Курсовая работа: Екологічна освіта на уроках біології

В середніх класах в навчальних курсах вивчається живлення рослин і пов'язана з цим проблема забруднення природи хімічними добривами, спорудження гідроелектростанцій і заходи, що при цьому використовуються для охорони " рибних багатств " і т.ін.

Екологічні проблеми розглядаються в курсах ботаніки та зоології та в позакласній роботі з цих предметів [17].

Для процесу екологічної освіти старшокласників характерна спрямованість на світоглядні, філософські аспекти взаємодії суспільства й природи, а також поглиблення й розширення знань еволюційного, комплексного узагальнюючого характеру.

Для студентів вищої школи практично не існує концептуально й змістовно побудованої системи екологічної освіти, за виключенням окремих предметів в навчальних планах вищих шкіл. Але навіть коли ці предмети є, вони частіше за все мають вузько професіональну спрямованість, а в навчальних програмах по іншим предметам екологічні проблеми якщо й мають місце, то представлені фрагментарно і в невеликому обсязі.

Як правило, при такій організації екологічної освіти в практичному досвіді й методичних розробках переважає "викладаючий", монологічний спосіб, знання надаються в готовому вигляді. Типовим є захоплення багатьма фактами, розрізненими відомостями, цифровими даними без достатньої логіки викладання.

Друга тенденція в екологічній освіті пов'язана з акцентуванням уваги на формування, в першу чергу, відношення до природи .В цьому випадку орієнтуються на відбір такої екологічної інформації, включення особистості в такі види діяльності, спеціальне створення таких педагогічних ситуацій, які мають найбільший вплив на суб'єктивне відношення до природи.

Відповідно даній орієнтації учнів вчать спостереженню та співпереживанню всьому, що їх оточує в зовнішньому середовищі-кожній рослині, кожній тварині, кожній людині.

Діти " вчаться бачити рослину не тільки в її чуттєвій формі, але зливаючись з самим життям, що її оживляє, таким чином, щоб думка повністю звільнялася від своєї відображувальної природи й включалась в реальність світового життя .Можна внутрішньо ототожнити себе з рослиною, щоб відчути ,як сила тяжіння прив'язує її до землі за допомогою корені, а сили цвітіння ,навпаки, піднімаються вгору до точки, де розпускається квітка. І тоді діти співпереживають закони цвітіння й плодоносіння, повністю занурюються в зовнішній світ... Світ містить в собі більше, ніж те, що можуть повідомити про нього абстрактні поняття логіки !..

На думку педагогів-антропософів, саме заняття природознавством вимагають від дитини високого рівня розвитку духовного життя здібності фантазувати ,почувати, а не тільки мислити .Знання повинні "переживатися" дитиною, саме це забезпечить їх осмислення особистістю й формування її відношення до світу.

Третя тенденція в екологічній освіті пов'язана з акцентуванням уваги на формування, в першу чергу, стратегій й технологій взаємодій з природою. В цьому випадку орієнтуються на включення особистості в таку взаємодію з природою, яка в найбільшому ступені надає можливість освоєння адекватних екологічних стратегій, придбання необхідних для їх реалізації вмінь та навичок (технологій).

"Технологічна" тенденція в екологічній освіті характерна, наприклад, для США. Особливістю американської освітньої системи є орієнтація на екологічні проблеми тієї місцевості, де живуть учні, а не на охорону природи "взагалі". Така система екологічної освіти дає вагомі позитивні результати: до 1985 року в США мали місце біля 12 тисяч природоохоронних організацій; кожного року створюється до 250 нових. Охорона природи стала навіть "способом життя" багатьох американців [17].

Останнім часом приходить розуміння того, що комплексне розв'язання проблем екологічної освіти потребує синтезу зазначених трьох тенденцій в єдиній цілісній системі.

Необхідно зазначити, що реалізація стратегій та змісту екологічної освіти ,вирішення тих важливих задач, що ставить сучасне суспільство перед нею передбачає відповідну професійну підготовку педагогів. Така підготовка не може здійснюватись шляхом різноманітних акцій і компаній ,а вимагає конкретну методичну основу та відповідну організаційну систему. Велике значення має також бажання вчителів і студентів займатися еколого-педагогічною самоосвітою та наявність для цього необхідною літератури.

Стратегія професійної підготовки педагогів до ефективного здійснення процесу комплексної екологічної освіти складається з п'яти наступних блоків: еколого-теоретичного, психолого-педагогічного, еколого-гуманітарного, натуралістичного й методичного.

Еколого-теоретичний блок підготовки включає оволодіння педагогом умінням використовувати екологічний потенціал природничонаукових дисциплін. В значній мірі цей аспект еколого-педагогічної підготовки вирішується в рамках курсу "Охорона природи", який будується на основі багатосторонніх міжпредметних зв'язків й виконує інтегруючу й системостворюючу функції в сфері формування адекватних екологічних уявлень педагогів.

Еколого-гуманітарний блок підготовки вчителів передбачає підвищення їх ерудиції в області екологічно орієнтованої художньої літератури, творчості письменників-натуралістів, мистецтва. Вміння педагога розкрити гуманістичне значення взаємодії особистості зі світом природи є найважливішою професійною умовою ефективної екологічної освіти в сфері формування суб'єктивного відношення до природи.

Натуралістичний блок підготовки передбачає формування практичних вмінь та навичок взаємодії з природними об'єктами як в природному середовищі, так і в умовах інтер'єрного утримання рослин та тварин, а також в антропогенному середовищі.

Психолого-педагогічний блок підготовки педагогів передбачає як загальну психолого-педагогічну підготовку: загальна, вікова і педагогічна психологія, теорія й історія педагогіки, так і спеціальну: екологічна психологія та екологічна педагогіка.

Методичний блок передбачає різнобічну методичну й технологічну підготовку вчителя, дає йому комплекс педагогічних вмінь, які дозволяють ефективно здійснювати екологічне навчання та виховання учнів.

На допомогу вчителям періодично видаються методичні рекомендації по екологічному навчанню та вихованню, створюються спеціальні курси, проте головною умовою професійного росту педагогів є їх особиста активність у вивченні досвіду ефективного екологічного виховання, в пошуку нових стратегій й технологій педагогічного процесу.

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що стратегічним напрямком вирішення екологічних проблем вважається створення мережі освіти, яка передбачає постановку екологічних питань в центр всіх навчальних п?