність розробки проекту;