Курсовая работа: Едгар По як родоначальник жанру детективного оповідання у світовій літературі
- тривалість існування, він зберігся, коли в Європі провідним став реалізм. Романтичне начало зберегло свою значимість і в наступні періоди розвитку американської літератури: рубіж віків - Джек Лондон, XXст. - Хемінгвей. Критичний реалізм - у кінці XIXст., уже після Громадянської війни;
- не було тривалої історії, немає своїх літописів, легенд, мало культурних пам'яток. Зображення сучасності чи недавнього минулого, використання індійського і негритянського фольклору;
- своєрідність героя - в умовах фронтира утвердилось уявлення про начала характеру - заповзятість, сила, сміливість, спритність, енергійність, дієвість. У центрі уваги романтиків США - сильний, дієвий герой [2;c.174].
Це відважний піонер, хто освоює незвідані простори, перевіряє себе у зіткненні зі стихіями, суспільством, створює сам свою особистість, своє Я, вище за все цінує свою впевненість - індивідуалістичну свідомість. Але у американських романтиків самотність та індивідуалізм нерідко тлумачились, як щось героїчне.
Перша половина ХIХ століття дала світу чимало геніїв у галузі літератури. Американський письменник Едгар По (1809 - 1849) вже півтора століття залишається одним з найпопулярніших письменників і поетів. Його твори читають і перечитують все нові й нові покоління у всьому світі.
В Едгарі По жила невигубна віра в людський розум, духовні сили людини, його непохитну волю, непереможне устремління до знання.
Ось чому творчість великого американського письменника стала надбанням світової культури [10;c.350].
1.2 Детектив, як літературний жанр у світовій літературі
Детектив порівняно з іншими жанрами літератури виник не так і давно. В наш час виходить безліч детективної літератури, але вона ніяк не може зрівнятися з першопрохідцями цього жанру, такими як : Едгар Алан По, Артур Конан Дойль, Агата Крісті та інші. Їхні детективні твори визнано найкращими широкою читацькою публікою. Всі вони відрізняються один від одного так само як і їх автори та історією їх написання.
Детектив як жанр виник не так і давно, в першій половині дев’ятнадцятого століття, а саме в 1841 році з виходом в світ першої детективної розповіді “Вбивство на вулиці Морг” Едгара По [5;c.123].
В основу всіх детективних романів покладена споконвічна проблема боротьби зі злочинністю, яка переслідує людську цивілізацію ще з початку її виникнення. В творах цього жанру описується складний процес розкриття злочинів та відновлення справедливості над людиною яка їх вчинила. В детективі складні життєві загадки розплутують певні особи, які бажають просто дізнатися правду, або люди, які присвятили цій справі своє життя.
Проблема боротьби зі злочинністю не зникла і в наш час, і спричинена багатьма факторами. В детективних романах автори прагнуть розібратися в соціальних причинах, які штовхають людину на скоїння злочину, а також показати нам, що всякий вчинок, який переступив межу дозволеності буде покараний людьми, котрі стоять на захисті закону.
Проте, було б помилкою вважати, що злочини скоюються тільки на дні людського суспільства. Ганебні справи і скандали не оминають навіть уряди, парламенти і були неодноразово описані видатними майстрами детективу.
«Логічні оповідання» Едгара По (так він їх сам називав) були першою ластівкою жанру, який у нашому сторіччі набув нечуваної популярності. Мається на увазі класичний "детектив". Найуславленіші його майстри і майстрині плідно вчилися в американського письменника.
ДЕТЕКТИВ (англ. detective, від лат. detego - розкриваю, викриваю) - переважно літературний і кінематографічний жанр, добутки якого описують процес дослідження загадкової події з метою з'ясування його обставин і розкриття загадки.
Звичайно в якості такої події виступає злочин, і детектив описує його розслідування й визначення винних, у такому випадку конфлікт будується на зіткненні справедливості з беззаконням, що завершуються перемогою справедливості.
Основна ознака детектива як жанру - наявність у добутку якоїсь загадкової події, обставини якого невідомі й повинні бути з'ясовані. Найбільше часто описувана подія - це злочин, хоча існують детективи, у яких розслідуються події, що не є злочинними.
Істотною особливістю детектива є те, що дійсні обставини події не повідомляються читачеві, у всякому разі, у всій повноті, до завершення розслідування. Замість цього читач проводиться автором через процес розслідування, одержуючи можливість на кожному його етапі будувати власні версії й оцінювати відомі факти.
Якщо добуток споконвічний описує всі деталі події, або подія не містить у собі нічого незвичайного, загадкового, то його вже слід відносити не до чистого детектива, а до родинних жанрів (бойовик, поліцейський роман.) Важлива властивість класичного детектива - повнота фактів.
Розгадка таємниці не може будуватися на відомостях, які не були надані читачеві в ході опису розслідування.
До моменту, коли розслідування завершується, читач повинен мати досить інформації для того, щоб на її підставі самостійно знайти розв'язок. Можуть ховатися лише окремі незначні подробиці, що не впливають на можливість розкриття таємниці. По завершенню розслідування всі загадки повинні бути розгадані, на всі питання - знайдені відповіді [15].
Від інших форм художньої літератури детектив відрізняється тим, що в основі його сюжету лежить загадка. Звичайно цей злочин, але увага читача прикута скоріше до загадкових обставин справи, ніж до самого злочину. Кульмінація детектива - розв'язок загадки; оповідання прив'язане до логічного процесу, за допомогою якого слідчий по ланцюжкові фактів приходить до розкриття таємниці. Головне в детективові - розслідування, тому аналіз характерів і почуттів персонажів для нього не так важливий. Дуже часто таємниця розгадується шляхом умовиводу на підставі того, що відомо й слідчому, і читачеві. Детективний добуток не слід ототожнювати із трилером, де завжди є елемент жаху або голого насильства, і із кримінальним романом, що розкривають причини й природу злочинності [13;c.68].
Звичайно це злочин, але на відміну від містики, у цьому жанрі таємниче носить об'єктивний, "реальний" характер, незважаючи на свою загадковість і нез'ясовність. Ціль детективної історії - розв'язок загадки; оповідання прив'язане до логічного процесу, за допомогою якого розслідував по ланцюжкові фактів приходить до розкриття злочину, який і є обов'язковою єдиною розв'язкою детектива. Ми не зробимо ніякого відкриття, якщо скажемо, що основною ознакою, що відрізняють детектив від інших прозаїчних жанрів, є неодмінна наявність у ньому "загадки". Можна сподіватися, що більшість читачів згодна погодитися із цим досить банальним і лежачим на поверхні твердженням.
Для аматорів детективів зовсім природно, що основна гідність детективного роману полягає в присутності в ньому нової (тобто ще невикористаної іншими авторами), досить складної й захоплюючої загадки, розкриття якої і є головної рушійної силою розвитку детективного сюжету.
Як пише польський літературознавець, що професійно займається дослідженням детективної літератури, Їжакі Сіверскі: "Цінність детектива як захоплюючого читання найчастіше зводиться до наявної в ньому загадці. Якщо ми видамо майбутньому читачеві основну інтригу тих книг, про яких ми говоримо, ми на 90% відберемо в нього задоволення від читання".
Можна привести ще кілька цитат, що підкреслюють роль загадки в побудові детективного сюжету [13;c.75].
Наприклад: "Детективна література - вид літератури, що включає художні твори, сюжет яких присвячений розкриттю загадкового злочину, звичайно за допомогою логічного аналізу фактів",або "Щоб який-небудь літературний твір міг бути зарахованим у розряд детективів, у ньому повинна бути загадка", або "Двері Шерлока Холмса відкриті для всіх, з ким відбувся який-небудь дивний, загадковий випадок. Такі випадки цікавлять його найбільше. Таємниці й загадки його спеціальність" .
Таким чином, не поглиблюючись в обґрунтування висловленого тут твердження, будемо виходити з того, що основною ознакою детектива є наявність у ньому загадки. Ті добутки, сюжет яких не пов'язаний із загадкою і її розгадкою, і ті, у яких така загадка відіграє підлеглу роль у побудові сюжету, не можна відносити до жанру детектива.
Все-таки, щоб уникнути можливих непорозумінь і уточнити межі досліджуваного нами жанру, варто, очевидно, підкреслити два моменти.